ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ ЯК ВІДПОВІДЬ НА ВІЙНУ

Війна виснажує не лише фізично – вона поступово «з’їдає» сили зсередини. Тривога, емоційне вигорання й відчуття втрати сенсів стали щоденними супутниками тисяч українців. Саме тому сьогодні особливо важливими є простори, які допомагають людині знову знайти внутрішню опору й відновити рівновагу. Один із таких – Центр життєстійкості, що із травня 2024 року працює у нашій громаді. Проєкт реалізується за підтримки БО БФ «Карітас Хмельницький УГКЦ» у партнерстві з БО БФ «Карітас Кам’янець-Подільський УГКЦ», і ця синергія забезпечує сталість роботи Центру та доступність психосоціальної підтримки для мешканців громади.

ОДИН ВАЖЛИВИЙ ПРИНЦИП – ЛЮДЯНІСТЬ

Директор БО БФ «Карітас Хмельницький УГКЦ» о.м.Іван ДАНКЕВИЧ переконаний, що Центри життєстійкості сьогодні мають бути в кожній громаді, адже війна торкнулася не лише фронту, а й внутрішнього світу кожної людини. Саме тому завдяки роботі хмельницького фонду вже діє майже десяток Центрів життєстійкості в різних громадах області – зокрема в Дунаївцях, Вовковинцях, Хмельницькому, Славуті, Ямполі, Білогір’ї, Кам’янці-Подільському та інших.

– Для нас життєстійкість – це не про «триматися будь-якою ціною» і не про ігнорування болю. Це про здатність жити далі, навіть коли боляче, знаходити внутрішні опори, просити про допомогу, відновлюватися після втрат і знову відчувати сенс, – наголошує директор БО «БФ «Карітас-Кам’янець-Подільський УГКЦ» отець Тарас ХОМ’ЮК (у проєкті він виконує роль фахівця із соціальної роботи). – У сучасних умовах війни життєстійкість – це вміння бути живим: відчувати, плакати, злитись, радіти, будувати плани й дозволяти собі слабкість, не втрачаючи гідності. Це можливість бути емоційно та ментально стабільним і продуктивним, навіть за кризових умов. Цю навичку можна сформувати та розвинути, а також – навчити їй інших. Саме тому Мінсоцполітики ініціювало проєкт, в рамках якого кожна територіальна громада у партнерстві з громадським сектором зможе формувати навичку життєстійкості у своїх мешканців.

– Які основні принципи лежать в основі роботи Центру?

– Наші ключові принципи – безпека, повага, добровільність і конфіденційність. Ми не «вчимо жити», не оцінюємо й не нав’язуємо рішень. Ми поруч – щоб підтримати, допомогти людині почути себе і знайти власний шлях. Також для нас важливо працювати травмоінформовано, з урахуванням реалій війни та індивідуального досвіду кожного.

І ще один важливий принцип – людяність. Ми не в халатах і не з «розумним виглядом», який має одразу все пояснити. До нас можна прийти заплутаним, злим, втомленим, мовчазним або з думкою «я сам не знаю, навіщо тут». І це нормально. Ми не чекаємо ідеальних слів чи правильних формулювань – достатньо просто бути. У Центрі не треба «триматися молодцем» і робити вигляд, що все гаразд. Тут можна чесно сказати: «Мені важко», «Я не справляюся», «Я злюся на всіх» – і за це вас ніхто не сваритиме й не відправить «думати позитивніше». Навпаки, ми віримо, що щирість – це перший крок до відновлення. І ще: ми точно не з тих, хто каже фрази на кшталт «а он комусь гірше» або «треба просто взяти себе в руки». Бо, якщо б це так легко працювало, – до психологів ніхто б не ходив. Це вже відомо всім: психолога мати так само важливо, як сімейного лікаря-терапевта чи педіатра для дитини.

Наше завдання – допомогти людині знайти свою точку опори, а не підкласти універсальну інструкцію з інтернету.

Саме тому Центр життєстійкості – це не про «виправити людину», а про підтримати живу, справжню людину в непростих обставинах. І зробити це максимально бережно.

ВІЙНА ТРИВАЄ… І ДУЖЕ ВИСНАЖУЄ

Про те, хто сьогодні найчастіше звертається по допомогу та з якими запитами приходять люди, далі розповідає психолог Центру життєстійкості Кам’янець-Подільської тергромади Ольга ГОЛУБ.

