ГУБЕРНСЬКИЙ ЗЕМЛЕМІР ЗАВ’ЯЛОВ

(Продовження. Початок 15 та 22 листопада 2019 року)
Сьогодні ми продовжимо розповідати про подільського губернського землеміра Олексія Павловича Зав’ялова та його сім’ю.

ОБЕР-ОФІЦЕРСЬКІ ДІТИ

У біографії статського радника, поділь­ського губернського землеміра Олексія Зав’ялова, який народився 1839 року, сказано, що він належить до обер-офіцерських дітей. Узагалі-то, обер-офіцери – це молодші офіцери (не старші від капітана). Але поняття обер-офіцерських дітей розповсюджувалося і на дітей, батько яких служив також у цивільному відомстві. Це особливий неподатний стан у Російській імперії XVIII-XIX століть.
Цей стан своєю появою зобов’язаний введенню Петром I табеля про ранги, який встановлював інститут особистого дворянства та передбачав можливість отримання спадкового дворянства за вислугою звання або чину. Оскільки права особистого дворянства поширювалися тільки на дружину особистого дворянина, то статус їхнього потомства повинен був бути якимось чином урегульований. Також необхідно було врегулювати статус дітей спадкових дворян, які не були дворянами від народження, тобто з’явилися на світ до того, як їхній батько придбав права спадкового дворянства. Для цього і була введена особлива станова категорія: обер-­офіцерські діти. До неї також належали нащадки осіб, що придбали спадкове дворянство внаслідок нагородження орденом.
Обер-офіцерські діти користувалися певними пільгами і привілеями: вони звільнялися від рекрутської повинності, обов’язків брати на постій, тілесних покарань і подушного податку. Навіть сини неслужилих обер-офіцерських дітей мали певні пільги під час вступу на цивільну службу: вони належали до третього розряду «за походженням» і при наявності тіль­ки середньої освіти могли стати колезькими реєстраторами (найнижчий чотирнадцятий чин у табелі про ранги) через чотири роки вислуги у позакласних чинах.

МЕТРИКА

Нащадки Зав’ялових розшукали в архіві свідоцтво про народження майбутнього подільського губернського землеміра Олексія Павловича Зав’ялова. От­-же, він з’явився на світ у Москві 3 жовтня 1839 року (15 жовтня за новим стилем), а був охрещений 22 жовтня (3 листопада за новим стилем).
Його батьками були чиновник десятого класу (тобто колезький секретар у табелі про ранги) Павло Іванович Зав’ялов, що мешкав у будинку Петрова, та його законна дружина Парасковія Михайлівна Зав’ялова. Батьки були православні, в першому шлюбі.
Хрещеними батьками Олексія Зав’ялова були колезький секретар Дмитро Михайлович Петров (рідний брат Парасковії Михайлівни Зав’ялової) та вдова титулярного радника (дев’ятий клас у табелі про ранги) Олександра Єгорівна Полякова. Таїнство хрещення здійснив парафіяльний священник Микола Терновський.

БРАТИ

В Олексія Зав’ялова був старший брат Микола, який народився 1835 року (за даними в опублікованій 1902 року біографії батька його сином Миколою) чи 1836 року (як указує тритомний «Московський некрополь», виданий у 1907-1908 роках), чи 1837 року (як зазначено 1894 року в дванадцятому томі енциклопедичного словника, виданого Брокгаузом і Єфроном), а помер 16 липня (28 липня за новим стилем) 1887 року. Про нього ми детально розповідали 22 листопада.
Крім того, в Олексія Зав’ялова були й молодші брати. Це Олександр (1843-1877), Михайло (народився 8 листопада (за новим стилем 20 листопада) 1843 року) та Сергій (народився 6 квітня (за новим стилем 18 квітня) 1849 року). Можливо, що Олександр та Михайло були близнятами, оскільки обоє за наявними даними народилися 1843 року.

