ПРОВІДНИКИ МІЖ ФРОНТОМ І ТИЛОМ

2 листопада – День працівника соціальної сфери

В умовах повномасштабної війни Україна розбудовує ефективну систему підтримки ветеранів – людей, які боронять державу і після повернення із фронту потребують не лише медичної та юридичної допомоги, а й глибокої соціалізації. Одним із таких осередків став комунальний заклад «Ветеранський простір «Ветеран ПРО» Кам’янець-Подільської районної ради», який покликаний стати місцем підтримки, комунікації та реальної допомоги. Про шлях створення, роботу і виклики ветеранської спільноти ми поговорили з керівницею закладу Яною МЕЛЬНИЧУК.

РОБОТА ВІДПОВІДАЛЬНА І ДУЖЕ ВАЖЛИВА

– Люди, які повертаються з війни, потребують підтримки, щоб адаптуватися до життя в тилу. Вони повертаються іншими – з іншим світоглядом, досвідом, часто з пораненнями і психологічними травмами. На жаль, суспільство не зав­жди готове сприймати ветеранів так, як належить. Люди звикають до війни, а повернення захисників час­то не викликає особливих емоцій. Саме тому нині ветеранська політика є одним із пріоритетних напрямів держави, і організація ветеранських просторів у Хмельницькій області стала нагальним питанням, – розповідає Яна Сергіївна. – Іні­ціаторами створення закладу є заступник голови Хмельницької ОВА Володимир ЮР’ЄВ і голова Кам’янець-Подільської районної ради Михайло СІМАШКЕВИЧ. Навесні ми мали довгу розмову, під час якої остаточно визначили, що такий центр просто необхідний. Депутати районної ради 13 березня під час 27-ї сесії оперативно підтримали ініціативу та проголосували за створення комунального закладу, і вже невдовзі він почав працювати.

– Якою була Ваша особиста роль у цьому процесі?
– Мені довірили очолити заклад – наразі як тимчасово виконуючій обов’язки керівника. Це серйозна справа, адже простір охоплює весь Кам’янець-Подільський район – 15 громад. Робота велика й відповідальна, проте дуже важлива.

– Як ветерани можуть звернутися до «Ветеран ПРО»?
– Є декілька шляхів. Найпростіший – через застосунок «Дія», де можна знайти свого фахівця за місцем проживання. Другий варіант – «сарафанне радіо»: якщо комусь уже допомогли, інформація швидко розходиться. Ми співпрацюємо зі старостами та головами сіл, адже не в усіх населених пунктах є доступ до електронних ресурсів. Важ­ливим є те, що ветеранам не потрібно їхати до Кам’янця, бо ми ство­рили віддалені робочі місця в се­-лах – зокрема у Смотричі, Чемерівцях, Зарічанці, Жерді та інших. Там можна отримати консультацію і допомогу на місці.

– Які саме послуги надає прос­тір?
– Наші фахівці – це провідники між ветеранами і державними струк­турами. Ми допомагаємо з оформ­ленням документів, виплат і пільг; із доступом до медичних і психологічних послуг; із пошуком можливос­тей для реабілітації, навчання, бізнес-грантів; з організацією дитячого відпочинку для дітей військових; родинам загиблих і зниклих без­вісти – з вирішенням соціальних питань. Ми комунікуємо з фахівцями 24/7, адже питання можуть виникати будь-коли. Завдяки злагодженій співпраці з держустановами, вдається оперативно реагувати на запити.

– Розкажіть, будь ласка, про вашу команду фахівців.
– Наразі в нас працюють понад 60 фахівців із супроводу ветеранів у різних громадах району. Це люди, які допомагають захисникам та їхнім родинам розібратися в документах, правах, можливостях, а найголовніше – не залишитися наодинці з проблемами. Найцінніше – коли фахівець сам є ветераном. І серед наших є такі. Вони мають високий рівень довіри серед інших захисників. Ми також співпрацюємо з дружинами та матерями за­гиблих воїнів – вони пройшли крізь біль і готові підтримувати інших. Відбір команди серйозний: ми звертаємо увагу на рівень освіти, психологічну стійкість, здатність працювати з емоційними людьми. Адже щодня доводиться стикатися з дуже непростими історіями.

– Чи є наразі можливість ветеранам долучитися до вашої команди фахівців?
– Звісно, і ми дуже відкриті до цього. Якщо ветеран шукає роботу й хоче допомагати побратимам, ми готові розглянути його кандидатуру. Зарплата гідна, а робота дає можливість не просто заробляти, а бути частиною важливої справи. Заявку можна подати дистанційно – через сайт е-Ветеран, там є покрокова інструкція реєстрації. Це зручно для тих, хто не проживає в Ка­м’янці-Подільському.