– До нас звертаються дуже різні кам’янчани та мешканці громади: жінки й чоловіки, батьки, діти, підлітки, люди старшого віку. Найчастіше – це ті, хто відчуває емоційне виснаження, тривогу, втрату опори, а також ті, хто шукає підтримки для себе або своєї родини.

Але важливо сказати чесно: не завжди люди доходять до нас самі. І тоді ініціативу беремо ми. Інколи телефонуємо в школи й кажемо: «Доброго дня, здається, ми вам дуже потрібні!» (посміхається). І їдемо – до школярів, до вчителів, до вихователів. Їдемо до студентів і викладачів, до медиків і спортсменів, до фінансистів, інтернет-провайдерів, майстрів краси… Та куди завгодно. Просто беремо і їдемо.

­ Бо майже завжди все починається однаково: спочатку ­ скепсис, насторожені погляди, мовляв, «ну подивимося, що ви там нам розкажете», ­ продовжує психолог Центру життєстійкості Ольга ГОЛУБ. А закінчується ­ сльозами, обіймами, словами подяки й запрошеннями прийти ще. Це про довіру, яка народжується не одразу, але дуже щиро.

Чимало тренінгів ми проводимо і у приміщенні Центру життєстійкості. Зокрема, серію занять уже пройшли фахівці Пенсійного фонду, педагоги та психологи закладів освіти, вагітні жінки, представники інших благодійних організацій. І щоразу ми переконуємося: підтримка потрібна всім ­ незалежно від професії, віку чи статусу.

­ Пані Ольго, з якими запитами люди приходять найчастіше ­ і як вони змінилися за останній рік?

­ Раніше люди частіше говорили про гострий страх і шок. Зараз усе більше запитів про втому, емоційне вигорання, втрату сенсу, труднощі у стосунках, проблеми з дітьми. Війна триває, і багато хто живе в режимі постійного напруження ­ це дуже виснажує.

­ Чи звертаються до вас родини військових, ВПО, люди, які пережили втрату?

­ Так, і це велика частина наших відвідувачів. Ми працюємо з родинами військових, із внутрішньо переміщеними особами, з людьми, які втратили близьких. Це дуже делікатна робота, де важливо не поспішати й не «лікувати» біль, а дати простір для проживання горя.

«ПРОСТІР БЕЗПЕКИ, ДЕ МОЖНА БУТИ СОБОЮ»

Про конкретні формати допомоги та підтримки, яку може отримати людина в Центрі життєстійкості, далі розповідає фахівець із соціальної роботи Центру Наталя ІЛЬЄВА.

­ Людина, звернувшись до Центру життєстійкості Кам’янець­Подільської громади, може отримати різнопланову підтримку ­ ту, яка відповідає її реальним потребам саме нині. Це індивідуальні психологічні консультації, соціальний супровід, участь у групах підтримки та тренінгах, а також безпечний простір, де можна бути собою ­ без страху осуду чи «незручних» емоцій.

Для когось це розмова з психологом про тривогу, втому чи втрату. Для когось ­ допомога соціального фахівця у складних життєвих обставинах, коли важливо не залишитися наодинці з проблемами. Часто люди приходять, не знаючи, з чого почати, і це нормально ­ ми допомагаємо розкласти все по поличках, крок за кроком.

Велике значення мають і групові формати: групи підтримки, тренінги, зустрічі з елементами арт­ чи ігротерапії. У групі люди раптом розуміють, що вони не одні зі своїми переживаннями, що поруч є ті, хто відчуває подібне. Це дає відчуття єдності, полегшення і надії.

Іноді найважливіше ­ це не порада і не готове рішення, а присутність, прийняття і можливість бути почутим. Коли людина вперше за довгий час може сказати: «Мені важко», ­ і її не перебивають, не знецінюють, не кваплять. Саме з цього часто й починається відновлення…

­ Пані Наталіє, в яких форматах працюєте?

­ У різних: індивідуальні психологічні консультації, групи підтримки, тренінги й психоосвітні заходи, сімейні, дитячі зустрічі та багато іншого. Це дозволяє підібрати допомогу відповідно до потреб людини.

­ Чи є у вас програми, спрямовані окремо на дітей та підлітків?

­ Так, і це один із ключових напрямків роботи нашого Центру. Ми цілеспрямовано працюємо з дітьми та підлітками, адже саме вони сьогодні особливо вразливі до наслідків стресу, війни й постійної невизначеності.

Наші програми включають заняття з елементами арттерапії, ігротерапії, тілесно­орієнтованих практик та розвитку емоційної регуляції. Через гру, творчість і безпечну взаємодію діти вчаться розпізнавати свої емоції, називати їх, проживати й знаходити екологічні способи реагування на тривогу, страх, гнів або сум.

