ПОПРИ ПОРАНЕННЯ, ВІЙСЬКО НЕ ПОКИНУВ

Історія бійця 48-ї інженерної Кам’янець-Подільської бригади з позивним «Нік»

Дмитру 31 рік. Із перших днів повномасштабного вторгнення він вступив до лав Збройних сил України, щоб боронити сім’ю і рідну домівку від ворога. За майже чотири роки побував на Харківському, Бахмутському, Курахівському та Сумському напрямках. В останні три роки служить у 48-й інженерній Кам’янець-Подільській бригаді в інженерно-саперному батальйоні. За свій внесок у майбутню Перемогу над ворогом отримав високу державну нагороду.

ІЗ ЧОГО ПОЧАВСЯ ВІЙСЬКОВИЙ ШЛЯХ

Дмитро починав службу в армії строковиком 2013 року, після цього підписав контракт із ЗСУ, але 2018-го вирішив знайти себе в цивільному житті. Проте повномасштабна війна внесла корективи у плани хлопця.

ДЕ ЗАСТАВ ПЕРШИЙ ДЕНЬ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

– Я тоді працював у Києві на цивільній роботі. Одразу поїхав на Миколаївщину, щоб вивезти родину за кордон. На той час росіяни дійшли до Вознесенська Миколаївської області, звідки я родом, тому треба було терміново рятувати сім’ю. Бажання йти у військкомат з’явилося ще 24 лютого, але через обставини прибув пізніше – вже 8 березня під дверима військкомату стояв у величезній черзі, – згадує Дмитро.

ПРО ПЕРШІ ДНІ У ВІЙСЬКУ, І ЧОМУ ВИРІШИВ ДОЛУЧИТИСЯ ЗНОВУ

– Після мобілізації потрапив в один із навчальних центрів на Львівщині. І, зважаючи на досвід, мене одразу поставили інструктором. Там я перебував недовго, бо вирішив, що хочу бути ближче до фронту, бути потрібним. На той час уже була створена зведена рота, у складі якої мене і відправили на війну. Близько двох місяців виконував завдання в Харківській області, брав участь у зачистках, після чого нашу роту вивели.

ЯК ПОЧАВ ШЛЯХ У 48-Й ІНЖЕНЕРНІЙ БРИГАДІ

– Саме формувався новий батальйон, потрібні були сержанти, а я вже мав відповідне звання, тому нас із побратимом відібрали в 48-му інженерну Кам’янець-Подільську бригаду. Це було літо 2023 року. Одразу призначили на посаду командира відділення, через пів року вже став головним сержантом взводу, на цій посаді служу дотепер. За час перебування у війську також пройшов саперні курси і маю навики в цій справі.

ПРО ТЕ, ЯК ЗАЗНАВ ВАЖКОГО ПОРАНЕННЯ

– Це був листопад 2024 року. Ми перебували на Донецькому напрямку. На той момент тимчасово виконував обов’язки командира роти. Ми якраз виїжджали на завдання, адже я завжди намагався бути поряд із хлопцями. Дорогою нас прикривали «куполом» від FPV і підстраховував РЕБ, у таких умовах ми могли працювати відносно безпечно. Але коли вже завершували роботи, навколо утворився «рій» ворожих дронів. А там відкрита місцевість, до укриття не встигали добігти, і дрон влучив прямо в нас.

Хлопці зазнали серйозних травм. Один, на жаль, загинув. Я зазнав наскрізного поранення лівої ноги і травмував праву. Наслідки відчуваю досі, в нозі залишилися уламки. Лікарі кажуть, що на відновлення потрібно близько 2-3-х років. Наразі в мене 3 група інвалідності.

ЩО МОТИВУЄ ЗАЛИШАТИСЯ В АРМІЇ

– Чесно кажучи, нині мотивація менша, ніж на початку, бо ця війна дуже затягнулася, і я не вірю, що найближчим часом закінчиться. Проте інакше не можу. Це – моя країна, моя рідна земля. Мені подобається служити в нашій бригаді, я вже освоївся і не збираюся йти. Нині бачу себе тільки у війську, – розповідає «Нік».

Життя після поранення продовжується… Наразі хлопець відновлюється, виконує службові обов’язки і не планує залишати військо. Крім того, недавно Дмитро разом із родиною переїхав у власний будинок. Разом із дружиною виховують трьох маленьких донечок – Олександру, Софію і Єву, будують плани на майбутнє та вірять у Перемогу України.

Історія Дмитра вкотре свідчить, що справжні герої серед нас, і вони непомітно виборюють кожен спокійний день життя. Сміливість, внутрішня сила і відданість власній справі – ось що керує нашими воїнами.

Відділення комунікацій 48-ї інженерної Кам’янець-Подільської бригади.