– З якими проблемами ветерани звертаються найчастіше?
– Найтиповіші звернення – виплати, житлові питання, відкриття власної справи, пільги. Часто йдеть­ся про бюрократичні перепони, наприклад, відсутність якогось документа чи затримку через технічні процеси. Наше завдання – допомогти зробити ці кроки швидше. Багато хто не знає про наявні державні програми – гранти, медичні послуги, соціальні можливості. Ми намагаємося донести цю інформацію до кожної родини.

– Чи співпрацюєте із психологами та юристами?
– Так, це обов’язкова частина нашої роботи. Ми залучаємо їх на договірних і волонтерських засадах. Психологічна підтримка потрібна не лише ветеранам, а й їхнім родинам: дружинам, матерям, дітям. Ми організовуємо зустрічі, групи підтримки, де люди можуть комунікувати між собою, відчути, що вони не самі. Крім того, існує велика кількість безкоштовних грантових програм, що забезпечують правову та психологічну допомогу.

– Яно Сергіївно, які проблеми ветеранів нині є найболючішими?
– Один із найгостріших моментів – відчуття байдужості суспільства. Люди в тилу втомилися від війни, але ми не маємо права втратити людяність. Байдужість ранить не менше, ніж фізичні травми. Ветерани мають відчувати повагу і вдячність. Ми бачимо багато жінок у чорних хустках – матерів і дружин загиблих. І це щоденне нагадування, за що борються наші захисники. Наша місія – підтримати цих людей і нагадати суспільству, що війна триває.

«МИ ХОЧЕМО, ЩОБ ВЕТЕРАНИ ВІДЧУВАЛИ: ЦЕ ВСЕ – ДЛЯ НИХ І ЗАВДЯКИ ЇМ»

– Які найближчі плани або заходи заплановані у «Ветеран ПРО»?
– Найбільший план – це отримати фідбек. Ми дуже хочемо почути від захисників і їхніх сімей: усе, що ми робимо, справді потрібно. Що вони отримують колосальну підтримку, бачать її й відчувають. Це найцінніше. Друге – створення комфортних умов для наших фахівців. У Кам’янці-Подільському нині понад 20 спеціалістів, і ця кількість зростатиме. На жаль, якісного приміщення, де можна було б їх розмістити, поки немає. Ми в активному пошуку. Але вірю, що це питання часу, – зізнається Яна Мельничук. – При цьому треба розуміти: фахівець – це не людина, яка сидить у кабінеті. Багато ветеранів не приходять самі, до них потрібно йти. Ми шукаємо їх через знайомих, у місцях, де вони збираються. Тому ця робота точно не кабінетна. Щодо заходів – ми постійно проводимо їх разом із громадами. Найближчим часом пла­нуємо виїзд у Китайгород. Нещодавно до Дня захисників організували акцію зі слаймами для дітей військових родин і отримали дуже теплий відгук. Люди запитували: «А ви могли б приїхати до нас?». Бо не всі можуть доїхати до Кам’янця. Ми вирішили: не треба чекати свята. Сідаємо в бус, беремо психолога та їдемо. Нам активно допома­гають партнери, зокрема простір розвитку «StarHouse» і Світлана ОНИЩУК, які завжди відгукуються безкоштовно. Ми плануємо щотижня відвідувати громади, робити для дітей дві години свята – із солодощами, слаймами, живим спілку­ванням. Це стане постійною практикою.

– Пані Яно, а як самі ветерани реагують на створення простору «Ветеран ПРО»?
– По-різному. Це природно, бо проєкт ще розвивається. Ми не охопили всіх, не з усіма встигли поспілкуватися. Десь у селі працює один фахівець – із часом їх стане більше. Хтось не розуміє потреби у фахівцеві, бо в нього все більш-менш добре. Але ж це не тільки про гроші. Є ті, хто хоче рухатися далі, допомагати іншим, відкривати власні справи, гуртуватися. Можливостей багато, і поступово все більше ветеранів починають це усвідомлювати. Відгуки здебіль­шого позитивні. Просто потрібно трохи часу, щоб усі побачили результат.

– Ви згадували також про спів­працю з роботодавцями. Чи вже ведеться така робота, і як саме вона виглядає?
– Так. Ми регулярно зустрічаємося з Центром зайнятості. Дівчата там дуже відкриті до співпраці. Щойно з’являються нові програми, вони одразу нас кличуть. Так само й інші державні структури: Пенсійний фонд, Міграційна служба. Вони не просто інформують – вони самі телефонують і кажуть: «У нас є можливості для ветеранів, можливо, комусь це потрібно». Також активно закликаємо бізнес долучатися. Сьогодні держава компенсує витрати на облаштування робочого місця для ветерана – від техніки до меблів. Це вигідно і роботодавцю, і людині, яка повернулася з війни й шукає себе в цивільному житті.

