СОНЦЕ НА ЛОЗІ, ЩО НЕ ЧЕКАЄ ЛІТА

9 листопада – День виноградаря і винороба України

Огірки з теплиці – пробували, помідори – куштували, але щоб виноград у теплиці… Для наших країв – то в диковинку. Про вирощування ягоди в парнику, можливо, і чули, але точно не ба­чили. Поки цю несправедливість не вирішив зламати виноградар із 15-річним стажем Іван КОГУТ. Торік він завів у своєму господарстві в с.Каветчина Жванецької громади професійну теп­лицю. Тож тепер і на Кам’янеччині можна знайти не в сезон виноград, смак якого не зрівняти з жодним привозним заморським. Напередодні Дня виноградаря і винороба, що відзначається у другу неділю листопада, ви­питуємо всі робочі секрети в Івана Романовича, без якого подільське виноградарство не було б таким соковитим, наливним, асортиментним.

Із порога про назріле – як спала на думку ідея про «теплу ванну» для винограду.

– Це була свідома робота на результат, – відповідає виноградар Іван Когут. – Я бачив такий досвід на півдні, в Херсоні, там ця практика досить поширена. Рахуйте, що в теплиці ягода дозріває на місяць швидше! Якщо на відкритому грунті перший виноград у мене з’яв­ляється 20-25 липня, то в теплиці – вже у червні. Відповідно тоді й попит більший, і ціна інша. Моя теплиця – професійна, не звичайний «балахон», а серйозна конструкція з двошарової плівки та системою турбонадуву (повітряною подушкою). Вона набагато дорожча, але себе виправдовує. Має розмір 10х80 м, і це вже солідні виробничі масштаби. А починав я з аматорських дерев’яних тепличок, але то зовсім не той рівень. Знає­-те, це як будувати кар’єру, поступово рухаєшся, вкладаєш, ростеш, збільшуєш потужності й можливос­ті свого господарства.

– Головну перевагу на користь теплиці почули, але вона точно не одна?
– Плюсів більше, ніж достатньо. Зважайте, що під накриттям рослина менше хворіє. Вистачає двох обробок за сезон, тоді як на вулиці значно більше потрібно втручатися в рослини. Краще навантаження, грона красивіші, ягода крупніша. Менше проблем із доглядом, прополюванням. Це ж закритий захищений простір. Є дощ, сльота, а я можу спокійно працювати і не марнувати робочий день.

– До речі, погодні аномалії теж не останній фактор, який підштовхує всякого аграрія до раціоналізаторства.
– Безперечно, праці під небом до­водиться жити з усіма його на­-строями, і не завжди вони хороші. Кліматичні потрясіння часто падають нам на голову, і ми досить метеозалежні. Цього року весняні заморозки були дуже сильними. Але моя теплиця дала +8 градусів до зовнішньої температури. Якщо на вулиці було -2, то в теплиці +6. Виноград у «термо» був захищений, а ось відкриті плантації доводилося опалювати: ставили металеві від­ра з деревом, так звані «свічки», вони дають тепло і відштовхують холод. Цього року вберегли весь урожай. А от град двічі загрожував, на щастя, пронесло. Сільському господарству погоду треба відстежувати постійно. Тому теплиця – це не лише експеримент, це рішення на виклики клімату та крок до стало­го агровиробництва. Узагалі місцевий клімат дуже наблизився до південного. І не дивно, що тут один за одним народжуються виноградники, і підприємці зголошуються вирощувати сонце на лозі. Коли я сюди потрапив, то тут росли одні буряки і кукурудза.

– Ви праві, Кам’янеччина гарними темпами перетворюється на виноградну долину, куди приїжджають виноградарі по своє «золоте руно».
– Активне виноградарство тут по­чало розвиватися років 10-12 тому. Я сам зі Львова і живу там. А в Ка­м’янець-Подільському районі опинився 15 років тому. Друг запросив на риболовлю. І коли я побачив ці краєвиди на березі Дніст­ра, залишився. Зрозумів, що тут теп­ліше. Як­що говорити технічною мовою, то сумарна активна кількість тепла тут вища на 200-300 градусів. У Львові було 2300-2400, а тут – 2500-­2600. Я навіть кавуни виро­щував по 15 кілограмів! Спробував і зрозумів: для винограду тут ідеально. Звісно, був страх – чужина, нікого не знав. Але купив хату, потім ще ділянки, поступово все з’єднав. Нині в мене велике господарство із промисловою теплицею.

– Чекайте, де Львів, а де Ка­м’янець? Живете в одному кінці, а на роботу їздите в інший. Як вдається бути однією ногою тут, іншою – там?
– Так, це моя міграція: 320 кілометрів у один бік. Тиждень тут, тиждень там. Дорога забирає шість годин. І це наскільки треба любити культуру, щоб так себе «мотати»? (сміється). Але так вийшло – сім’я у Львові, а справа тут. Восени сезон дуже активний, тому я вже три тижні в селі безвилазно. Рослина не чекає: якщо ти її тиждень не побачиш, уже можуть бути проблеми: грибкові захворювання, пасинкування, обрізання, підв’язування. Від родини маю благословен­ня та повну підтримку. Дружина і донь­ки працюють у Львові в освітній сфері, а влітку всі з’їжджаються сюди і допомагають мені. Я сам не одразу знайшов своє покликання у винограді. Займався взуттєвим бізнесом, був інкасатором, але виноград забрав мене в полон без спротиву. Близькі розуміють, як я цим горю.

