КОЛИ ВІЙНА ПІД НОГАМИ

3 листопада – День інженерних військ

Війна має багато облич. Є ті, хто наступає. Є ті, хто тримає оборону. А є ті, кого не показують на відео з боїв. Про них мало знають, але без них не відбудеться жодна опера­ція. І це сапери, які першими заходять на мінні поля й остан­німи їх покидають, прокладаючи безпечний шлях іншим. Напередодні професійного свята – Дня інженерних військ – поспілкувалися зі старшим солдатом Юрієм із позивним «Довгий». Уже майже чотири роки його робота – щоденна боротьба з невидимим ворогом. Його день на війні – це зведення тонкої лінії між життям і небезпекою. І ця лінія – під його ногами.
Про себе чоловік розповідає коротко і по-військовому: бойовий досвід має ще з 2015-го, був у розвідці біля Широкиного. Тоді ще не було такої війни, як нині. Після демо­білізації повернувся до цивільного життя, займався госпо­дарством, працював на будівництві. А 26 лютого 2022-го знову в строю. Вивчився на сапера і виконував завдання на Бахмутському, Лиманському та інших напрямках. Здійснював інженерне обладнання позицій, розмінування, евакуацію загиблих, доставку боєприпасів. Має відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».

НЕ ЛИШЕ КОПАЧІ

В уяві більшості цивільних – в інженерних військах постійно щось копають. Але в реальності це не так. Інженери – це і сапери, і ті, хто зводить переправи, і ті, хто мінує і розміновує, і будує, і маскує позиції та військову техніку. Штурмовикам треба йти впе­ред. А хто їм прокладе шлях через мінне поле? Сапери. Коли піхота хоче, щоб ворог не прорвався, сапери облаштують пастки окупантам. Інженери часто змінюють хід війни, навіть якщо їх не показують на екрані. Вони не йдуть за Перемогою, а відкривають до неї шлях.

– Сапери – це ті, хто йде на заміновані території, аби знешкодити все, що може вибухнути. Ідеш і слухаєш, перевіряєш. Один необачний рух – і все. Постійними супутниками сапера мають бути терпіння та розум. І фортуна, звіс­но ж, – усміхається «Довгий».

На якому б напрямку він не працював, його робота дава­-ла гарний результат: хтось ішов у наступ, хтось завозив хлопцям «на нуль» боєприпаси та їжу, хтось виживав завдяки вчасній евакуації.

– Коли бачиш, як наші хлопці проїжджають по розмінованій до­розі й махають рукою, розумієш, навіщо все це, – додає він.

Під час ротації на Донеччині, як пригадує Юрій, сапери із другої групи організували окупантам гарячий прийом. На підступах до села вони облаш­тували пастки. Працювали вночі, аби менше світитися. І вже вранці – мінус чотири російські мотоциклісти:

– Імовірно, розвідка, або просто поперли. Подаруночок спрацював. Робота побратимів немарна.

ДЕНЬ НА ВІЙНІ

Сапери потрібні скрізь. Коли завдання поставили, короткий брифінг командира групи. Карта, координати, короткий інструктаж. Робота буде в полі. Мінування. Виїзд через 20 хвилин. «Довгий» сідає за кермо. Він не просто сапер, а ще й водій. Везе групу на завдання. Фронтові дороги – ще те випробування. Мало того, що місцями величезні вирви, яма на ямі, то ще й під колесами може опинитися міна чи дрон в очікуванні жертви.

– Їдеш, зціпивши зуби, надієшся, що РЕБ спрацює. Але ворог хитрий, міняє частоти, адаптуєть­ся, – каже він.

Коли прибувають до місця, «Довгий» полегшено видихає. Починається основне – робота руками і головою. Ніч, темрява, сапери беруть усе потрібне і виходять. Під ногами – нічого. Попереду – невідоме.

