Вівторок, 07 Липня 2020 р.
14 Лютого 2020

«ЧОЛОВІК МОЄЇ ДРУЖИНИ»

Під такою іронічно-інтригуючою назвою 6 лютого в міському Будинку культури під гучні оплески і безперервний сміх у залі відгуділа весела комедія хорватського драматурга і прозаїка Миро Гаврана. Це непроста життєва історія, присвячена любові, про вміння ставитися до всього з гумором. До сліз від сміху глядачів довели народний артист України Володимир ГОРЯНСЬКИЙ, а також заслужені артисти України Дмит­ро ЛАЛЄНКОВ та Олеся ЖУРАКІВСЬКА. Їхні харизма, прекрасна манера гри, приголомшливий талант тримали присутніх у приємному напруженні до самої завіси.

Володимир Горянський, Олеся Жураківська, Дмитро ЛалєнковЩо може об’єднувати розумного інтелігентного чоловіка з Люб­ляни і колишнього моряка зі Спліта? Дивно, але… Дружина! На сцені розгорнулася неабияка колізія, але про все по порядку.
Стукіт коліс потяга, гудок – і разом з акторами глядачі опиняються у хорватському містечку Спліті. У гості до колишнього моряка Креша (Дмитро Лалєнков) приїжджає незнайомець Жакрец (Володимир Горянський). Інте­лігент зі столиці у стриманому сірому пальті й капелюсі та звичайний чолов’яга у шортах і замурзаній футболці. На мотузках висить білизна, в домі панує безлад. Гість представляється родичем дружини господаря Драгіци (Олеся Жураківська), а той намагається вгадати, ким саме. Попутно моряк розповідає, що його дружина працює провідницею і проводить добу на роботі, а добу – вдома. А він тим часом усе по господарству робить сам і зовсім не ображається на кохану.
У ході довгої й доволі дотеп­-ної бесіди з’ясовується, що Жак­рец справді родич – чоловік його дружини! Цілі 4 роки 9 місяців і 23 дні Драгіца живе на дві сім’ї.
Із невимовною ніжністю актори розігрують свою любов до дружини, а присутні в залі розуміють, як інколи одна жінка мо­-же наповнити сенсом життя двох чоловіків.
У другій частині вистави на сцені нарешті з’являється довгоочікувана Драгіца. Яскрава, хит­ра і дуже владна жінка у червоній формі провідниці з перших хвилин закохує глядачів у свій такий смішний образ. Герої не знають, що робити. І чим далі, тим більше виникає запитань, адже виявляється, що в жінки є й третій коханець! А можливо, і більше.
«Проститутка, сучка, курва», – такими словами протягом п’єси чоловіки неодноразово «нагороджують» героїню. Вона ж, пояснюючи свої вчинки, зачіпає важливі теми, про які, напевно, із часом замислюються майже всі одружені люди: чи можуть усі необхідні якості зосереджува­тися в одній людині? Чи можна любити одного/одну все життя? Пощастило тим, хто може одно­знач­но відповісти на ці запитан­-ня. На­ші ж герої не можуть встоя­ти перед природою підступної Драгіци. Вона ставить свої умови, а чоловіки покірно їх виконують…

«РОЛІ СИЛЬНИХ ЖІНОК, ЗДАТНИХ КЕРУВАТИ…»

