ПЕРЕМОЖНА ОСІНЬ 1944 РОКУ

Щороку 28 жовтня наш народ відзначає День визволення України від нацистських загарбників. Цього дня ми вшановуємо і низько схиляємо голови перед воїнами, партизанами та підпільниками, всіма чесними людьми, патріотами, які воювали з ворогом і віддали життя заради кращого майбутнього нащадків.

На початку березня 1944 р. почався другий етап наступу радянських військ для звільнення України. Війська 1-го Українського фронту завдали потужного удару в загальному напрямку на Кам’янець-Подільський, Чернівці. В ході цього наступу вони оточили та знищили гарнізон у Тернополі та взяли в залізні кліщі на північ від Кам’янця-Подільського всю 1-шу німецьку танкову армію у складі 21 дивізії. 26 березня 1944 р. в результаті кровопролитних боїв був звільнений Кам’янець-Подільський. Але ворог чинив відчайдушний опір і намагався повернути втрачені позиції. За три роки окупації в місті фашисти закатували, закопали ще живими, розстріляли 85 тисяч людей з-поміж військовополонених, партизанів, підпільників, жінок, дітей, людей старшого віку.

Героїчно у важких боях звільняла Україну артилерійська батарея капітана Віктора СКІРКА. 28 жовтня 1944 р. притиснутий у Карпатах ворог був вигнаний із території України. Після війни Віктора Скірка часто запрошували в міста України, Польщі та Чехословаччини, які він звільняв. 1983 року фронтовик відвідав і вшанував пам’ять бойових побратимів, які поховані у братській могилі в м.Старий Оскол, де на обеліску викарбувано і його ім’я. Віктор Скірко, 1921 р.н., 1943 р. зазнав поранення. Після лікування командував батареєю 76-мм гармат у складі 276 Темрюкської дивізії. З боями звільняв Хмельницьку, Тернопільську, Івано-­Франківську і Львівську області. Полковник нагороджений 6 бойовими орденами, багатьма медалями та іншими почесними відзнаками.

1960 року розпочав педагогічну діяльність у Кам’янець-Подільському державному педагогічному інституті, працював на посаді викладача кафедри загальнотехнічних дисциплін. 2010 року під редакцією Олександра Завальнюка, Віктора Прокопчука та Анатолія Гаврищука вийшла збірка «Кам’янець-Подільський державний учительський інститут у роки Великої Вітчизняної війни: дослідження, документи і матеріали, спогади», де наведено в тому числі й розповідь Віктора Скірка. Пропонуємо її фрагмент:

«Особливо тяжкі бої були з ворогом, що відступав від Кам’янця-Подільського. Під вечір поріділа батарея, яка з безперервними боями пройшла від Житомира до Чорткова, була відведена на формування. Але не встиг­ли ще бійці розташуватися, як були підняті за тривогою. «З Кам’янця-Подільського пробивається ворожа колона, – коротке повідомлення. – Ваше завдання – зупинити і знищити ворога». Дуже важливе і складне завдання, в жодному разі не можна було випустити з кільця оточення фашистські танки. Але як їх зупинити?

У батареї залишилося всього двадцять артилеристів, правда, всі чотири 76-мм гармати – цілі, але снарядів обмаль. Та наказ є наказ. І його треба виконувати. На роздуми часу не було. Батарея розмістилася в районі сіл Товсте-Ягольники. Треба було вибрати вогневі позиції так, щоб перекрити обидві дороги і водночас забезпечити можливість маневру для зосередження вогню на головному напрямку фашистського прориву. Місцевість була незнайома, і звідки чекати ворога, теж невідомо. Тому однією гарматою перекрив дорогу на Колиндяни, двома – Товс­те, а четверту поставив посередині, щоб її обслуга за декілька хвилин могла відкрити вогонь по кожній із двох доріг. Розрахунок виявився правильним. Фашистські танки, які вийшли вранці з Товстого, відразу потрапили під прицільний вогонь. Першими пострілами одну машину було підбито, інші відійшли. Нерівний поєдинок тривав цілий день. Один за одним спалахували ворожі танки. Несла втрати і батарея. Падали бійці. Ворожий танк, який прорвався на вогневі позиції, зім’яв одну гармату. Перш ніж його зупинили зв’язкою гранат, під гусеницями загинули кілька артилеристів. Коли настав вечір, на батареї не залишилося снарядів. Фашисти, які самі пробивалися з оточення, відрізали батарею від наших військ. Вночі вдалося пробитися в Чортків і на підводах завезти на батарею снаряди. Вранці три гармати знову зустріли ворога вогнем. І билися доти, аж поки не підійшли наші частини. Всіх бійців моєї батареї було представлено до нагород, у тому числі й мене. Але я цього вже не чув, бо втратив від ран свідомість, і був відправлений у госпіталь. Другий орден Вітчизняної війни 2 ступеня знайшов мене майже через 40 років уже в Кам’янці-Подільському, про що писалося в газеті «Радянська Україна» та місцевій пресі.