– У нас на той момент було завдання – закрити фланг, – згадує «Довгий». – Село Іванівське біля Бахмута, росіяни наступають. Ми маємо їх зупинити. Більшість виїздів тоді здійснювали­ся вночі. Вдень або снайпер, або дрон, або і те, і те. Міни тягнули на собі. До позицій – пів кіломет­ра відкритого поля. Несеш тих 8-10 кг «сюр­призу», а десь у небі гуде дрон. Не знаєш: наш чи їхній. Мусиш постійно бути насторожі.

ВОРОГ ПІДСТУПНИЙ І ЛАСИЙ ДО ВИГАДОК

Не з чуток Юрій знає, наскіль­ки стрімко змінюється вій­на. Якщо 2015-го це були розтяжки в посадках, то 2025-го – пов­ноцінна війна технологій. Під ногами можуть опинитися не просто міни, а складні сис­теми й сценарії враження. Сапер розповідає, що ворог дронами скидає ПТМки і ПМНки, часто використовує сейсмічні датчики, що реагують на коливання грунту. Саморобні вибухові пристрої маскує під звичні предмети або вбудовує у плату ініціації так, що міну не можна переміщати.

– Нині дрони скидають ПТМ-ки – протитанкові міни. Або ПМН-ки – протипіхотні. Вони пошкоджують колесо, техніка зупиняється, і тоді прилітає FPV-дрон, добиває, – розповідає «Довгий». – У ворога фантазії вистачає. Що придумає, те й всуне. Тому ризиків багато. Але ми теж не з підручника працюємо. Працювати з вибухівкою не можна лише «за інструк­цією». Важливі відчуття, інтуїція, досвід. Побачив міну – не спіши. Спершу подумай, що з нею міг зробити ворог. Можливо, під нею ще щось. Сапер, який втрачає страх, – найнебезпечніший сапер, бо забуває, що стоїть за сантиметр від смерті.

САПЕР – ЦЕ ТОЧНІСТЬ. І СТАЛЕВІ НЕРВИ

Щоб бути сапером сьогодні, треба поєднати декілька ролей. Це інженер, бо вміє розуміти механіку вибухових пристроїв. Розвідник, бо оцінює місцевість і маршрути. Психолог, адже контролює страх, не допускає паніки. Водій, бо час­то потрібно доставити групу саперів і ван­таж. Оператор техніки, який працює з дронами, РЕБами. У травні 2025 року старший солдат Юрій із позивним «Довгий» брав участь в операції з евакуації тіл загиблих біля села Олександро-Шультиного. Постійні атаки FPV-дронів, артилерія. Але команда вивезла загиблих:

– Працювали під обстрілами. Але знали, що маємо це зробити. Бо кожне тіло – це чийсь син, батько, побратим. Його треба повернути додому.

ПІСЛЯ ВІЙНИ – ЩЕ ОДНА ВІЙНА

– Після Перемоги в нас буде ще одна війна – з мінними полями, – каже Юрій.

І до цього він також готовий. Деякий час навчався за кордоном і переймав досвід гуманітарного розмінування:

– У них – мир. У нас – війна. Вони повільно, акуратно, без стресу. А ми – під обстрілами, дронами, з постійним ризиком. Але після війни ми всі станемо гуманітарними сапе­ра­ми. Бо наша країна нашпигована мінами, боєприпасами, які не розірвалися, розтяжками.

Для себе він вирішив: якщо буде по­трі­бен – залишиться в армії. Буде роз­мінову­вати. Повертати людям землю, по­ля, домівки. Інженерні війська – це не про пафос. Це про ризик і роботу, яка рятує життя. Сапери – це люди, які дивляться на карту не як на контур країни, а як на шари ри­зиків, де кожен метр треба приборкати. А результат їхньої роботи – це дороги, по яких їдуть машини; мости, якими переходять піхотинці; життя в рідних стінах, куди вдалося повернутися.

У День інженерних військ Юрій бажає побратимам терпіння, сил, повертатися живими і неушкодженими з кожного виїзду та не втрачати віри в те, що Перемога буде за нами.

Ольга ПОВОРОЗНЮК, відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».