Саме такі дістаються українській актрисі й телеведучій Олесі Жураківській. І, здавалося б, роль повинна залишатися на сцені, але багато акторів запевняють, що не один десяток образів «прийшов додому» разом із ними.
На рахунку 46-річної Олесі Вікторівни десятки проєктів, зокрема роботи в телесеріалах і повному метрі. Сьогодні виконавиця реалізує свій талант на театральній сцені та в кіно, знімаючись в українських мелодрамах. Пишні форми, яскрава зовнішність і бурхливий темперамент роблять акторку улюбленицею багатьох шанувальників віт­чизняного кіно і телебачення.
«Подолянину» вдалося поспіл­куватися з артисткою і дізнатися, яка головна роль у її житті.
– Пані Олесю, до Кам’янця-Подільського Ви одного разу приїжджали як ведуча телепроєкту «Зважені та щасливі». Які загалом враження від міста?
– Які можуть бути емоції від старовинного міста? Лише позитивні! Тепло, сила, краса, мені дуже подобається, що у Старому місті мало вкраплень XXI століття, бо воно повинно зберегтися саме в тому прадавньому вигляді. Можна йти і відчувати древню атмосферу, плин часу і квінтесенцію історії, культур.
– Чому вирішили стати акторкою?
– Ніколи про це не мріяла, мене подруга вмовила вступити до теат­рального. Пам’ятаю, як я під час вступу до ГІТІСу співала українсь­кою і читала уривок повісті Гоголя. Навчаючись в університеті, здобула свій перший сценічний досвід, після закінчення вишу два роки пропрацювала в Московському драматичному театрі ім.Єрмолової.
2001 року повернулася до Києва, влаштувалася до Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, в якому граю й нині.
– Які ж із ролей залишилися з Вами не лише на сцені, а й удома?
– Професійний досвід і життєва мудрість навчили мене насамперед зважати не на роль, а на своє «Я», тому частіше відбувається навпаки: не образ іде зі мною додому, а час­тинка мене залишається в образі. Дістаються здебільшого ролі сильних жінок, здатних керувати чоловіками: годувальниці у виставі «Ромео и Джульетта», Жозефіни у «Корсиканці», Олени Андріївни у спектаклі «26 комнат» тощо.
– Як обираєте, який образ Вам підійде?
– Постійно проходжу кастинги, зокрема в кіно, часто мені відмовляють, мовляв, не зовсім моє. Але, як сказав один із моїх учителів, кар’єра робиться не на сказаних «Так!», а на почутих «Ні!».
– А яка ж найголовніша роль у житті?
– Людиною бути. Порядною і доб­рою. А от щодо акторства – можливо, моя головна роль ще попереду, бо хтозна, що буде завтра.
ДОВІДКА: Олеся Жураківська народилася 13 серпня 1973 р. в Києві. З раннього дитинства про­являла схильність до акторського мистецтва, влаштовуючи вдома різноманітні сцени та циркові етюди для батьків. Серйозно займалася гімнастикою. Перша освіта Олесі – технолог швейного виробництва. Нині Олеся Вікторівна працює в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра (з 2002 р.). 2016 року стала заслуженою артисткою України.

«ВЫПЬЕМ ЗА ЖИЗНЬ, КОТОРАЯ НАС ЗАТРАХА…»

А цей тост, проголошений героєм п’єси Крешем, надовго запам’ятається кам’янчанам і асоціюватиметься саме з образом зрадженого та ображеного чоловіка, який геніально втілив Дмит­ро Лалєнков.
Дмитро Валерійович – український актор та сценарист. Заслужений артист України. П’ятиразовий лауреат професійної театральної премії «Київська пектораль».
– В одній зі сцен спектаклю Ви зображали пиятику з чоловіком Вашої дружини. Скажіть відверто: алкоголь справжній?
– Здебільшого на сцені актори використовують бутафорію, але от пиріжки, якими ми «закусювали», і капуста, яку я нарізав на борщ наприкінці вистави, – справжні. П’яний актор – це небезпечно.
– Були випадки, коли виходили на сцену під градусом?
– Зізнаюся, було. Але я став жертвою обставин: артист, який повинен був виступати того дня, виїхав із міста. У театрі мені поставили тер­мінову заміну, а я у свій законний вихідний уже встиг щось відсвяткувати. Зрештою, я виступив, але як усе минуло – не пам’ятаю (сміється).
– Яка найголовніша роль у Вашому житті?
– Роль батька. У мене троє хлопчиків. Нічого кращого, ніж вони, я ще не зробив і, мабуть, ніколи не зроблю. Все інше – то не так важ­ливо.
– Чим відрізняється Дмитро Валерійович у 53 роки від Дмит­ра у 18?
– У мозку – майже нічим. А загалом спокійнішим став, розсудливішим, почав реально дивитися на речі, більше усвідомив сутність життя, більше почав вірити у Бога і чистоту душі людської. У 18 я робив багато лиха, підгодовуючи своє его, а тепер більше думаю перед тим, як щось зробити чи сказати. На все життя запам’ятав приказку геніального актора, на жаль, нині покійного Валерія Бессараба: «Діма, хлопчику мій, ти запам’ятай, що ніхто тобі так не нагадить у житті, як ти сам». І це я зрозумів лише у років 40 і переконуюся у цьому до сьогодні.
ДОВІДКА: Дмитро Лалєнков народився 4 травня 1966 р. в місті Стаханов (тепер Кадіївка) Луганської області. У дитинстві серйозно займався боксом, був чемпіоном України. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Працював у Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки. Знявся у фільмах: «Каїн» (1992), «Дике кохання» (1993), «Принцеса на бобах» (1997), «Доярка з Хацапетівки – 2: Виклик долі» та інших. Проте справжню популярність здобув після ролі Роми в комедійному телесеріалі «Леся+Рома» (2005-2007).

Ольга БАНАХ.
P.S. Для тих, хто хотів би знати більше про Володимира Горянського, повідомляємо, що актор приїжджав на гастролі до Кам’янця 2018 року. Інтерв’ю з ним «Горянський, Хостікоєв: на сцені та в розмові», опубліковане 23 листопада 2018 р. у «Подолянині», доступне на сайті газети.