ДИПЛОМАТ ІЗ КАМ’ЯНЦЯ: ПРО ЯПОНЦІВ, УКРАЇНУ, ВІЙНУ ТА КУЛЬТУРУ
22 грудня День працівників дипломатичної служби
Починаючи з лютого 2025-го, в далекому Токіо на посаді третього секретаря з питань культурно-гуманітарного співробітництва в Посольстві України в Японії працює наш 46-річний земляк Андрій БУКРІЄНКО.
Попри семигодинну різницю в часі та щільний робочий графік, він знайшов час напередодні Дня працівників дипломатичної служби розповісти читачам «ПОДОЛЯНИНА» про роботу в столиці одного з азійських союзників України.
ІНТЕРЕС ДО ЯПОНІЇ НАРОДИВСЯ В СЕЛІ
– Я народився на Тернопільщині, але виріс у Кам’янці-Подільському, – розповідає Андрій Букрієнко. – До сімнадцяти років жив у цьому місті. Згодом регулярно приїжджав, щонайменше під час університетських канікул. Тут і досі проживає моя мама, яка працює в історичному музеї.
Навчався спочатку в НВК №16, а після восьмого класу перейшов у ліцей №18 (нині – Кам’янець-Подільський ліцей).
– Андрію Олександровичу, що ж входить до обов’язків третього секретаря нашого посольства в Японії?
– Це залежить від напряму, адже «третій секретар» – назва посади, їх у нас є декілька, і в кожного свої обов’язки. Є економічна секція, політична, а я працюю в культурній.
Моя робота грунтується на тому, що називається soft power – представленні України та української культури. Мета полягає в тому, щоб японці більше про нас знали та краще ставилися.
– Говорячи про популяризацію свого, багатьом одразу спадає на думку те, що сама Японія добре просуває власний бренд у світі. А яким чином тема цієї країни з’явилася у Вашому житті?
– Це було давно, ще на початку 90-х, на зорі Незалежності України. У моєї бабці в селі було здоровецьке радіо. Щось я його крутив і раптом упіймав російськомовну службу радіо Японії. Там розповідали про різні японські слова. Заслухався.
Стало цікаво дізнатися більше, і врешті інтерес став таким, що я здобув відповідну вищу освіту. 2001 р. закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Східна та європейська мови» і здобув кваліфікацію філолога, викладача, перекладача японської та англійської мов. Далі була аспірантура, під час якої проходив програму з вивчення японської мови для дослідників і аспірантів у Інституті японської мови Японської фундації в м.Осака. Захистив кандидатську дисертацію, брав участь у довготерміновій програмі стажування для викладачів японської мови – іноземців в Інституті японської мови Японської фундації в м.Урава.
– Чи справді японська є настільки складною, як про неї кажуть?
– Так, але ця важкість відрізняється від того, на що очікують люди, які вивчають європейські мови. По-своєму вона навіть легша за німецьку, адже в японській немає родів і множини.
Складніша вона в іншому – через свою, так би мовити, психологію. Це зовсім інша мовна сім’я, там інакше будуються речення. Є безліч граматичних і лексичних нюансів. Помітно, що мало запозичень із латини – все своє. А ще багатьох вражає незвичність ієрогліфів (усміхається). Їх потрібно просто запам’ятати.
Андрій Букрієнко додає, що японська писемність має зовсім інший рівень складності, ніж той, до якого звикли українці:
– Чимало японців самі не можуть написати всі потрібні ієрогліфи, бо воно забувається. Вони читають, а комп’ютери допомагають у написанні. Нині нам простіше, ніж було сто років тому.
– Багатьох читачів, напевно, цікавить питання, як потрапити на дипломатичну службу. Як це сталося у Вас?
– Усе почалося дуже банально. Раніше я працював на факультеті східних мов у Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка. Не можна сказати, що все було одноманітним, але відбувалося в одній парадигмі. Тому згодом захотілося чогось нового.
Знайомий порадив подивитися вакансії на сайті Міністерства закордонних справ України. Перевірив, подав заявку і пройшов. От так. Тепер використовую свої знання й навички з японістики, але трохи в іншій сфері.
– Тобто, це яскравий приклад того, що за наявності потрібних знань і навичок можна досить просто потрапити на дипломатичну службу…
– Так. Чому ж ні? Цілком можливо.
ЯПОНЦІ ЗАПИТУЮТЬ: «ЧИМ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ УКРАЇНЦІ ВІД РОСІЯН?»
