ПРИЙТИ З ВІЙНИ – НЕ ЗАВЖДИ ПОВЕРНУТИСЯ З НЕЇ…

23 квітня – День психолога в Україні

Недаремно психологів називають цілителями людських душ. Адже їм під силу зазирнути в найпотаємніші глибини підсвідомості людини. Вони вміють розговорити, вислухати та підібрати влучне слово. Сьогодні особливо цінними є бесіди з психологом для захисників, які виконують завдання там, де вирує справжнє пекло. Хлопці та дівчата виснажуються, щодня ходять по лезу ножа, втрачають побратимів. Час­то без фахової допомоги їм складно прийти до тями і не опустити рук.
Як знайти потрібні слова, індивідуальний підхід до кожного, запобігти згубним намірам і вселити віру в майбутнє, добре знають викладачі циклової комісії психологічної підготовки 143 ОНТЦ «Поділля». Недавно троє з них повернулися з відрядження, де працювали у складі високомобільних груп внутрішніх комунікацій оперативної психологічної допомоги «Чарлі» в зонах ведення бойових дій – на сумському, запорізькому і донецькому напрямках. Вони поділилися власними думками про роль психолога в армії та про те, як суспільство має готуватися до повернення хлопців і дівчат з передової.

НЕГАТИВУ ТРЕБА ПОЗБУВАТИСЯ

Майор Олександра ПРОСКУРОВА, старша викладач­ка циклової комісії психологічної підготовки школи загальновійськової підготовки. У ЗСУ з 2017 року:

– Досвід практичної роботи у складі групи «Чарлі» неоціненний. Про це не прочитаєш у книжках, не побачиш на YouTube, не почуєш на вулиці. Ми працювали на виїздах, у підрозділах, де потребували оперативної психологічної допомоги. Можете уявити, наскільки виснаженими та пригні­ченими були хлопці, які роками мужньо утримували Авдіївку, але мусили відходити?! Інколи бійці сідали поруч і казали: «У мене все жахливо. Я більше нічого не хочу. Краще вмерти, ніж усе те витримувати». Часто їм треба просто відпочити, виспатися, прийняти душ, одягнути чисті речі, зате­лефонувати рідним, відчути турботу, в спокої випити кави і у присутності фахівця висловити все, що на думці.
Саме з такими запитами і працюють військові психологи 24/7.

Олександра зізнається, що через радянські стереотипи багато військових уперше спіл­кувалися із психологом. Тому часто їй доводилося пояс­нювати різницю між психологом, психотерапевтом і психіат­ром:
– Якщо у вас болить зуб, ви ж ідете до стоматолога, коли травмували ногу – до травматолога, то чому, коли болить душа чи «трав­мований» мозок, не звертаєтеся по допомогу до фахівця?
Неприємно усвідомлювати, що на десятому році війни захисники і захисниці не розуміють важливості дбати про ментальне здоров’я.
Інколи доводилося прикида­тися «слабкою жінкою» і включати у хлопців із гострою реакцією на стрес режим «турбота» – дайте водички, теплого чаю, чому ви такі голосні тощо. Коли вони розслаблялися в розмовах ні про що, ми непомітно для них починали працювати. І лише коли підбивали підсумки, вони розуміли, що робота з психологом відбулася, починали жартувати, усміхатися та йшли, обіймаючи і дякуючи.
І кожному на вухо я промовляла: «Будьте мудрими, Ви не маєте негатив тримати в собі. Страх, біль і смуток треба виговорити, виплакати, викричати».
Також важливо було діяти в межах своїх компетенцій. Коли бачила, що у військового є серйозні медичні покази та потреби, то скеровувала його до іншого спеціаліста.

РИТУАЛИ НЕПЕРЕМОЖНОГО ВІЙСЬКА

Капітан Анастасія ЄГОРОВА, викладачка циклової комісії психологічної підготовки школи загальновійськової підготовки. Служить із 2016-го. За словами військовослужбовиці, під час відрядження най­яск­равіші спогади залишили хлопці Запорізької бригади ТРО:

