СІТКА ДО СІТКИ – І ФРОНТ МІЦНІШИЙ

У час, коли війна щодня випробовує українську стійкість, волонтерський рух залишається невидимим фронтом, який рятує життя. У Кам’янці-Подільському вже четвертий рік поспіль працює волонтерський центр «Мотанка» – місце, де зустрілися люди з різних куточків України, які втратили дім, але не втратили сили творити добро. Тут плетуть маскувальні сітки, кікімори, шиють адаптивну білизну, збирають донати, та головне – щодня роблять кроки, які наближають Перемогу.

«ПОДОЛЯНИН» поспілкувався з координаторкою волонтерського центру «Мотанка», викладачкою режисерських дисциплін Кам’янець-Подільського коледжу культури і мистецтв Тетяною БОЙЧУК, яка поділилася історією заснування, внутрішньою кухнею, труднощами та унікальною філософією команди, що об’єднала людей із різних куточків країни.

ОБЕРІГ У КАМУФЛЯЖІ

– Пані Тетяно, розкажіть, будь ласка, з чого все почалося? Коли і як виник волонтерський центр?
– Наш центр виник фактично 24 лютого 2022 року. Одразу почали співпрацювати з громадською організацією «Жіноча сотня» під керівництвом Лариси ДІНОВСЬКОЇ, яка функціонує в нашому місті ще з 2014 року. Це був перший осередок. Там були і я, і Галина КОРОТЕНКО (координаторка групи волонтерів на базі ЦКіМ «Розмай»), та Інна СЕМЕНКІВ (у міському Будинку культури). Лариса дала оголошення, що можна навчитися плести й робити щось корисне для хлопців. І ми без роздумів доєдналися.
– Сидіти і читати новини було нестерпно важко, а треба було діяти, – розповідає Тетяна Бойчук. Я зателефонувала директору коледжу культури і мистецтв Сергію НИЖНИКУ й запитала, чи можна це почати робити в себе. Так і розпочали роботу в спортзалі.
– Як виникла назва «Мотанка» і який сенс несе?
– Назва «Мотанка» зародилася лише десь 2023 року. До того просто функціонували як волонтерський центр при коледжі культури. Ми зрозуміли, що війна надовго, і треба якось себе назвати. Ще навесні 2022 року, коли у спортзалі було дуже багато людей, включаючи ВПО з Київщини та Чернігівщини, викладачка школи мистецтв Тетяна з Харкова проводила майстерклас, щоб зайняти дітей. Вона робила прості народні іграшки – маленькі мотаночки. Серед дітей була Василинка з Харкова, яка зробила мотанку з клаптика камуфляжної тканини, яку ми тоді різали для сіток. Вона сказала: «Це янгол-охоронець». У цьому глибокий сенс: цей камуфляж справді є уособленням наших ангелів-охоронців. Подумали: ми ж так і «мотаємо» – плетемо сітки. Ось це і є оберіг, захист для воїнів. Так назва «Мотанка» і закріпилася.

«ВОЛОНТЕРСЬКИЙ ЦЕНТР – ЦЕ ЛЮДИ, А НЕ ХТОСЬ ОДИН»