Із підлітками працюємо над темами самооцінки, ідентичності, кордонів, стресостійкості, взаємин із однолітками та дорослими. Для них важливо мати простір, де їх не повчають, а чують і поважають, де можна ставити складні запитання й шукати відповіді разом.

Окрему увагу приділяємо дітям із сімей у складних життєвих обставинах, дітям військовослужбовців, тим, хто пережив втрату або вимушені зміни. Ми працюємо травмоінформовано, враховуючи вік, досвід і індивідуальні потреби кожної дитини.

Для дітей наш Центр ­ це не «кабінет психолога», а простір безпеки, де можна бути собою, гратися, малювати, говорити або мовчати, і водночас поступово відновлювати внутрішню рівновагу та відчуття опори.

НАВІТЬ НАЙМІЦНІШІ МАЮТЬ ПРАВО НА ВТОМУ, СЛЬОЗИ
ТА ПОТРЕБУ В ОПОРІ

У Центрі життєстійкості працює команда підготовлених фахівців ­ три психологи та чотири спеціалісти із соціальної роботи. Усі вони постійно навчаються, проходять супервізії та працюють за сучасними підходами, орієнтованими на безпеку людини й повагу до її особистого досвіду.

У роботі з травматичним досвідом тут застосовують травмоінформований підхід, елементи когнітивно­поведінкової терапії, арттерапію, тілесно орієнтовані практики, а також методи стабілізації та роботи з ресурсами. Основний принцип ­ не нашкодити й рухатися в темпі людини, не примушуючи її до швидких рішень чи «правильних» емоцій.

Допомога спрямована на те, щоб людина знову навчилася відчувати себе, розпізнавати власні емоції, спиратися на внутрішні ресурси і поступово відновлювати довіру ­ до світу та себе. Фахівці наголошують: відчуття опори часто народжується з маленьких кроків, які для когось стають вирішальними.

Водночас у Центрі уважно ставляться до конфіденційності. Тут не розповідають конкретних історій, однак зізнаються: кожен випадок, коли людина знову починає усміхатися, знаходить сили жити далі, відновлює стосунки з дітьми або просто дозволяє собі відпочити, ­ надзвичайно цінний і важливий.

Найближчим часом команда Центру життєстійкості планує розширювати роботу з родинами, підлітками та фахівцями першої лінії взаємодії, а також поглиблювати співпрацю з медичними й освітніми закладами громади.

До того ж є і окремий напрям роботи ­ підтримка майбутніх мам. Мета таких зустрічей ­ зменшення тривожності, емоційна підтримка жінок у період очікування дитини та навчання простим технікам самодопомоги й стабілізації. Особливої ваги ця робота набуває в умовах війни.

Під час зустрічей із жінками найчастіше говорять про страхи, зміни, втому, материнські очікування й право не бути «ідеальною». Тут наголошують: турбота про себе ­ це не егоїзм, а необхідна умова збереження внутрішніх ресурсів.

Важливим є й партнерство з КНП «Перинатальний центр» Кам’янець­Подільської міської ради, яке дозволяє бути поруч із жінкою ще до народження дитини, підтримувати її ментальне здоров’я та закладати основу для здорового материнства. Така співпраця отримує теплий і вдячний зворотний зв’язок.

Фахівці Центру наголошують: звернення по психологічну підтримку ­ це не про слабкість, а про сміливість бути чесним із собою. Про готовність сказати: «Мені зараз важко, і я не хочу нести це наодинці». У час війни люди звикли терпіти й триматися, однак навіть найміцніші мають право на втому, сльози та потребу в опорі.

Іноді одна розмова в безпечному просторі може стати початком великих змін ­ повернути відчуття грунту під ногами, допомогти знову почути себе й зрозуміти, куди рухатися далі. Не обов’язково чекати «критичної точки», щоб звернутися до психолога. Достатньо відчути, що підтримка потрібна саме зараз.

Дізнатися більше або записатися на консультацію мешканці Кам’янця­Подільського можуть, звернувшись безпосередньо до Центру життєстійкості Кам’янець­Подільської територіальної громади, знайшовши сторінки Центру у Facebook або зателефонувавши за контактним номером.

Адреса: вул.Князів Коріатовичів, 72­Г.
Графік роботи: понеділок­неділя, з 10.00 до 19.00.
Запис за номером: 097­957­5683.

Сюзанна СИРОТЮК.