СВІТ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЖІНКИ
8 березня – Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир
СВІТ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЖІНКИ
Весна приходить не лише у природу – вона народжується в жінці. У її здатності любити й берегти, підтримувати й надихати, ухвалювати рішення й дарувати життя. Восьме березня – це день про жіночність у всій її повноті: про материнство і мрію, про турботу і силу, про право обирати власний шлях і жити в гармонії з собою. Напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок і міжнародний мир «ПОДОЛЯНИН» поспілкувався із завідувачкою жіночої консультації Дзвениславою ЦУГЛЕВИЧ – лікаркою, яка щодня допомагає жінкам почути себе, зберегти здоров’я і з довірою дивитися в майбутнє.
ПЕРИНАТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ – ШЛЯХ ДО ДУМОК ДИТИНИ
– Дзвениславо Любомирівно, Ви не раз згадували про тренінги і поїздки, які стали для Вас переломними в розумінні вагітності, материнства і життя ще до зачаття. Що саме Вас вражає під час таких навчань, і як це змінює Ваше професійне й особисте бачення?
– Ще раніше була дуже особлива поїздка, організована за підтримки католицької спільноти, безкоштовна, для лікарів-акушерів-гінекологів. Ми їхали автобусом до одного з паломницьких місць, де є статуя Матері Божої – саме її, до речі, першими помітили діти. І вже тоді я подумала: діти часто бачать і відчувають більше, ніж дорослі. Програма була надзвичайно глибокою. Пам’ятаю лекцію жінки з Америки – матері десятьох дітей. Один із її синів мав важкий синдром, був фактично приречений за медичними прогнозами. Але вона свідомо не перервала вагітність. Її розповідь була не про героїзм – вона була про любов. Про те, як уся родина доглядала за цією дитиною, як брати й сестри вчилися співчуттю, відповідальності, людяності. Цей хлопчик прожив недовго, але, по суті, він змінив усіх навколо себе.
Говорили про те, що жінка має право не погодитися на переривання. Що вона може доносити дитину, народити її, навіть якщо ця дитина проживе день чи два. Бо це – її дитина. І цей короткий час життя має величезне значення і для матері, і для сім’ї, і для самої дитини. Тоді ж я вперше глибоко замислилася над перинатальною психологією – тим, що дитина відчуває ще в утробі. Так, це поки що не «класична» наука, а радше міждисциплінарна філософія. Але ми вже знаємо: емоції матері, її страхи, сумніви, стреси – все це дитина відчуває.
Я часто також згадую приклади з історії: в давнину в дім вагітної жінки не пускали людей із негативною енергією, не дозволяли сварок, запрошували музикантів. Вагітну берегли «як на яєчку». І це не про забобони – це про інтуїтивне розуміння, що формується не лише тіло дитини, а й її внутрішній світ.
Такі тренінги не з тих, що «прослухав і забув». Я зрозуміла: наше завдання як лікарів – не лише вимірювати, зважувати, рахувати тижні й грами. Наше завдання – пояснювати цінність життя, підтримувати жінку, допомагати їй не боятися материнства і не знецінювати себе.
До розмови про перинатальну психологію долучається і лікар-акушер-гінеколог Регіна ДАЧКІВСЬКА – з особливим акцентом на жінку. На її внутрішній світ, тривоги й силу, на відповідальність, яку вона часто бере на себе ще задовго до настання вагітності. Вона говорить про материнство як про шлях, що починається не з медичної довідки, а з жіночого стану – з готовності серця, думок і тіла прийняти нове життя.
– Якщо говорити мовою психологів чи людей, які мають глибше відчуття духовних процесів, то вони вважають, що душа дитини приходить невипадково. Вона ніби обирає маму. І це відбувається ще до того, як жінка дізнається про вагітність. За декілька місяців до зачаття щось уже починає змінюватися.
– Жінка може навіть не здогадуватися, – продовжує Регіна ДАЧКІВСЬКА, – але внутрішньо вона вже готується. Є люди з дуже тонким відчуттям – вони кажуть, що бачать або відчувають: у цієї жінки скоро буде дитина. І вона сама не дивується, бо всередині вже є очікування.