За даними Посольства України в Японії, на тлі масової підтримки японським суспільством та Урядом Японії України після початку повномасштабної військової агресії рф стрімко зріс інтерес до України загалом і українського культурного продукту зокрема. З великим успіхом відбуваються гастролі українських музикантів і танцювальних колективів, виставки українських художників та фотомитців; видаються книги про Україну й українську культуру, університети і експертні спільноти проводять лекції та круглі столи. Низка українських кінострічок були вперше представлені японському глядачеві в рамках кінофестивалів і всеяпонських показів.
Завдяки зусиллям Посольства України в Японії та Уряду Японії, українських громад, а також приватним ініціативам реалізуються програми лікування та реабілітації поранених українських захисників у японських медичних закладах.
Уряд, громадські організації, підприємства та пересічні громадяни Японії надають Україні значну гуманітарну допомогу через різні канали та механізми у зв’язку з агресією рф.
Сукупна фінансово–економічна допомога Україні з боку Уряду Японії, починаючи з 2022 року, за різними програмами (МВФ, Світового банку, ОДР) сягнула 12,1 млрд доларів США.
Уряд Японії запровадив пакети санкцій проти рф та інші обмежувальні заходи проти фізичних і юридичних осіб рф, рб, самопроголошених керівників т.зв. ОРДЛО та українських колаборантів, причетних до підбурювання ведення агресивної війни проти України.
– Андрію Олександровичу, а в яких сферах «Країна Сонця, що сходить» наймасштабніше сприяє українській боротьбі проти окупаційних сил?
– Вона найбільше поміж інших держав допомагає нам у розмінуванні. Відправляє техніку для розбирання завалів, надає чимало машин швидкої допомоги для прифронтових територій. В Японії щорічно відбувається Міжнародна конференція з питань протимінної діяльності України (2025 року проводилася в Токіо протягом 22-23 жовтня).
– Ми знаємо, що після 24 лютого 2022 року Україна демонструє також і власний розвиток технологій, передусім в оборонній сфері. Чи є зацікавленість у Токіо нашими новаціями?
– Знаю, що таке є. Це швидше економічний напрям, ніж мій. Проте саме під час Конференції з питань протимінної діяльності я почув, що в Японії проявляють інтерес до українських технологій.
– Тривалий час українській дипломатії закидали недостатню увагу до сходу. У якому ключі нині розвивається наше співробітництво у сфері культури?
– Японці дуже підтримують нас у війні проти росії. Вони зброю не постачають, оскільки це заборонено їхньою Конституцією (як наслідок – поразки у Другій світовій війні), але допомагають гуманітарно й фінансово.
Попри це, місцеві мене й досі іноді запитують: «Чим відрізняються українці від росіян?».
Ворожа пропаганда ж часто розповідає, що ми якісь зіпсовані росіяни. Тому іноді людям потрібно пояснювати, що ми – інші, в нашій країні свої культура та мова. Одним із засобів культурного просвітництва є різні виставки. Зокрема, в Японії дуже люблять українську вишивку, і вони починають сприймати це як надбання окремого народу. З ініціативи української громади в містах Токіо та Нагоя проводяться паради вишиванок, які мають на меті поширення позитивного іміджу України в Японії. Популяризація української мови та традицій нашої держави забезпечується завдяки діяльності українських недільних шкіл «Джерельце» та «Хробачок» в Токіо, а також школи «Берегиня» в Нагої.
Треба розповідати про історію, культуру. Особливо про історію. Про те, що на наших теренах хоч і перебувала певний час російська імперія, але народ інший.
– А як змінилася дія російської пропаганди в Токіо? Чи залишаються способи москви викривляти правду?
– Так. Ще з радянських часів залишилося їхнє посольство. Діють усілякі культурні центри, російські товариства, об’єднання, видаються газети. У межах цього вони й працюють. Є також певні промосковські політики, але це не масове явище. Ось така моя суб’єктивна думка.
Загалом японське суспільство вже знає, що ми – окремий народ. Тепер важливо пояснити, в чому саме відмінність.
«РАНІШЕ В ЯПОНІЇ НЕ ЇЛИ БУРЯК»
– Якщо ми говоримо про культурну взаємодію, та що японцям імпонує або, навпаки, не подобається в українцях?
– Вони дуже позитивно ставляться до українців. Тут чимало наших біженців. Так, менше, ніж у Польщі чи Німеччині, але теж достатньо (ще у грудні 2023-го Надзвичайний і Повноважний посол України в Японії Сергій Корсунський говорив про цифру 2500 осіб). Місцеві полюбляють усілякі смачні страви, тому наш борщ став дуже популярним. Раніше в Японії практично не їли буряк, а нині його навіть можна купити в деяких магазинах.
