МИ ПОМСТИМОСЯ І ЗА МИКОЛАЇВ!

«Я відчув на собі, що таке росія, коли уламки ракети прилетіли в мій гараж. Посікло машину, пошкодило будинок, загорілася покрівля. Тоді я зрозумів: їх треба вигнати з України».

27-річний Ростислав із позивним «Рос-Ман» добре пам’ятає початок війни, яку зустрів у Миколаєві. Вибухи, відсутність світла, газу і довгі черги по воду. Пам’ятає, як російська ракета розірвала нічну тишу його двору. І той момент, коли вирішив: одного дня він одягне військову форму. Через декілька років так і сталося. Колишній покрівельник став сапером – людиною, яка щодня працює там, де один неправильний крок може стати останнім.

Ростислав досі згадує ніч 24 лютого 2022 року. Тоді він прокинувся о четвертій ранку від гучних вибухів:

– Щось дуже гупало. То росіяни обстрілювали аеродром.

Разом із родиною він деякий час залишався в місті. А потім розпочався квест на виживання: продукти у магазинах закінчувалися, а згодом не стало і благ цивілізації:

– Від 10 березня не було води, газу і світла. Воду або купували, або стояли в довжелезних чергах, щоб набрати. З машин познімали акумулятори, так мали хоч якесь світло. До плити під’єднали газовий балон, щоб можна було приготувати їсти.

Чоловік бачив і мародерство бурятів:

– На власні очі бачив, як нашою вулицею їхав БТР, а до нього буряти «приліпили» причіп, завалений холодильниками, плазмами, шафами, ноутбуками, приставками. І навіть лаковану дерев’яну собачу будку поцупили. Правда, із награбованим пройшли три квартали, а на четвертому їх накрила наша артилерія.

У ніч на 4 квітня війна наблизилася і до двору Ростислава:

– О третій ночі я просто взлетів з ліжка. Щось прилетіло зовсім поруч. Вибігаю – гараж горить. Ракета влучила в теплицю сусіда, а мені уламками знесло задню стіну гаража, посікло будинок і машину.

Пожежу загасив самотужки. Дах перекрив. Будинок підлатав. І поїхав до батька в Кам’янець–Подільський. Та спокійно жити вже не зміг.

Його батько пішов добровольцем 2024 року. Ростислав – 2025–го.

– Я обрав професію сапера. Це дуже поважна професія. Сапер має виконати роботу досконало і повернутися додому живим.

Перша ротація минула на Сумському напрямку. Пригадує, що було страшно, але брав себе в руки і виконував завдання. Сапери мінували посадки, підривали дороги, перекривали шляхи для техніки противника. Одного разу «Рос–Ман» із побратимами евакуював тіла загиблих військових із відкритого поля, яке спочатку довелося очистити від вибухонебезпечних предметів:

– Ми вийшли о п’ятій ранку по сіряку. Півтора кілометра відкритим полем. Ні дерева, ні посадки. Я йшов перший. Трава по пояс. Кожну травинку розгортав і ліхтариком світив, щоб ні на що не наступити.

Сапер каже, що окупанти часто залишають після себе смертельні пастки:

– Вони накидали на стежки саморобні вибухові пристрої. «Айкосами» їх називаємо. Ми знищили цей непотріб, щоб хлопці могли пройти. Та найбільша загроза на фронті – це дрони. Їх там рої. Над тобою дзижчать 15 штук. Навіть у туалет вийти не можеш. Чекали туману або дощу – тоді трохи легше.

Одного разу Ростислав врятував кошеня. Коли почув нявкіт, не зміг спокійно пройти повз. Адже сам тримає вдома трьох пухнастиків.

– Коли йшли на завдання, я почув, що десь жалісно нявкає. Пішов на звук. Руде кошеня заплуталося у маскувальній сітці й почало душитися. Звільнив малечу і залишив хлопцям на позиції.

Нині військовий проходить навчання і готується до наступної ротації. Його мета проста.

– Моя мотивація – вигнати росіян і повернутися в Миколаїв. Помститися їм за зруйнований дім, за понівечене місто і за людей, яких вони вбили.

Відділення комунікації 143 ОНТЦ «Поділля».