ЩО ПРО ВІЙНУ ЗГАДУЄ «АПОСТОЛ» АНДРІЙ
Андрію – 42 роки. У лавах ЗСУ він уже майже три роки. Має позивний «Апостол» і, як зізнається, неодноразово відчував прихильність вищих сил.
До війни працював на фабриці з пошиття шуб, їздив на заробітки в Англію та Польщу. Коли росіяни зазіхнули на рідну землю, став її оборонцем. Вивчився на сапера, виконував завдання в Донецькій, Херсонській, Запорізькій та Дніпропетровській областях. За ці роки багато чого бачив і пережив.
Після деокупації Херсонщини займався гуманітарним розмінуванням, також заміновував протоки річки:
– Знаходили нерозірвані снаряди, протитанкові міни. Працювали в полях, лісопосадках і поблизу сіл. Якось в одному селі в хащі зайшла корова і підірвалася на протипіхотній міні. Місцеві знали про небезпеку і не випробовували долю.
Під час тієї ротації він уперше побачив, як вибухає дрон:
– Ти не відчуєш цих емоцій, доки сам не переживеш. Набув бойового досвіду і в наступних ротаціях уже не був такий «зелений».
Наступні ротації на Донеччині «полоскотали нерви». Каже, що там дрони звичніші, ніж птахи. Сапер згадує епізод, коли вони чекали старшого групи в машині. Нічого не віщувало біди, поки над кабіною щось не зависло:
– Витягаю голову, кажу: «FPV». Він вирівнюється, точний поворот робить… Паша ловить автомат, я ловлю Пашу. Дрон заглушили – не вибухнув.
Робота саперів на передку – це знищення переправ, складів, укриттів. На Покровському напрямку Андрій із побратимами робили все, аби ворог ішов не туди, куди хоче, а туди, «куди нам треба»:
– Успішно знищили будівлі, де в разі прориву росіяни могли облаштувати пункт дислокації. З такого місця їх важко було б вибити.
Ця сцена була гідна бойовика. Сапери підготували все до вибуху, стрибнули в машину, бо мали лічені хвилини, щоб від’їхати на безпечну відстань:
– Машина аж підстрибує. І тут бачу, що дрон доганяє інший пікап. Звідти вистрибують хлопці – й хто куди. І це за лічені хвилини до вибуху. Ми по гальмах, наздогнали їх, усі вмістилися в одне авто. Уже коли опинилися в безпеці, побачив знайоме обличчя – побратима, з яким разом учили саперну справу. Війна рідко дає другий шанс. Але інколи дарує зустрічі, які важко назвати випадковими.
Андрій недавно повернувся з крайньої ротації. Працював на Південному напрямку в групі операторів FPV – так званих «вампіристів». Це ті, хто щодня висмоктує силу з ворога: тихо, точно, без права на помилку. Їхня робота – декілька секунд у повітрі, але за цими секундами стоять години зборів, десятки зібраних снарядів і тисячі думок про тих, кого треба прикрити.
Сапер споряджав боєприпаси для скидів:
– Фізично працювати легше, а ось морально – ні, – усміхається «Апостол». – Окупанти постійно полюють, бо розуміють, що оператори нині – перша скрипка. А загалом на війні кожен день особливий. Сьогодні ти споряджаєш, завтра – мінуєш, післязавтра – знищуєш.
Андрій зізнається, що саперна справа стала для нього близькою.
– Щоб бути сапером, треба бути творчою людиною. Війна змушує вигадувати нові рішення: придумати, прорахувати, витримати. Без сапера не буде ні штурму, ні розмінування, ні дистанційного мінування. Усе, що летить, стріляє або вибухає, пройшло через руки сапера. Треба мати силу волі. Бо якщо там здригнеться рука – все.
Але не вибухами єдиними живе «Апостол». Він – справжній профі на кухні. Побратими кажуть, що легко може приготувати суп із нічого, зварити борщ, як у мами, або зробити котлети, що пальчики оближеш.
Коли Андрія запитуєш про мотивацію, він стає серйозним:
– Моя мотивація – родина. Вони дають сили йти вперед і повертатися.
Про плани після Перемоги він не загадує:
– На війні день може стати роком, а година – вічністю.
Історії таких людей тримають цю війну. Бо саме вони прокладають шлях між небезпекою й життям, між хаосом і шансом, між тим, що ми могли б втратити, і тим, що обов’язково повернемо.
Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».