ДВІ ДРУЖИНИ

Першою дружиною Олексія Зав’ялова була Наталія Григорівна Зав’ялова (дівоче прізвище Добржанська). У них був син Євген (народився 13 травня (25 травня за новим стилем) 1868 року) та дві доньки: Любов (народилася 30 жовтня (11 листопада за новим стилем) 1869 року) та Наталія (народилася 25 серпня (6 вересня за новим стилем) 1872 року). У формулярному списку Олексія Павловича За­в’ялова, виданого в Кам’янці-Подільському 27 грудня 1901 року, зазначено, що його син перебуває на державній службі, а обидві доньки заміжні.
Після смерті першої дружини Олексій Зав’ялов одружився вдруге. Його обраницею стала донька губернського секретаря (дванадцятий клас у табелі про ранги) Павла Степановича Хавостикова – Марія. У Марії було двоє позашлюбних дітей – син Володимир та донька Наталія – від Володимира Мироновича Греченка, який помер 1897 року. Їх обох усиновив Олексій Павлович Зав’ялов, тож Володимир і Наталія стали Зав’яловими. Володимир, який народився 11 жовтня 1894 року, закінчив 1913 року Кам’янець-Подільську гімназію, а 31 жовтня 1918 року став умовно дійсним студентом історико-філологічного факультету Кам’янець-­Подільського державного українського університету. Донька Наталія народилася 4 червня 1896 року. У Володимира Мироновича Греченка була й законна шлюбна донька від невідомої нам дружини – Олена Володимирівна Греченко, яка народилася 1 травня (13 травня за новим стилем) 1880 року, а 1896 року закінчи­-ла Кам’янець-Подільську Маріїнську гімназію.
У Олексія Зав’ялова та його другої дружини Марії 30 липня 1902 року народився в Кам’янці-Подільському син Микола (помер 30 січня 1986 року в Одесі).

МІСЬКИЙ ГОЛОВА БАРА

Син подільського губернського землеміра Олексія Зав’ялова Євген був місь­-ким головою Бара – заштатного міста Могилівського повіту Подільської губернії. Згідно з переписом 1897 року, в Барі мешкало 9982 особи (4745 чоловіків і 5237 жінок), із них – православних 2639, римо-католиків 1332 й іудеїв 5773 особи.
Кандидат історичних наук із Хмельницького Сергій Єсюнін у монографії «Міс­та Поділля у другій половині XIX – на початку XX століття» наводить список міських голів Бара:
1884-1890 – Федір Сильвестрович Ковальов, селянин;
1890-1894 – Яким Гнатович Лащевський;
1894-1897 – Петро Андрійович Томиловський, губернський секретар;
1897-1903 – Володимир Миколайович Шпакович, спадковий почесний громадянин, колезький радник;
1903-1907 – Євген Олексійович Зав’я­лов, губернський секретар;
1907-1911 – Павло Лукич Таневський, спадковий почесний громадянин;
1911-1915 – знову Володимир Миколайович Шпакович.
Міські голови обиралися на чотири роки, тобто Євген Зав’ялов був міським головою один чотирирічний термін. Єсюнін пише, що започаткований Володимиром Шпаковичем благоустрій та розвиток міс­та продовжили наступники – Євген За­в’ялов та Павло Таневський, та добра пам’ять про корисні справи Шпаковича зберігалася роками, тож 1911 року він знову став міським головою.
На головування Зав’ялова випали роки першої російської революції 1905-1907 років. Ось який архівний документ знайшов доктор історичних наук Олександр Федьков. Це «Дело по обвинению городского головы города Бара Евгения Завьялова в распространении среди населения воззвания бюро Всероссийского Крестьянского Союза «Чего хотят люди, которые ходят с красным флагом».
Що ж саме в Кам’янці-Подільському секретно доніс 28 лютого 1906 року начальник Подільського жандармського управління:
«Полицейский надзиратель города Бара препроводил помощнику моему в Балтском уезде, в дополнение производимого им в порядке охраны переписки, о действиях городского головы города Бара, губернского сек­ретаря Евгения Завьялова 10 экземпляров приложения к газете №2984 «Южного обозрения» от 4 декабря, в которых напечатано воззвание бюро Крестьянского Союза «Чего хотят люди, которые ходят с красным флагом», и уведомил его, что эти воззвания Завьялов распространял среди населения…»
Довелося Євгену Зав’ялову виправдовуватися 18 березня 1906 року перед подільським губернатором Олександром Ейлером:
«Милостивый государь, Ваше превосходительство Александр Александрович!
Письмом от 8 марта сего года за №2977 Ваше превосходительство, в виду привлечения меня к дознанию по статье 132 Уголовного уложения, предлагаете мне подать в семидневный срок в отставку, предупреждая: в противном случае уволить без прошения. Поводом к обвинению меня по статье 132 Уголовного уложения послужило нахождение в кабинете управы 10 номеров «Южного обозрения», в которых была напечатана статья под заглавием «Чего хотят люди, которые ходят с красным флагом». Статья эта была напечатана, кроме «Южного обозрения», ещё в «Киевских откликах», «Нашей жиз­ни», «Биржевых ведомостях» и во многих других газетах различного направления, а также была издана отдельной брошюрой с полемическими целями партией правого порядка. Целью этой статьи было стремление предупредить возможные в то время беспорядки против евреев и учащихся, и по этой причине статья эта беспрепятственно рас­пространялась в десятках тысяч экземпляров по всей России и в особенности в Юго-­Западном крае. Ни о каких государственных переворотах в этой статье не трактовалось и, насколько мне было известно, она нигде не была конфискована и в настоящее время может быть приобретена в редакциях…
Городской голова Евгений Завьялов».
Газета «Одесские новости» повідом­ляла:
«Бар Подольской губернии, 23 апреля 1906 года. Недавно особым отношением подольского губернатора было предложено нашему городскому голове господину Евгению Завьялову подать прошение об отставке, в виду привлечения его жандармским ведомством к ответственности по 132-й статье Уголовного уложения. Предложение заканчивалось угрозой уволить его без прошения. Но господин Завьялов нашел лишним подавать в отставку и ждал со дня на день увольнения. Между тем, на днях он получил другое отношение подольского губернатора, которое ста­вит его в известность, что он остается в занимаемой им должности, в виду прекращения возбужденного против него преследования».
Не будучи міським головою, Євген За­в’ялов, як свідчать довідники, був гласним (сучасний відповідник – депутатом) міської думи Бара.