– Це серйозні бійці, котрі з перших днів повномасштабного вторгнення на війні та брали участь у контрнаступі. Багато з них вийшли з окупованої території, а в декого там залишилися рідні.
Коли ми потрапили в один із батальйонів бригади, були приємно вражені, що тут дотримуються козацьких традицій. У них є солдат із позивним «Дід». Це 64-річний кремезний чоловік у званні старшого солдата, типовий козак, який є генералом-хорунжим українського козацтва і проводить військовослужбовцям посвяту в козаки.
– Усі дотримуються певних тра­дицій, не вживають міцних напоїв. – продовжує Анастасія ЄГОРОВА – І не кожному просто так одягнуть шеврон – цю честь треба заслужити. Тому більшість новоприбулих козаків ставлять за мету отримати його. До речі, «Дід» ще й успішно виконує бойові завдання. Одного разу йому вдалося вийти з оточення та ще й вивести одного бійця, в якого опускалися руки.
Важливо мати певну систему ритуалів для себе. Це мотивує, допомагає заспокоїтися, відволік­тися, переключити увагу на приємні речі.
Із власного досвіду знаю, що більшість командирів і бійців, які перебувають у зоні бойових дій, теж мають власні ритуали: хтось молиться, хтось бере із собою талісман, хтось має коротку промову перед хлопцями. І такі традиції допомагають воїнам відволікатися, боротися, виживати.
Мій знайомий розповів ситуацію зі свого життя. Він не повідомляє рідним, коли йде на завдання. І, незважаючи на час доби, його теща, мабуть, це відчуває та надсилає йому «долоньки». І він знає, що все буде добре!
Запам’ятався ще один чоловік із Запорізької ТРО, депутат райради, успішна людина, яка має чудових дітей і дружину. У нього онкологія, інвалід ІІІ групи. Але подавати рапорт на звільнення зі служби не планує, мовляв, тут мої друзі, і я їм потрібен. Він здійснив понад 50 виїздів на евакуацію поранених і «200», довозив їжу та воду хлопцям на передову. І це під шквальним вогнем!
Тож часто молодь, коли бачить чоловіків 45-50+, які виходять із, здавалося б, безвихідних ситуацій завдяки життєвій мудрості, пере­ймає їхній досвід і не скаржиться, що важко чи немає сил.

Психологи зізнаються, що часто й самі потребують психологічної розрядки і допомоги. Адже почуте не дає і їм спокійно спати та жити. Тому часто прос­тягають руку допомоги одна одній.
– Кожному психологу теж потрібен психолог, – вважає Анастасія Єгорова. – Завдяки начальниці Оксані Хоптій у нас дружний колектив. Ми – як маленька сім’я, в якій черпаємо життєвий ресурс і допомагаємо один одному.

«ХЛОПЦІ ПРИХОДЯТЬ ІЗ ВІЙНИ, АЛЕ НЕ ПОВЕРТАЮТЬСЯ З НЕЇ»

Капітан Наталія ЛИЛАК, викладачка циклової комісії з психологічної підготовки. В армії з 2015 р.:

– Нині готуємо бійців психоло­гічно, щоб вони могли виконувати завдання на передовій, де дуже гаряче і страшно. Психологічна до­помога така ж важлива, як і медична, адже психологічна травма так само небезпечна, як і фізична, тільки страждає психіка. Під час відрядження проводила групові заняття, як надавати допомогу один одному при кризових станах, та індивідуальні бесіди з бійцями, котрі повернулися з позицій і дивом вціліли. Хлопці воюють з армією дронів, які постійно роблять скиди. Від цього наші воїни не захищені. Вони ви­снажені психоемоційно і фізично, тому важливо було, аби позбувалися негативних емоцій через розмови, емоції, сльози.
На донецькому напрямку спіл­кувалася з бійцями, які щойно повернулися з пекельного місця. 12 км пішки йшли з позиції, постійно переховуючись від дро­нів, які на них полювали. Серед них був 53-річний кам’янчанин, котрий, як з’ясувалося, знав мене ще з дитинст­-ва, адже часто приходив у гості до моїх хрещених. На фронті він із перших днів повномасштабного вторгнення, воював на куп’янському напрямку, де загинули молоді побратими, і важко пережив їхню втрату. Незважаючи на біль втрат, боєць непорушний у рішенні залишитися на фронті до нашої Перемоги.
Спочатку хлопці ведуть себе насторожено, як їжаки. Думають: перевірка – не перевірка, про щось будуть допитувати – не допитувати. Коли налагоджуєш із ними контакт, вони відкриваються і розуміють, що все нормально, їм потрібно виговоритися, а нам – вислухали, підтримати, розрадити жартами, анекдотами. І навіть нові обличчя допомагають їм переключитися бодай на короткий термін.

На думку співрозмовниці, для захисників украй важлива підтримка рідних. Це покращує морально-психологічний стан, надає впевненості та віри, що вони потрібні й на них чекають. Але універсальних порад, як і про що говорити, небагато. Кожен випадок індивідуальний:
– Хлопці приходять із війни, але не повертаються з неї. Не варто очікувати, що чоловік приїде й одразу кинеться в обійми. Таким, яким пішов, уже не прийде. Насамперед йому потрібні підтримка і турбота.
І більшість сімей це усвідомлюють. Але є такі військові, котрі стикаються з нерозумінням у сім’ї. Через війну страждають і захисники, і їхні рідні. Тому важливо не переобтяжувати бійців зайвими проблемами, а сказати, що вдома все добре, рідні в безпеці. Це дасть їм можливість зрозуміти, за що вони воюють. На війні життя інакше, і все сприймається інакше.

Війна, на жаль, досі триває. Суспільство вже має готуватися до зустрічі з бійцями, котрі повернуться з гарячих точок, тому варто виховувати свідоме розуміння ролі та місця психолога у військових колективах.

Галина МИХАЛЬСЬКА, служба зв’язків
із громадськістю 143 ОНТЦ «Поділля».