СІЯВ ХЛІБ, А ТЕПЕР – СМЕРТЬ ОКУПАНТАМ

16 листопада – День працівників сільського господарства Українці – нація хліборобів і нація воїнів. Наші предки працювали на землі, але коли приходив ворог, брали зброю і захищали своє. А потім поверталися – сіяли, жали та збирали врожай. Бо в усі віки і для кожного покоління українська земля – безцінна.

Один із тих, хто вирощував хліб, 43-річний Володимир. Позивний «Агроном» – невипадковий. Там, де колись він рахував гектари й тонни, тепер рахує кроки від місця підриву до укриття. Після війни мріє повернутися в поле. Мрія проста й величава. І варта того, щоб її захищати.
Родом Володимир із Чемеровеччини, із села Степанівка. Здобувши фах агронома, присвятив себе цій справі. Розпочинав агрономом із захисту рослин і насіння в рідному селі. Вже 17 років є лінійним агрономом агрохолдингу «Астарта-Київ».
– Я опікувався 3700 гектарами полів у декількох селах Чемеровеччини. Це оранка, внесення добрив, захист, садіння, догляд, збирання врожаю, – розповідає він.
– Вирощували пшеницю, цукровий буряк, сою, кукурудзу. – розповідає Володимир. – Наш агрохолдинг входить до четвірки найбільших виробників цукру в Україні та має власні цукрові заводи. А цукровий буряк ми викопували в середині січня. Фактично – працювали цілий рік. Лише після нового року мали відпустки, а в гарячу пору – постійно в полі, у клопотах, у роботі. Але це мені подобалося, бо там – особлива атмосфера. Коли торкаєшся налитих зерен пшениці, бачиш, як цвіте соя, рясно сходить цукровий буряк, – відчуваєш радість і тішишся, яка ж родюча українська земля. Ми жили спокійно, розвивалися, доки на нашу землю не прийшли російські окупанти.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Володимир спочатку пішов у тероборону. Але знову покликала робота на полі.
– Весна, потрібно було виходити в поля, підживлювати, сіяти. Як би там не було, а хліб потрібно було вирощувати, – пригадує чоловік. 2023 р. Володимир пройшов військово-лікарську комісію. І хоча до ДШВ не потрапив за станом здоров’я, пройшов базову загальновійськову підготовку, а згодом опанував саперну справу. Зізнається, що ніколи не припускав, що колись одягне військову форму. В армії не служив, військової кафедри не закінчував, але швидко всьому навчився:
– А як інакше? Коли ворог наступає, маємо огризатися та зупинити цих нелюдів. Кожен чоловік має захищати Україну та виконати конституційний обов’язок. У мене проблеми зі спиною, але пересидіти – не варіант. Потрібно діяти та гнати росіян. Адже боремося за своє!
Володимир із побратимами працював на Новопавлівському напрямку Дніпропетровської області. Завдання – переважно мінування та підготовка до руйнації доріг.
– Це дуже важливо, – пояснює «Агроном», бо йшлося про зупинку просування ворога. – Кожна задача була складною, але вкрай важливою. Ми це розуміли. І виконували.
Часто доводилося працювати на відкритих ділянках і переважно вночі. Все б нічого, якби не «рій» дронів. Як пригадує «Агроном», найскладніше завдання виконували в декілька етапів. Стосувалося це руйнації дороги, якою могли піти в наступ росіяни. Коли все було готове, через активність ворожих дронів довелося чекати. Дорогу підірвали. Завдання виконали. Поверталися фізично виснаженими, але щасливими.
Під час однієї з операцій групі саперів довелося працювати на місцевості, куди інші ще не проривалися. Сапери мали облаштувати мінні поля. Як пригадує Володимир, ніч була ясною, землю притрусило сніжком. Працювали на відкритій місцевості, без жодного надійного укриття поруч:
– Дрон таки нас засік і зробив скид фактично переді мною, – згадує солдат. – Пам’ятаю, як засвітилося в очах. Зрозумів, що я живий. Болю, як такого, не відчув. Все затерпло. На адреналіні добігли до машини, що стояла неподалік. Я мацнув спину – кров. Виявилося, що один осколок залетів у спину, другий – під броник. Командир групи зазнав травми очей, а побратиму осколки зачепили ногу.
Після лікування Володимир повернувся у стрій:
– Коли буду потрібен, знову поїду в ротацію. Чим швидше ми виженемо окупантів із нашої землі, тим швидше настане мир. А потім хочу знову повернутися в поле, вирощувати хліб, дивитися, як щедро родить земля під мирним українським небом. І як радісно співають птахи в мирній Україні.

Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».