ГЕРОЙ ДЛЯ ГЕРОЇВ
Вони допомагають. Роблять усе, що потрібно та більше. Зберігаючи скромність і не очікуючи жодного визнання. Недавно ми мали ще одну можливість поспілкуватися з Героєм України – сержантом Віктором ІЛЬЧУНОМ.
НАШ ГЕРОЙ
Віктор Всеволодович із 2014 р. служив у ССО ЗСУ і виконував одні з найскладніших завдань. Із 2022 р. обороняв спершу Київ і Обухівський напрямок, пізніше був передислокований на південний схід країни. Певний час працював у тилу в Мелітополі, де самотужки підірвав бронепотяг, який ворог використовував для маскування техніки і поширення пропаганди. Після двох спроб зупинити цей потяг третя була вдалою, після такого там уже нічого не їздило. Має досвід підривання авто і прибирання колаборантів.
Під час одного з виїздів на завдання Віктор Ільчун потрапив у засідку ворога і швидко зрозумів, що з неї важко буде повернутися… Рік полону, рік знущань від тих, хто не знає людяності, та рік боротьби за те, що важливо. За свою відданість державі Віктор Всеволодович отримав звання Героя України і орден «Золота зірка».
РОБОТА ДЛЯ ФРОНТУ
Після звільнення з військової служби сержант Ільчун продовжує працювати для нашої Перемоги. Не так давно він став одним з ініціаторів створення відокремленого підрозділу «СУВІАТО» (Спілки учасників, ветеранів, осіб з інвалідністю внаслідок АТО та війни) у Хмельницькій області та його керівником. Віктор Всеволодович координує питання військового співробітництва: допомагає військовим, ветеранам та їхнім сім’ям. Основним напрямом роботи є забезпечення необхідним спорядженням військовослужбовців із Хмельниччини та, зокрема, Кам’янеччини. Зазвичай «СУВІАТО» шукають донорів, які можуть надавати якийсь конкретний «пункт»: продукти, маскувальні сітки або що-небудь інше. Прагнуть налагодити партнерство на регулярній основі, але вдячні за будь-яку допомогу. Потреби війська лише зростають, але буває, що люди забувають і своєю байдужістю зменшують не просто шанси на Перемогу, але й шанси виживання для Захисників.
– Інколи впираєшся лобом у стіну, бо люди не розуміють, як це важливо, – каже пан Віктор про те, як людська байдужість демотивує працювати. – Але ми повинні щось робити, аби допомагати. Інакше що буде?
У нас немає жодного фінансування. Все, що робимо, завдяки благодійникам, співпраці, як правило, з місцевими підприємцями та іншими волонтерами.
Спілка працює для підтримки ветеранів і сімей військових у нашому місті, сюди входить і матеріальна, і психологічна підтримка. Також у межах співпраці зі 143 ОНТЦ «Поділля» Віктор Всеволодович проводить зустрічі з мобілізованими військовослужбовцями для підняття морального духу. Крім цього, проводить зустрічі з учнями навчальних закладів міста.
Ще одним напрямом діяльності є підтримка «Кухарської сотні Поділля», що активно функціонує в Кам’янці–Подільському.
Це спільнота людей, які відчувають потребу допомагати воїнам і докладатися до Перемоги на максимум можливостей.
ЗВІДКИ ЦЕ ПОЧАЛОСЯ
Від 2014 року, коли почалася наша збройна боротьба за території й незалежність, багато українців вступили до лав ЗСУ. Ті ж, хто не зміг із різних причин узяти до рук зброю, почали рятувати життя через пакунки, безсонні ночі за кермом, збори, які ніколи не закінчуються, іншу волонтерську діяльність.
Так зробила і Наталія БОЙКО, коли її чоловік добровольцем став на оборону нашої держави. Переповнена жагою допомогти і вберегти життя коханого, вона почала готувати сухі набори швидкого приготування та готові страви на передову. Спершу разом із подругами, а далі – й з іншими дружинами військових. Через фейсбук поширювали рецепти, способи кращого довгострокового зберігання. Жінки з різних куточків України працювали разом. Так утворилася «Кухарська сотня Поділля».
Почали свій шлях із підготовки сухої заправки на борщ. Далі почалася ера експериментів: готували швидкі набори на супи, енергетичні батончики на перекус.
Із 2014 р. пані Наталія працювала для забезпечення військових хорошою і корисною їжею. Знаходили необхідну техніку, донорів і продукти – збирали зернятко до зернятка. Найважчим було знайти приміщення, яке підійде за всіма критеріями, насправді цього й досі на 100% не сталося.
– До 2018-2019 рр. таких наборів виготовляли більше, потім покращилося забезпечення військово-службовців – і масштаби зменшилися. Робили тільки знайомим і тільки під запит, – каже господиня–трудівниця.
Розповідає, що навесні 2021 року серед військових уже ходили чутки про війну. У решти виникали переляк і недовіра. Люди поділилися на два табори: ті, хто заперечував, і ті, хто готувався. Сім’я Наталі належала до других. Вона зі своїми трудівницями підготувалися до можливого загострення. З хиткою надією, що не знадобиться, і спритними завченими рухами працювали, нарізали, сушили й фасували. Коли настало 24 лютого, мали невеликі запаси.
У той час Сотня працювала у приміщенні при Санктуарії Пресвятого Серця Ісуса. Вони прийняли не лише волонтерську команду пані Наталі, але й велику групу людей, яких війна змусила покинути домівки. Ці люди довгий час були основною робочою силою – чистили і нарізали овочі, розкладали для сушіння та фасували продукти.