– Вас часто називають керівницею чи організаторкою. Яку роль насправді виконуєте?
– Я б не назвала це керівництвом. Завжди називала себе координаторкою, і це правильніше. Я не керівниця. У нас кожна людина, яка приходить, робить щось колосально важливе для Перемоги. Наш волонтерський центр – це люди, а не хтось один. Це абсолютно усвідомлений процес: кожна людина приходить сюди, розуміючи, що в таку біду не можна сидіти, склавши руки.
– Розкажіть про людей, які утворюють Ваше волонтерське ядро.
– У волонтерстві найважливіше – люди! Їхнє розуміння і бажання не стояти осторонь, коли є проблеми, коли біда. Наша команда – це унікальне об’єднання переселенців і кам’янчан, де кожен має свою історію та проєкт. Аня РЖЕВСЬКА (викладачка англійської мови з Луганська, яка спочатку переїхала до Миколаєва, а потім – у наше місто) – наш «міжнародний відділ», займається зв’язками, пошуком матеріалів, спонсорської допомоги. Вона веде сторінки в соцмережах і максимально віддається справі.
Наталочка з Миколаєва та Ілона з Кам’янця-Подільського ведуть плетіння легких сіточок, а Наталочка з Харкова – кікімор.
Олексій САВІН (фермер із Херсонщини) започаткував проєкт антидронових сіток.
Тетяна Павлівна, кам’янчанка, керує швейним виробництвом.
У нас є дівчата, які займаються кухнею: Людочка з Харкова завжди приготує щось смачне, а Надійка з Донецька, яка була у Дніпрі, потім приїхала сюди, прославилася своїм «гарбузовим супчиком» та іншими смаколиками. Є прекрасні жінки не юного, але гарного віку, які плетуть кікіморки, – це Людочки з Вугледара та Маріуполя, розмови яких слухаємо тут як радіопередачу. Переважно наші волонтери – переселенці, й вони, напевно, краще розуміють одне одного, втративши житло. Багато хто з окупованих територій, із міст, яких уже немає, – Вугледар, Бахмут. Наприклад, Іринка з Бахмута. Кожна людина мотивована і надзвичайно важлива.
– Які наразі основні напрями роботи?
– Ми виготовляємо декілька ключових речей. Маскувальні сітки трьох типів: важкі (для танків) та сітки легкі плетені зі стрічок та з перфорації. Кікімори/химери: маскувальні костюми. Адаптивна білизна: спеціальна білизна для поранених військових на липучках для зручності. Також антидронові сітки, які плетуться вдома як рибальські, але з великими вічками. Ми ще шили білі камуфляжні костюми взимку, але нині швачок небагато, і вони шиють удома.

БУВАЮТЬ І ТРУДНОЩІ…

– Як військові виходять із вами на зв’язок, і як отримуєте фідбек?
– Звертаються військові з різних частин України. Звісно, насамперед це кам’янецькі захисники, їхні дружини чи рідні. По-друге, ми завжди плетемо першочергово (поза чергою) для чоловіків, синів чи рідних тих волонтерів, які тут працюють, плетуть уже четвертий рік. Третій і найпоширеніший спосіб – це «сарафанне радіо»: військові передають контакти іншим військовим. Бачать гарну сітку, запитують: «Хто плів?» – і дають наш телефон.
Черга в нас дуже велика. Наразі плетемо на замовлення, які надійшли ще у травні. Попереджаємо хлопців, що черга велика, але сітки – це розхідний матеріал, вони потрібні завжди.
Щодо фідбеку, то ми не вимагаємо фотозвітів, бо розуміємо, що це може бути «нуль», і хлопці на таке не мають часу. Але завжди просимо: якщо буде можливість – надіслати фото чи невелике відео. Це дуже мотивує наших плетунців.
– Пані Тетяно, з якими матеріальними труднощами стикаєтеся, особливо в забезпеченні матеріалами та логістиці?
– Логістика спочатку була складною. Нам допомагали Олександр з Харкова, Олексій Савін зі своїм автомобілем, зараз це Вадим із Нової Каховки, Валерій Сергійович ГОВОРОВСЬКИЙ, місцевий ексурсовод. Нині дуже допомагають наші помічники-поліцейські – Володимир СОКОЛАН і Ярослав БОДНАРЧУК, які завжди з радістю довозять вантажі на «Нову пошту». Загалом у волонтерському центрі кожен знає, що може зробити, кожен намагається покращити процес, і механізм працює злагоджено.
Щодо матеріальної частини, то ми збираємо кошти самотужки. У нас немає великого спонсорства від підприємств. Це донати від самих волонтерів, їхніх родичів, а також тих переселенців, які повернулися додому і продовжують нас підтримувати. Є в нас також традиція: дівчата, з ініціативи нашої Женечки, вдягають «кікіморки» і ходять у Старе місто, аби збирати донати на матеріал.