З’явилися також декілька ресторанів української кухні. Їх власниками є як наші земляки, так і японці, які готують цілком нормальний борщ. Без усілякої екзотики (усміхається).
– А чому українцям варто було б повчитися?
– У нас говорять про німецьку пунктуальність, але мені здається, що японська не поступається взагалі нікому. Якщо подія запланована на 16.00, то вона розпочнеться в цей час, а не о 16.10 чи 16.15.
Недавно в мене була лекція. Організовувався виступ про зруйновані школи в Україні, про те, як у нас функціонує освіта під час війни. Ми працювали разом із японкою, яка відносно часто буває в Україні. І ось ми сидимо, а о 16.10 цей захід ще не починається, що мене здивувало. На це моя колега каже: «Ну, український стиль» (усміхається).
– А чи не заважає це балансу між роботою та особистим життям японців? Адже є стереотип, що вони мають проблеми із work life balance.
– Це неправда. Вони дуже добре вміють розважатися. Працюють реально багато й наполегливо, але при цьому також наполегливо проводять дозвілля.
ПРО СТРАТЕГІЮ, ЯПОНСЬКІ ГРОШІ ТА СПОРТИВНУ ДИПЛОМАТІЮ
– Ці дві далекі країни також зближують і спортсмени. Знаємо, що захоплення в японської публіки викликає олімпійська чемпіонка зі стрибків у висоту Ярослава Магучіх, а недавно Кубок імператора із сумо здобув вінничанин Данило Явгусишин (Аонішікі). Можливо, хтось ще з українців є для них прикладом?
– Тут можна назвати ім’я першого українця-сумоїста Тайхо Кокі (помер 2013-го у віці 72 років). Він був українцем наполовину. Його мама була японкою, а батько – українцем.
Мешкали вони на Сахаліні, який перед Другою світовою належав Японії. Коли радянські війська зайняли південь острова, його тато залишився, а майбутній спортсмен разом із мамою перебрався на Хоккайдо. Там Тайхо Кокі (справжнє ім’я – Ная Кокі) почав займатися спортом і виграв найбільші титули в сумо.
Тривалий час він навіть не знав, що його батько був українцем. Мама не розповідала, адже в часи холодної війни це могло мати певні наслідки для кар’єри. Згодом він підкреслював своє українське походження і хотів відвідати нашу державу. Але вже мав проблеми зі здоров’ям, тож лікарі не дали згоди на далекий переліт. Він тут дуже відомий, і японці знають про те, що Тайхо мав українське коріння.
– А чи співпрацює дипломатична служба із сучасними спортсменами з України?
– Звичайно. Атлети частково виконують нашу дипломатичну роботу, і ми намагаємося їм у цьому сприяти. Це ж наші громадяни, які представляють державу. Як мінімум, ми маємо їх підтримати. Це найменше. Також організовуємо візити в посольство.
– Не секрет, що після завершення російсько–української війни держава потребуватиме послідовної праці над відновленням і розвитком. Чи є стратегія, за якою українська культура надалі популяризуватиметься в Японії?
– Ми нині вибудовуємо цю стратегію, пробуємо різні способи. І люди, які працювали до мене, пробували, що виходить краще, на чому сконцентрувати увагу. Наразі є бачення та розуміння того, що потрібно робити.
– З яким настроєм Японія входить у прийдешній 2026 рік?
– Тут недавно відбулися парламентські вибори, за результатами яких у країні змінився прем’єр-міністр. Велика частина суспільства підтримує Санае Такаїчі, яка стала першою в історії країни жінкою на цій посаді.
Тому місцеві жителі зі сподіваннями, але й деякою невпевненістю підходять до Нового року. Нині багато кому не подобається траєкторія економічної ситуації у країні. Але люди очікують на стабілізацію та покращення ситуації.
Зазначимо, що у 2021–2022 рр. спостерігається падіння японської національної валюти – єни, яка, за інформацією видання Bloomberg, тоді «просіла» відносно курсу американського долара на 27%. У червні 2024 року курс єни досяг рекордного мінімуму за останні 37 років, проте, станом на листопад 2025–го, він дещо зміцнився.
Додатковим викликом для Санае Такаїчі є політична нестабільність у країні. Після обрання на посаду вона стала четвертою головою японського уряду за останні п’ять років.
Олександр ЩЕРБАТИХ.