«ЦЕ НЕ ПРОСТО РОБОТА – ЦЕ ПОКЛИК. І, МАБУТЬ, МОЯ МІСІЯ»

– Що для Вас особисто означає робота в цій сфері?
– Для мене це продовження того, що почалося з перших днів повномасштабної війни. Тоді ми стали тими, хто перший зустрічав людей – переселенців, військових. Тисячі людей пройшли через районну раду. Ми тягнули все, що могли, з-за кордону, допомагали частинам, які на початку не мали нічого – ні амуніції, ні харчування. Я відчуваю
людей. Якщо хтось поруч потребує допомоги, не зможу просто послухати й піти. Я діятиму. За плечима – до­свід, комунікації, партнерства.
І відчуваю, що маю силу та стійкість працювати з цими людьми. Це не просто робота – це поклик. І, мабуть, моя місія.

– Часто у Вашій роботі трап­ляються людські історії, які залишають емоційний слід. Як переживаєте такі ситуації та де знаходите сили підтримувати інших?
– Такі історії трапляються постійно, і кожна з них по-своєму торкає душу. Я не сприймаю ці випадки як «чергове звернення» – для мене це завжди живі люди, з реальним болем і життєвими труднощами. Один із таких моментів стався зовсім недавно. Звернулася родина переселенців із маленького села. Чоловік нині на фронті, захищає країну, а жінка із двома дітьми залишилася сама, в дуже непростих умовах – без звичних зручностей, фактично сам-на-сам із труднощами. І замість розуміння з боку громади – осуд, плітки, упередження, холод. Коли я почула цю історію, не змогла залишитися осторонь. Мене дуже зворушила ця ситуація, бо знаю, що за кожним таким випадком стоїть не просто побутова проблема, а глибокий людський біль. Я по­чала залучати всіх, кого могла, – людей, структури, знайомих. І результат був: ситуація змінилася, і ця жінка відчула, що вона не одна, що є ті, хто здатен підтримати, допомогти, просто почути. І коли я отримала у відповідь коротке, але щире «Дякую!», це було дуже цін­-но. Бо в цьому «Дякую!» – вся суть нашої роботи. Де беру сили? Мабуть, із власного життєвого досвіду. Я теж знаю, що таке втрати. Але на моєму шляху були люди, які підтримали теплом, словом, став­ленням. Вони допомогли мені не зламатися, не втратити віри. І тепер я хочу бути такою ж опорою для інших.

Це не просто робота за посадою. Це поклик. Це внутрішній мотор, який змушує не проходити повз чужий біль. Коли бачу людину в біді, в мене немає думки: «Це не моя справа». Навпаки – з’являється енергія діяти. І щораз, коли вдається комусь допомогти, навіть у дрібниці, розумію: саме в таких моментах і є сенс того, що ми робимо. Кожна така історія – це не тільки випробування, а й джерело сили. Бо коли бачиш, як людина, яка була зламаною, знову починає вірити в себе, в життя, – це не просто надихає. Це дає віру, що навіть у найтемніші часи світло можна запалити звичайним людським ставленням.

– Яно Сергіївно, що б хотіли побажати своїй команді, ветеранам та їхнім сім’ям?
– Насамперед – миру. Це спільне бажання всіх нас. Своїй команді бажаю людяності. Бо в цій сфері важливо не просто виконати роботу. Тут потрібне серце. Треба відчувати людину, яка перед тобою. Усміхнутися, підтримати, знайти слова. Не втрачати трепету. Не звикати до болю інших як до рутини. Ветеранам – терпіння. Я розумію, як важко прийняти мирне життя після фронту. Як боляче бачити, що частина суспільства живе ніби в іншій реальності. Але ми поруч. Ми вдячні, ми пам’ятаємо. І навіть якщо хтось іноді не так висловився чи не подумав, це не означає байдужість. Ми всі разом – і в тилу, і на фронті – працюємо на одну мету. Дякую вам за можливість говорити про це вголос!

Отримати консультацію фахівця із супроводу можна за адресою: м.Кам’янець-Подільський, майдан Вірменський ринок, 6.
Графік роботи: понеділок – четвер: 8.30-17.30, п’ятниця: 8.00-16.00.
Електронна адреса: veteranproorg@gmail.com.
Контакти: через сайт «е-Ветеран», застосунок «Дія» або віддалені робочі місця у громадах району.

Сюзанна СИРОТЮК.