ФУРА СІТОК З-ЗА КОРДОНУ

– Чи має «Мотанка» підтримку від волонтерів або організацій з інших країн?
– Улітку 2022 року грошей було мало, сітку-основу тоді не могли знайти, закінчилися навіть рибальські, які нам привозив рибнагляд. Нам не було на чому плести. Якось ми заговорили, що треба шукати за кордоном, у приморських країнах, вживані. Наш волонтер Валера ШЕВЧЕНКО з Харкова згадав про однокласника в Нідерландах. Він написав йому. Деякий час відповіді не було, а наприкінці жовтня Валера приходить і каже: «Ось номер. Його звуть Отто. Спілкуватися лише англійською. Телефонуйте». Я англійської не знаю, вивчала німецьку, і це була неділя, вихідний. Згадала про нашу Анечку, яка прекрасно володіє англійською. Вона написала йому повідомлення, але він одразу віддзвонився. Отто сказав, що також колись воював і дуже підтримує Україну.
За декілька днів подзвонили вже з-за кордону, що до нас їде фура сіток! Коли приїхали на склад у Кам’янці, я ледь не сіла: це були 23 величезні, дерев’яні короби. Кожен важив від тонни до півтори, були наповнені товстими, міцними сітками-канатами.
Це був колосальний обсяг допомоги. Така кількість матеріалу могла забезпечити роботою десятки волонтерів на місяці вперед. Але потрібно було придумати, як з цими сітками працювати. Виручило також те, що в комплекті Отто передав нам у подарунок спеціальні ножі, якими можна легко розрізати ці сітки. Наші звичайні ножі чи ножиці просто не могли впоратися. Саме завдяки Отто, людині, яка ніколи не була в Україні, але знає ціну війни і силу солідарності, ми отримали неймовірну матеріальну підтримку, що реально рятує життя наших захисників.

БУДЬ-ЯКЕ ЗУСИЛЛЯ НАБЛИЖАЄ ПЕРЕМОГУ

– Тетяно Володимирівно, яка найбільша проблема для центру на сьогодні?
– Звісно ж, це людський ресурс. Якщо спочатку була купа людей, то нині, на жаль, ситуація змінилася. Ціна за комуналку зростає, продукти дорожчають, і людям треба жити. Більшість пішли на роботу.
Хоча всі, хто починав, заряджені й залишаються у процесі: хтось повернувся додому і плете там, хтось – забігає після роботи. Але люди прибігають лише на годинку-дві.
На початку 2024 року нам допоміг урядовий проєкт «Армія відновлення» через центри зайнятості. Непрацевлаштовані волонтери, які плели, отримували мінімальну зарплату. Це була велика підтримка. Але для таких тилових територій, як наша, проєкт діє лише 180 днів (пів року). І нині, коли цей термін сплив, ми знову зіштовхнулися з нестачею робочих рук. Наша команда сьогодні налічує понад 60 людей, але більша частина з них – працюючі. Ми працюємо щоденно, включаючи вихідні, тому що для нас кожен вузлик і кожен день наближає Перемогу.
– Як місцеві жителі та всі охочі можуть допомогти волонтерському центру «Мотанка»?
– Допомога потрібна завжди і в будь-якому вигляді. Ми безмежно вдячні кожнісінькій людині навіть за одну гривню, бо це наша підтримка, це можливість купити матеріал, це наш ресурс. Ми дякуємо всім, хто нам донатить: тим, хто кидає кошти у скриньки у Старому місті, хто допомагає тут, і хто перераховує кошти через інтернет.
Але надважливі – робочі руки! Ми запрошуємо всіх, хто має хоч трохи вільного часу, прийти до нас. Навіть одна-дві години – це вже великий внесок у спільну справу. У нас тут тепло, весело, дружня атмосфера і завжди є гарячий чай. Це не важко. У нас робота поділена на чіткі процеси, тож кожен знайде заняття до душі, навіть якщо ніколи не плів: «різунці» – це сидяча робота. Можна сидіти та різати стрічечки для сіток і кікімор. Це той процес, який часто можна виконувати навіть удома. «Сіточники» – ті, хто плете маскувальні сітки. Це наш основний процес. «Кікіморки» – у нас є окремі люди, які займаються плетінням маскувальних костюмів. Це теж дуже важлива робота. «Антидронки» – це те, що ми плетемо вдома. Ці сітки мають великі вічка, як рибальські, й вони не потребують дрібного плетіння. І коли хлопці надсилають фото, де в цю сітку вловився ворожий дрон, – це просто справжнє щастя, це бомба, і це найбільша мотивація!
Ми поділили все на процеси, і кожен знайде те, що йому ближче. Якщо ви не можете донатити – приходьте і допоможіть працею. Якщо ви не можете прийти – підтримайте інформаційно чи фінансово. Кожне ваше зусилля, кожен ваш час – це наша спільна цеглинка в наближенні Перемоги.
Величезна подяка волонтерам, людям, які щоденно плетуть, в’яжуть, шиють, приділяють свій дорогоцінний час для порятунку життя!

Сюзанна СИРОТЮК.

Довідково:
Волонтерський центр «Мотанка» коледжу культури і мистецтв розташований на вулиці Огієнка, 39.
Реквізити для донатів:
UA56 305299 00000 26008016006543
Посилання на сторінку у фейсбуку:
https://www.facebook.com/motankakp