– Я в той період фактично ночувала в костелі. Їздила додому переодягнутися. А потім дівчата сказали, що можуть дивитися за сушарками. Вони самі знімали, а ми зранку приходили й давали наступну роботу, – згадує пані Наталія. – Ми дуже вдячні Санктуарію Пресвятого Серця Ісуса і настоятелям: отцю Ярославу, який нас дуже підтримував, і отцю Мартіну, який був відповідальний за цю господарку. Вони дуже доклалися до того.
На жаль, настав момент, коли «Кухарська сотня» повинна була покинути це приміщення і шукати інше. Три місяці фактично не працювали. Дехто з волонтерів у себе підсушували овочі та збиралися в пані Наталі вдома, щоб фасувати набори. Команда намагалася шукати приміщення.
ПОШУКИ ЗАВЕРШЕНІ
Тут їм на допомогу прийшов Хмельницький осередок ГО «СУВІАТО», як лицар у блискучих обладунках, та його очільник Віктор ІЛЬЧУН. Вони подали запит на приміщення і допомагали з його облаштуванням.
– Від жовтня 2025 р. ми почали роботи з облаштування. Крім того, що це ресурсно за коштами, то ще й важко було знайти спеціалістів. Усе потребувало часу, – розповідає пані Наталя.
Віктор Всеволодович розповів, що й нині вони допомагають, чим можуть: постачають продукти, шукають благодійників і підтримують збори. Наприклад, нині є потреба в новій морозильній камері.
– З миру по нитці – та й якось виходить… Мусимо продовжувати боротьбу, – каже пан Віктор. – Наше населення звикло до війни, забуває, що боротьба продовжується, і захисникам потрібна наша підтримка.
Від грудня «Кухарська сотня Поділля» активно пече, готує, фасує і відправляє пакунки військовим. До цеху приходять перевірені та вже навчені панянки, проте завжди раді новим обличчям, головне – готовність працювати.
– Переважно працюємо за запитами. Але випадки бувають різні. Наприклад, недавно звернувся військовий, який повертався на передову. Хлопці знають нашу продукцію, хочуть її взяти із собою. Я приїхала в неділю ввечері, й добре, що був невеликий запас. Стараємося якусь кількість тримати на такі екстрені випадки.
Ще пані Наталя звертає увагу на обмежені можливості. Хоча є незмінні постачальники на певні продукти, регулярного спонсорства немає, й донати за час повномасштабного вторгнення суттєво зменшилися.
– Через це іноді запити стоять у черзі і два, і три тижні, – зізнається Наталія Бойко.
ПЕРЕКУС І 20 ПЕРШИХ СТРАВ
Наразі Сотня пропонує близько 20 перших страв. Вони складаються зі спецій, сушених овочів і круп. Один пакет заливається вказаною на етикетці кількістю води. Певну лінійку страв можна звично запарити в окропі. Картопляне пюре зі шматочками м’яса – десять хвилин, і готово! Зазвичай вони для місць, де взагалі неможливо готувати.
Печиво «Перекус» готується на шкварках і зберігається близько 6 місяців.
– Солене печиво також тривалого зберігання – до пів року. Воно без начинок, але з горіхами і насінням, наче енергетичні батончики, дуже ситне, – пояснює очільниця Сотні.
Найчастіше замовляють гуляш, хоча не завжди є можливість приготувати. Він фасується в реторт–пакети з підливкою. Туди може додаватися картопля, квасоля або нут і м’ясо шматочками. А готується все в диво–машині – автоклаві. Одна закладка – це 90 пакетів, кожний понад 800 г.
На кухні все посортовано за хронологією виготовлення. На стінах складу з уже готовою продукцією розвішані грамоти й подяки.
– Ми не працюємо за нагороди, ми не працюємо за подяки й відзнаки. Ніколи нікого не просимо, але коли команда отримує відзнаки, ми їх цінуємо і зберігаємо, – ділиться пані Наталія.
До роботи волонтерка залучила всю свою сім’ю. Зовсім недавно середня донька створила новий дизайн логотипа для етикеток і наліпок, потім ще їх видрукувала та нарізала. Бо коли переїхали до нового приміщення, вирішили, що варто оновити й логотип.
На фейсбук-сторінці «Кухарської сотні» є звіти про процес роботи, актуальні потреби для приготування наборів і постійна банка для донатів. Запрошуємо долучитися, а якщо маєте можливість, приєднайтеся до роботи пані Наталі.
ВОЛОНТЕРСЬКА ПОЇЗДКА
Як уже згадували на початку статті, робота спілки «СУВІАТО», очолюваної Героєм України Віктором ІЛЬЧУНОМ, доволі різноманітна. Зокрема недавно Віктор Всеволодович разом із головою Кам’янець-Подільської районної ради Михайлом СІМАШКЕВИЧЕМ здійснили поїздку на передову. Відвідали кам’янчан, які служать на різних напрямках фронту. Передали все необхідне для продовження якісної боротьби: дрони, генератори, маскувальні сітки, засоби гігієни, медичні засоби, особливо турнікети. Звичайно, не обійшлося без домашніх смаколиків «Кухарської сотні».
Цікаво, що для цієї поїздки вперше використали автомобіль, який був переданий на потреби «СУВІАТО» у Хмельницькій області. Авто було придбане на аукціоні благодійниками і поставлене на тимчасовий облік.
Уляна МЕДВІДЬ.