– Згадаєте, як запалилися виноградом і прищепили лозу до свого життя.
– Якщо копнути дуже глибоко, то я посадив свій перший виноград у п’ять із половиною років. Мені навіть стає якось страшно від думки, що я міг у такому віці підготувати свою першу парость. Усе почалося в дядька. Ми, діти, гралися в них у дворі, де ріс простий «дикий» виноград. Ми бешкетували, «воювали» за той виноград, обривали його. Від того всього дядь­ко нарізав чубуків, дав мені й каже, щоб батько допоміг усе прикопа­ти, і навесні воно прийметься. Вдома тата не було, і я якось сам це зробив. Та й забув. Улітку батько косить траву, і декілька паростків потрапили під укіс. Каже до мами з подивом: «Дивись, хтось виноград посадив!». Я тоді згадав і зізнався, що це моїх рук справа. А мені недовірливо: «Та ну, який ти міг виноград посадити, мала дитина». Виходить, мої професійні нахили проявилися досить рано. Потім почав захоплюватися прищеплюванням дерев, і так усе понеслося.

– Іване Романовичу, у Вас неймовірна колекція – понад 800 сортів, з яких 500 забракува­ли. Це ж яка копітка, ретельна, трудомістка, тривала робота, кожен вид пропустити через свої руки, розум і серце.
– Цим я живу, реалізуюся, вкладаю душу, тому не халтурю. Я випробував сорти з усієї Європи та світу. Що не пішло – відсіялося. Залишилося те, що ідеально саме для наших умов. До речі, на заході України більшість тих, хто має виноград, так чи інакше дотичні до мене: або брали саджанці, або консультувалися чи в мене, чи в моїх друзів.

– Переважно врожай зірваний, який нині сезон у господарстві?
– Ось завершуємо збирання винограду для вина, столовий виноград іде на ринок. І починається підготовка до зими. У листопаді – обрізання. Молоді кущі треба прикопати землею на зиму, старі, загартовані, вже зимують так. Але канікули у виноградаря умовні. Буде переливання вина, заготовка лози для саджанців, ремонт шпалер, інструменту. Роботи вистачає. Навіть у відпочинку ми шукаємо нові сорти, закуповуємо матеріали.

– А чи можна отримати два врожаї на рік у теплиці?
– Не всі сорти на це здатні. Є такі, що дають другий урожай, наприклад, деякі форми кишмишу. Але головна мета теплиці – не подвійний урожай, а саме прискорення. У теплиці потрібні ультраранні сорти, щоб ягода була тоді, коли її ще ні в кого немає. Пізні сорти в теплиці – це помилка. Тим паче я не женуся за цим, важливо не втратити апетитні та корисні властивості винограду. Багато хто боїться тих же огірків і помідорів із теплиці, мовляв «одні нітрати», «трава травою». Але все залежить не від самої теплиці, а від того, як плоди вирощують. Якщо виноград росте собі без усякої хімії, без штучного світла та обігріву, то такий самий, як на городі. Теплиця ж не робить із нього пластмасу, вона просто тепло тримає, щоб кущ раніше прокинувся. Сонце те саме, земля та ж – от і смак свій, домашній. А коли все природно, то ягода солодка, духмяна, як треба. Я починаю висаджувати в березні, коли день стає більший за ніч, сонце піднялося, і вже можна обходитися без батарей і лампочок. Якщо ж задатися метою, то і взимку можна ласувати виноградом, але таки так – програє його якість.

– Отож, виноградники йдуть на зимову перерву, і вмикається переробка. Ой, що то за виноградар, який не займається виноробством!
– Безперечно, вино робимо, десь виходить близько двох тонн. Є постійні клієнти, переважно забирають гуртом ресторани. Мої колеги, особливо з Бакоти, практикують організацію дегустаційних турів. У мене не вистачає на це часу, трохи приїжджають групи, але це не потоком, більше за домовленістю. Я сконцентрований на ягоді та са­джанцях. Сушимо родзинки – магазинні й близько біля них не лежали. Хто раз скуштував домашні, вже по-іншому дивиться на ті, що в пачках. Ще з кіс­точок видавлюємо олію – дуже корисна, проте дорога, бо надто ресурсна. А ще… маринуємо виноград! І це дуже смачно. Із радістю поділюся незвичайним рецептом. Спробуйте додати виноград у салат: огірок, помідор, цибуля, сметана. Унікальне поєднання. Це не мій рецепт, товариша, але всім дуже подобається.

– Ви не перестаєте вражати. Це вибух захоплення, коли серед виноградника наштовхуєшся на тропічний оазис.
– Раніше мав значний асортимент екзотичних фруктів. Авокадо, лимони, мандарини, апельсини, фейхоа – все продав. Не вистачає часу. Залишив банан, так щоб око радував, є гранат, ківі, хурма. Серед цікавого ще їстівні каштани, які схожі на смажений арахіс. Їх доглядаю для власного споживання, щоб не купувати магазинні. Бо це кардинальна різниця. Банан для транс­портування зривають зеленим. Ті, що ми їмо, – це технічно дозрілі банани. А ті, що доспівають природним шляхом, неймовірно солодкі та смачні. Ми привозили плоди з Єгипту. В наших супермаркетах – далекі від справжніх. Так само, як і персики чи мандарини, їх зривають напівстиглими, щоб довезти. Вони не набирають природної цукрис­тості та аромату.

Іван Когут перепробував багато, але його серце належить винограду. То є любов. А все, що робиться з любов’ю, росте. Так само, як той перший кущ, який мало не став сіном під косою, а став доленосним корінням.

Юлія ЛІЧКЕВИЧ.