Після госпіталю воював у складі 876-го стрілецького полку 276-ї Темрюкської дивізії. Командував батареєю 76-мм гармат. Між іншим, моя батарея була інтернаціональною: в ній воювали росіяни, українці, білоруси, євреї, казахи, осетин, грузин, чеченець, узбек – директор школи, командир взводу Тауфік Мухамеджанович Бегішев. Був і циган, а піз­ніше пристав і словак. Далі Карпати… Тяжко воювати в горах із гарматами на кінній тязі. 26 жовтня 1944 року, коли ми вийшли на Руський перевал, щоб дати змогу просуватися далі нашим військам, запропонували командуванню полку спустити мінометну батарею в тил ворога. Отримавши дозвіл, ми з обриву спускали коней і гармати в підвішеному стані, таким чином зайняли вигідну позицію, і нам, як на долоні, було видно всю дорогу на перевалі. Так німців ми били з тилу, бомбили з повітря, підтискали з фронту.

За цей бій я був нагороджений третім орденом Вітчизняної війни 2 ступеня, а всі бійці моєї батареї знову були представлені до нагород. Хіба можна розповісти про всі бої на такому великому шляху, як війна… Лише той, хто сам пройшов це пекло і залишився живим, зрозуміє, як було важко здобувати перемогу…

Далі були: Польща, потім – Чехословач­чина… Особливо кровопролитним був бій у м.Оломоуц, де загинули багато однополчан… Слава їм і вічна пам’ять. День Перемоги застав мене під Прагою, в м.Колін. Через багато років я був запрошений у Колін на свято музики як почесний гість, був нагороджений почесним знаком чехословацької дружби».

У травні 2014 р. Віктор Георгійович був нагороджений відзнакою Кам’янець-Подільського міського голови «За заслуги перед громадою». У березні 2016 року Віктор Скірко віді­йшов у вічність. Але родинну справу – захищати рідну землю – продовжили його нащадки: онук і правнук сьогодні в лавах ЗСУ воюють з агресором.

Дружина Віктора Скірка Софія Матвіїв­на у грізні роки війни була партизанкою-­розвідницею і брала активну участь у бойових діях у партизанському з’єднанні імені лікаря-хірурга Федора Михайлова, де командиром був Антон Одуха. Вся родина Софії Матвіївни воювала з ворогом. Її три рідні брати – Сергій, Петро і Василь – були на фронті. Партизанський загін діяв на території Подільського краю – Славутський і Шепетівський райони. З визволенням Поділля Софія Матвіївна почала працювати на фабриці та виконувала замовлення 1-го Українського фронту, за що була нагороджена.

Щиросердечно вітаємо всіх із Днем визволення України! Бажаємо доброго здоров’я, гарного весняного настрою, родинного затишку та мирного неба.

Вічна слава і вічна пам’ять солдатам, партизанам, підпільникам, усім людям доброї волі, які полягли в жорстоких боях із нацистами за честь і незалежність нашої Батьківщини!

Вічна слава і вічна пам’ять воїнам Зброй­них сил України, які загинули, захищаючи рідну землю від ворожої навали!

Борис МЕЛЬНИК, голова ради ветеранів Хмельницької обласної організації ветеранів України.

Анатолій БЕРНАДІН, пресцентр ХООВУ.