Неділя, 31 Травня 2020 р.
15 Травня 2020

ЛЮДЯМ ЗЕМЛІ ДО ПРОБЛЕМ НЕ ЗВИКАТИ

Карантин встромив додаткові палиці в колеса і без того важкої та невдячної селянської праці. Коли оголосили, що представникам більшості професій треба сидіти по домів­ках і чекати закінчення пандемії, перестали курсувати автобуси, закрилися ринки, найстрашніше було за наших трударів. Їхні корови не розуміють, що карантин, і хочуть їсти, дають молоко. А куди ж реалізовувати продукцію?

Не в кращій ситуації опи­нилися і представники галузі рослинництва: скільки грошей, праці, недоспаних ночей вкладено в посадковий ма­теріал, теплиці тощо. А якраз у сезон – закриті ринки і не­має де реалізувати вирощене. Це стосується і ранніх овочів, і саджанців рослин. Про те, як виживали і продовжують виживати наші господарі в період карантину, «Подолянин» запитав у них самих. Намагалися охопити якомога більше сіл Кам’янеччини. Цікаво, що всі наші співрозмовники з Рогізни, Дерев’яного, Жванця, Сокола, Збруча, Слобідки-Рихтівської, Колибаївки, Дубин­-ки, Гораївки з радістю йшли на контакт, ділилися майстер-класами виживання. Прав­да, аби фігурувало прізвище в газеті – не всі бажали, бо звик­ли більше до праці, ніж до ін­терв’ю.

ОБИРАЮЧИ МІЖ ЗАРОБІТКОМ І ЗДОРОВ’ЯМ

Тема молока останніми роками дуже болюча для Кам’янеч­чини. Вимирають села, а з ними – і господарі, які тримали худобу, тим, хто залишився, немає де її випасати, бо як не аграрії позабирають пасовища, то трава вигорить через посуху, а ще дорого годувати, важко утримувати годувальниць, а молоко доводиться або здавати за копійки, або везти на базар, або напрацьовувати клієнтську базу. Що також не дуже легко. Карантин унеможливив збут на ринку, який дозволяв хоч трохи більше заробити.
– Нам із дружиною легше, бо має­мо автомобіль, самі розвозимо молочку нашим клієнтам. Курсуємо Довжком, Нагорянами, Підзамчем. Із карантином замовлень навіть побільшало, люди беруть по декілька літрів молока для себе, для дітей, сусідам передають. Навіть просять нас заморожувати молоко, аби ми могли привезти якомога більше для їхніх потреб. На ринок немає чим дістатися, а ми веземо додому, тому й такий попит. Буває, що й у сусідки беремо молоко, аби допомогти їй продати. Про сметану і сир уже забули, щоб робити. Одну свою корову з трьох продали, а замовлень так багато, що на ці продукти не вистачає сировини. Але наша ситуація – це поодинокий випадок. Якби не машина, не знаю, що би робили. За ті гроші, які пропонують заготівельники, дешевше сидіти без корови, – ділиться досвідом пан Анатолій.
Пані Валентина зі Слобідки-­Рихтівської задоволена спів­працею із місцевим заготівельником. Каже, що немає чим дістатися до міста, аби там продавати, а тут щодня має куди здати молоко і свіжу стабільну копійку.
Проте відомі ситуації, коли в деяких селах заготівельники не дуже поспішали брати молоко в «нових» клієнтів. Мовляв, не здавали раніше, хотіли заробити, то тепер своє виливайте. Проте переважно наші співрозмовники кажуть, що корів настільки мало, що, навіть живучи в селі, не всі мають можливість пити домашнє молоко, їсти домашню сметану й сир.
– Раніше я возила молоко на ринок, а з карантином думала, що про­паде все. А ні, люди самі почали до мене приходити, – розповідає пані Тетяна з Колибаївської ОТГ. – Скажу, що навіть на всіх не вистачає, мушу відмовляти. Написала список, кому, скільки та якого дня. Таким чином суворо дотримуюся і списку, і карантину. Бо ж не виходжу далеко за межі подвір’я.
А ось Марія Євгенівна із Китайгородської ОТГ вирішила ізолюватися кардинально.
– Як за копійки віддавати молоко заготівельникам, то краще натуральну продукцію передам дітям до міста. Навчилася робити голландський сир, масло. Усе морожу. І коли хтось із сусідів їде до міста – передаю дітям. Поки можу – роблю, хай поїдять натурального. Коли не зможу, як і більшість місцевих, продам корову та й на тому все. Також сусідам, коли просять, можу продати сметану, сир, молоко. А ризикувати здоров’ям і їхати до міста, щоб продати, не хочу, не та епідеміологічна ситуація нині. Це ж думай, чим доїхати до ринку, чим назад. Хто там у мене купуватиме, чи не з коронавірусом хто. Ні, ні, ні. Краще хай мої рідні й близькі їдять натуральний продукт, а я спокійно спатиму. Знаєте, ми, селяни, вже настільки звикли до утисків, до безгрошів’я, що постійно на чомусь пролітаємо: як не корову хтось отруїть, то вона захворіє, то заготівельники не розрахуються, то на ринку ганятимуть як не перекупники, то поліція. Тому, обираючи між заробітком і здоров’ям, обираємо здоров’я, бо, крім нас самих, ми нікому не потрібні, і нас лікувати точно ніхто не буде. Тому краще вже берегтися.