А якщо говорити не духовною, а медичною мовою – це те, що ми називаємо праконцепційною підготовкою. Ті самі три місяці до зачаття. Я завжди наголошую: підготовка стосується не лише жінки, а й чоловіка. Бо сперматогенез триває близько трьох місяців. Раціональне харчування, мінімум хімічних впливів, відмова від шкідливих звичок – це відповідальність обох. Колись це виглядало інакше. Заручини, піднесений стан, особлива увага до майбутньої дружини. Можливо, тоді не говорили словами «гормональний фон» чи «детоксикація», але інтуїтивно розуміли: до народження дитини треба готуватися.
– Регіно Василівно, як лікарю не стати «суддею», коли він бачить несприятливі прогнози або розгублену жінку?
– Буває, що жінка пішла, аби купити тест через затримку. Вона хотіла дитину, але коли побачила дві смужки – злякалася. Перша реакція: «Ой…». І цей короткий момент хвилювання – він уже має значення. Бо інформація передається різними шляхами: через думку, через гормони стресу, через нервову систему. Це не містика. Це нейроендокринні механізми. Кортизол, адреналін – організм реагує миттєво. Але тут важливо не звинувачувати жінку. Страх – це природна реакція. Наше завдання – допомогти їй заспокоїтися, відчути опору, прийняти цей стан. Ми не можемо вирішувати, хто має жити, а хто – ні. Ми можемо говорити про ризики, про статистику, про можливі ускладнення. Але остаточне рішення – за жінкою. Навіть якщо дитині судилося прожити день чи два – це все одно її дитина. І цей час має значення.
Часто наводять приклад Бетховена. Його мати мала складну історію здоров’я, соціальні труднощі. Медичних прогнозів тоді не було, але якби вони були – невідомо, що б їй тоді порадили. І водночас світ отримав генія, чия музика живе століттями. Ми не можемо знати, яка роль призначена кожній дитині. Для кожної людини є своє місце і своя місія. Навіть якщо нам, лікарям, здається, що ми все прорахували. Ми – лише люди. Ми не маємо права забирати надію.
Тому я завжди кажу жінкам: бережіть свій внутрішній стан. Не дозволяйте лякати себе. Готуйтеся до материнства свідомо, спокійно, з повагою до себе. І пам’ятайте – ваше тіло мудре, а ваше серце знає більше, ніж здається.
ЖІНКА, МАТЕРИНСТВО І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬЗА МАЙБУТНЄ
Як відомо, з першого січня 2026 року в Україні вакцинація проти вірусу папіломи людини (ВПЛ) стає обов’язковою та безоплатною, включеною до Національного календаря щеплень. Щеплення рекомендовано робити дівчатам у віці 12–13 років за однодозовою схемою для профілактики онкологічних захворювань, що є європейською практикою. Це рішення викликає багато запитань у батьків, особливо з огляду на міфи, страхи і брак перевіреної інформації. Рішення про вакцинацію часто ухвалюють матері. І тут питання виходить за межі медицини – воно торкається глибинних психологічних і соціальних аспектів. Що ж на практиці це означає – запитуємо у Дзвенислави Цуглевич.
– Включення вакцинації проти вірусу папіломи людини до Національного календаря – це, без перебільшення, стратегічний крок у сфері громадського здоров’я. Фактично держава визнає: профілактика онкології починається не в онкодиспансері, а значно раніше – в дитячому та підлітковому віці. ВПЛ – це не «рідкісний вірус», а надзвичайно поширена інфекція: з ним протягом життя стикаються більшість людей, – пояснює Дзвенислава Любомирівна. – Проблема в тому, що певні типи вірусу безпосередньо пов’язані з розвитком раку шийки матки, а також раку анального каналу, ротоглотки, статевих органів як у жінок, так і в чоловіків. Вакцинація дозволяє запобігти зараженню саме онкогенними типами вірусу, ще до першого контакту з ним.