СКАРГА ЄПИСКОПА

24 листопада 1917 року єпископ Балтський Пімен направив листа подільському губернському комісару Григорієві Степурі щодо захоплення селянами монас­тирських лісів і землі в повітах Подільської губернії. В цьому листі, зокрема, йшлося про таке:
«Настоятельница Барского женского монастыря игуменья Мелетина донесла Подольской консистории рапортом от 19 и 26 июня сего года о домогательствах председателя продовольственного комитета города Бара производить рубку монастырского леса для продажи дров населению.
Епархиальное начальство просило 9-го июля сего года за №5564 предместника Вашего принять меры к устранению покушения названного председателя продовольственного комитета осуществить рубку монастыр­-с­кого леса захватным порядком.
Между тем та же игуменья Мелетина донесла затем, что в последнее время продовольственный комитет города Бара, во главе с Евгением Завьяловым и Петром Крымским, предъявляет неотступные требования о том, чтобы монастырь немедленно продал этому комитету на сруб часть своего леса, указав при этом на то обстоятельство, что сама администрация монастыря не дала добровольного согласия на рубку и продажу леса, то последний все равно будет взят тем же комитетом. Посему игуменья Мелетина вынуждена была при таких обстоятельствах дать условное согласие на рубку леса, то есть если последует на то разрешение епархиального начальства.
В виду изложенного имею честь просить Вас, милостивый государь, принять меры к предупреждению и ликвидированию самочинных захватов лесных и земельных владений Сатановского и Барского монастырей и о последующем прошу меня уведомить, а равно не оставить уведомлением и о том, какие меры по просьбе епархиального начальства от 9-го июля сего года за №5564, к устранению покушения председателя вышеупомянутого продовольственного комитета осуществить захватным порядком рубку леса Барского женского монастыря.
Призывая на Вас Божие благословение, с истинным почтением и преданностью имею честь быть покорнейшим слугой Пимен епис­коп Балтский и временно управляющий Подольской епархией».
На документі є резолюція Подільського губернського комісара Григорія Степури, де він 7 грудня 1917 року пересилає лист для належних розпоряджень Могилівському повітовому комісару.
Цей документ опубліковано 2017 року в збірнику документів і матеріалів «Поділ­ля в добу Української революції. Рік 1917», упорядником якого є кандидат історичних наук із Хмельницького Віктор Адамський.

ДРУЖИНА

Дружиною Євгена Зав’ялова була Євдо­кія Іванівна Зав’ялова (уроджена Ємельянова). В адрес-календарі Подільської губернії на 1904 рік указано, що вона служила в другому Російському страховому товаристві в місті Барі.
У Євгена та Євдокії Зав’ялових було восьмеро дітей: Галина, Наталя, Ірина, Лев, Марк, Михайло, Олена та Гліб.