СЕЗОННИЙ ТОВАР ВЕЗУТЬ ПІД САМІ ВОРОТА

Схожої думки дотримуються і люди, які займаються городницт­вом. Бізнес під відкритим небом – це завжди ризик. І прорахувати, чи не змерзне урожай, чи не висушить його сонце, дуже важко. А тут ще й коронавірус встромив палки в колеса.
– Уперше в житті хотіли заробити на тюльпанах, покупляли модні сорти, мріяли, як навесні продавати­мемо квіти, а восени – цибульки. Гарний мав бути додатковий заробіток. Але не так сталося, як гадалося. Квіти не було де продавати. Ні в квіткові магазини не здасиш, ні сам на ринок не винесеш. Якщо чесно, то й страшно було йти в людні місця продавати, не хотіли контактувати під час пандемії з великою кількістю невідомих людей. Плюнули на те все, повикопували всі цибульки і, поки був час, перейшли на інші рослини, які можна реалізовувати цілий рік. Які – поки не скажемо, аби і їх не зурочити, – ділиться пережитим подружжя зі Староушицької ОТГ.
Аби врятувати ситуацію, господарі із Жванецької ОТГ частину розсади продають на ринку, в інтернеті, а частину розвозять се­лами Кам’янеччини.
– Не всі мають можливість доїхати до ринку, а коли веземо під ворота – люди охоче беруть. Правда, розсаду помідорів, перцю багато хто сам вирощує, ділиться з сусідами. Більший попит на капусту, баклажани. Звісно, нам було б краще виїхати на ринок, там спродатися і не вештатися селами. Але товару багато, він сезонний, швидко пропадає, а покупців на ринку не так уже й багато. Частково продаємо че­рез соцмережі, але там малий попит на нашу продукцію, – каже пан Володимир.
Господиня із Сокола пані Галина розповідає, що хотіла заробити цьогоріч на зеленій цибулі, яку ще з березня щороку продає на ринку. Але…
– Сама їла ту цибулю, роздавала. Така ж ситуація із моїми колегами, які займалися ранньою редискою. Сподіваюся, зароблю на полуниці. Що зробиш, як так склалося, ніхто того коронавірусу не хотів. Зда­ти продукцію до магазину також не мала можливості.
Відомий виноградар Анато­-лій Четвертак також не спродав багато саджанців через карантин.
– Праці вкладено дуже багато. Але коли треба було продавати саджанці, ринки були практично зачинені, на гуртовому, де можна продавати, дуже мало було покупців. Я декілька разів виходив торгувати, дещо продав, а частину прикопав назад. Можливо, восени продам. Дружина, діти сварилися, щоб не йшов на ринок. А мені ж шкода праці. На дачі в Усті, де я розводжу виноград, води практично немає, мушу носити її з річки для поливання. Крім того, скільки ще засобів догляду, скільки праці треба вкласти. Але, як кажуть, аби не гірше. Нам, людям землі, до проблем не звикати.
А вислів «Головне – аби всі були здорові» цьогоріч напрочуд актуальний, і розумієш, що жодні заробітки не зрівняються із найголовнішим – здоров’ям.