Для батьків це означає доступ до безоплатної, перевіреної та ефективної профілактики, а для системи охорони здоров’я – реальний шанс зменшити рівень онкозахворюваності в майбутньому на десятки відсотків. Це інвестиція не лише у здоров’я окремої дитини, а в здоров’я цілої нації. Навіть найкраща державна програма не працює без довіри пацієнтів. Саме лікарі стають тими, хто пояснює, заспокоює і супроводжує родину на кожному етапі. Лікар у цій темі – не просто виконавець медичного протоколу. Він є медіатором між науковими знаннями і емоціями родини. Батьки часто приходять не із запереченням, а зі страхом: за безпеку дитини, за можливі побічні реакції, за «наслідки в майбутньому». І ці страхи потрібно не висміювати, а професійно й спокійно опрацьовувати.
Завдання медзакладу – створити середовище довіри: зрозумілі роз’яснення, відкритість до запитань, відсутність тиску. Керівник закладу має подбати, щоб персонал був навчений комунікації, адже вакцинація – це не лише ін’єкція, а діалог із родиною. Коли лікар пояснює, що вакцина не впливає на репродуктивну функцію, не «провокує раннє статеве життя», не є експериментальною, а використовується у світі понад 15 років, – батьки починають ухвалювати рішення усвідомлено. Саме так формується довіра до медицини загалом.
– Як вакцинація проти ВПЛ пов’язана з темою жіночого здоров’я, материнства?
– Для багатьох жінок материнство – це постійний баланс між турботою і тривогою. Мама думає наперед, часто на роки вперед, навіть тоді, коли дитина ще зовсім мала. Саме тому тема ВПЛ торкається глибоких внутрішніх процесів: страху втрати, бажання захистити, іноді – провини за будь-яке рішення. Мати, яка захищає дитину від потенційної онкологічної загрози, фактично дає їй шанс на здорове доросле життя без важких діагнозів. Важливо також розуміти: рак шийки матки – це не «жіноча доля», а захворювання, якому можна запобігти. Усвідомлення цього змінює ставлення жінки до власного тіла, профілактичних оглядів, медичних рішень загалом. Це про зрілу відповідальність, про любов, яка дивиться в майбутнє.
– Пані Дзвениславо, чи можна вважати, що впровадження вакцинації проти ВПЛ формує нову культуру здоров’я в Україні?
– Безумовно. Це приклад того, як медицина перестає бути реактивною і стає превентивною. Ми вчимося не чекати хвороби, а не допустити її появи. Для суспільства це складний, але необхідний зсув мислення.
Коли профілактика стає нормою, зменшується навантаження на лікарні, родини не стикаються із трагедіями, яких можна було уникнути, а держава економить ресурси. Але найважливіше – люди починають відчувати, що здоров’я не є випадковістю, а результатом відповідальних рішень.
«БУДЬТЕ ЯСКРАВИМИ – І В ДУМКАХ, І В ЖИТТІ!»
– Дзвениславо Любомирівно, що напередодні свята Ви хотіли б побажати жінкам?
– Полюбити себе. Це відчуття приходить не одразу, до нього треба дорости. Є такий цікавий момент. Коли ми пишемо записки у храмі «за здоров’я», кого ми ставимо першими? Дітей, чоловіка, родичів, а себе – десь там, у самому кінці. А насправді – треба навпаки. Першою треба писати себе. Це як у літаку: кому мама має одягнути кисневу маску першому? Собі. А вже потім – дитині. Не тому, що мама егоїстка, а тому, що якщо з нею станеться лихо, то вона вже нікому не допоможе. Бо «світло» жінки – це ресурс для всієї родини.
Багато хто думає, що здоров’я залежить лише від кількості обстежень чи аналізів. Насправді – ні. Це про те, що ми носимо всередині. Я тепер не кажу «добрі» чи «погані» люди, я кажу – люди високих і низьких вібрацій. Мати світло всередині, бажати людям добра – це і є найвищий рівень здоров’я.
Тому моя порада жінкам до свята: станьте для себе першою у списку. Одягніть на себе «кисневу маску» спокою і радості. Коли ви будете випромінювати світло, навколо вас автоматично стануть щасливими і діти, і чоловік, і весь світ. Будьте яскравими – і в думках, і в житті!
Сюзанна СИРОТЮК.
