Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 24 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

18.06.2010

ВІЙНУ ЗАКІНЧИЛА В АВСТРІЇ

Пілатові7 червня виповнилося 85 років Людмилі ПІЛАТОВИЧ. Її добре знають у нашому місті як талановитого педагога, активного учасника хору ветеранів «Квітка на камені», як людину, яка пройшла дорогами війни.
Попри все пережите Людмила Борисівна залишається людиною напрочуд життєрадісною. Від неї так і струмить джерело позитивної енергії та ентузіазму. Вона завжди охоче спілкується з молоддю, щиро ділиться досвідом і спогадами.
Напередодні Свята Перемоги Людмила Борисівна побувала майже в кожному навчальному закладі міста. Молодь із великою зацікавленістю слухала її розповідь про себе:
«Я до війни закінчила 8 класів. В окупації жили всі разом в домі діда. Переносили, як і всі, великі труднощі, голод, скитання. Мені вдалося втекти від відправки в Німеччину. Після визволення Харкова з комсомольським квитком пішла по вільному найму у фронтовий медсанбат №1929 19-го фронтового евакопункту 57-ї армії 2-го Українського фронту, з яким пройшла від Харкова до Відня. Була комсоргом медсанбату, бібліотекарем, політінформатором. Війну закінчила в Австрії. А після 9 Травня наш госпіталь відправили в Будапешт для реабілітації ранених. Тут, у Будапешті, відбулися дві надзвичайно важливі для мене зустрічі.
Перша - несподівана - з моїм рідним братом по матері, Олексієм Вікторовичем КОСТРИКІНИМ, з яким нас все життя зв’язували міцна дружба, порозуміння і взаємодопомога. З 13 років він пішов на фронт. Був сином полка, служив у медсанбатах - грав на гармоні, співав пораненим, піднімав їх бойовий дух і настрій. На одному з таких концертів ми і зустрілися в Будапешті. Кам’янчанам він відомий як професійний музикант, віртуозний акордеоніст, відмінний хормейстер, самодіяльний композитор, засновник хору ветеранів «Квітка на камені».
Друга визначальна для мене зустріч відбулася в серпні 1945 року. Я зустріла свою долю - старшого лейтенанта Віталія Антоновича ПІЛАТОВІЧА - людину надзвичайної доброти, чесності, порядності та вірності Батьківщині. З ним ми прожили 54 роки. Виростили сина, племінницю, догледіли до старості бабусю, маму, батька. Завдяки чоловіку я закінчила вечірню середню школу, філологічне відділення Харківського університету і стала вчителем…»
Про Людмилу Борисівну красномовно говорять її учні та колеги. Колектив НВК №9 пише: «Всі, хто знає цю прекрасну людину, колишнього директора школи №9, згадують її енергійність і цілеспрямованість. Вона вміла запалювати вогонь у серці кожного учня, поєднавши в собі риси актора та майстра-професіонала.
Творчий підхід до вивчення російської літератури допоміг їй відкрити в школі музей Миколи ОСТРОВСЬКОГО. Завдяки наполегливості Людмили Борисівни учні подорожували до Карпат, збирали матеріали етнографічних експедицій. Щороку мандрували містами Радянського Союзу, привозили творчі звіти, збагачуючи матеріалами музеї школи. Її учні стали вчителями, науковцями, творчими особистостями.
В одному з віршів Людмили Борисівни є чудові слова, з якими сьогодні хочеться звернутися до неї самої:
Отож, земний уклін Вам, дорогенька,
Свята Мадонна і Ласкава Ненька!
За Вашу душу, за німу скорботу,
За незліченно зроблену роботу!
Нехай на старість хоч полегше Вам живеться,
Але ж у серці рана не минеться…
Нехай же діти, правнуки й онуки
За все з подякою цілують Ваші руки».
«Де і ким би я не працював - майстром на заводі, викладачем технічних дисциплін у вищих навчальних закладах, заступником директора з виховної роботи в системі професійної освіти - завжди прикладом самовідданого ставлення до праці була наша старша піонервожата Людмила Борисівна. Для нас, дітей війни, в перші повоєнні роки ця дівчина була першим порадником і розрадником. Більшість із нас були напівсиротами або сиротами. В когось війна забрала батька, в когось і батька, і матір. А чиї батьки залишились живими, потрібно було багато працювати, щоб відновити господарство і прогодувати сім’ю. На виховання дітей не вистачало часу. І наша вожата віддавала нам свою материнську любов. Усе робила, щоб наше дитинство було щасливим. А ще вчила нас жити в злагоді з собою, нести людям добро і радість.
Хоч ми вже самі пенсіонери, але й досі йдемо до нашої Людочки по пораду та завжди раді кожній зустрічі». 
Віктор БЄЛОВ, Хмельницький. 
Випускник 1958 р. Кам’янець-Подільської СШ №8.
«Вдячний долі за те, що вона мені дала такого чудового вчителя як Людмила Борисівна. Ця мудра жінка вчила нас сприймати чужий біль як свій, цінувати життя, бути небайдужими.
Пройшло багато років, як ми закінчили школу, але в наших серцях назавжди залишились її уроки доброти, чесності, щирості та любові». 
Анатолій МИМКА, лікар-педіатр, Чернівці. 
Випускник Недобоївської середньої школи.
«Зустріч із цією прекрасною людиною не лише сприяла моєму становленню як творчої особистості, а й залишила невичерпне джерело доброти, чуйності, любові до людей.
Коли бувають хвилини слабкості, розчарування, заздрості, дратівливості, до мене в думках приходить наш керівник оперної студії Людмила Борисівна. В неї на заняттях ми не лише вчились розуміти і сприймати оперне мистецтво, любити прекрасне, ми вчились поважати Людину - творця цього прекрасного. Завжди стримана, ввічлива, інтелігентна, вона в кожному зі своїх учнів бачила позитив і намагалася розвинути його до здібностей і професійного вміння.
У своїй роботі з молодими вокалістами намагаюсь бути схожою на Людмилу Борисівну. Завжди пам’ятаю рядки з її вірша:
Дитина, що несе у сумці ноти,
Не може скривдити собаку і кота.
Душа її не схильна до підлоти - 
Найкраща риса музиканта - доброта!»
Юлія ВИШНЕВСЬКА, викладач вокалу, Київ.
Мужність, відвагу, педагогічний талант, організаторські та творчі здібності, невтомну працю Людмили ПІЛАТОВИЧ високо оцінено: її нагороджено багатьма орденами і медалями. Та найдорожчими для себе вважає бойовий орден Слави ІІІ ступеня, значок «Лучший вожатый Советского Союза» та міську відзнаку «Честь і шана».
Любов до цієї прекрасної жінки всіх, хто її знає, красномовно виражено у вірші її сина Бориса:
В кругу друзей, родных и близких
Сегодня славим твой задор,
Твой вечный блеск в глазах и ритмы,
И песни величавой звон.
И доброту, и ум, и ласку,
И щедрость, и души тепло,
Уменье сотворить нам сказку,
Наполнив сцену волшебством.
И пусть от времени не скрыться,
Но в вечном хороводе дня
С тобой пусть рядом Синей Птицей
Сверкает радость бытия!

Повернення до списку