Юзеф ЗАЙОНЧЕК: НАПОЛЕОНІВСЬКИЙ ГЕНЕРАЛ РОДОМ ІЗ КАМ’ЯНЦЯ

Чи можливо палко боротися проти ворога, а потім піти до нього на службу? Історія знала чимало колаборантів, але мало хто згадає їхні імена: втрата честі карається втратою пошани від потомків.
Це доводить біографія кам’янчанина Юзефа ЗАЙОНЧЕКА.

БАРСЬКИЙ КОНФЕДЕРАТ

Із декількох десятків кам’янчан, які брали участь у антицарському повстанні Костюшка, орденоносний генерал Юзеф Зайончек був, напевно, найзнаменитішим. Він походив зі старої родини гербу «Свинка» і народився в Кам’янці 1752 року в родині Маріанни з Цешковських і Антонія Зайончеків. Із самим днем народження є розбіжності: це сталося чи то 10 березня, чи то 1 листопада.
Як іронізував польський журналіст та історик Анджей Сова, ті, хто на небесах розподіляли прізвища, нічого не знали про характер майбутнього військового. «Зайончек» перекладається як «зайченя» – створіння, зовсім не наділене сміливістю. Та з 74 років свого життя 44 генерал провів на різних війнах у Європі та Африці.
У Кам’янці сім’я Юзефа жила не надто багато. Батько був полковником надворної міліції князя Замойського. Хлопець добре знав французьку. Тонкощі етикету опанував при дворі Замойських.
1768 р. 16-річного Юзефа бать­ко віддає у військо – у наш гарнізон у фортеці.
Це не було чимось екстраординарним: шляхтичі, які обирали військову кар’єру, десь в такому віці її й починали. Юнака віддали в кавалерію. Тільки потрапив у армію, як розпочалася Барська конфедерація. Шляхта, міщуки, духовенство та навіть селяни Речі Посполитої повстали проти короля Станіслава Августа Понятовського та втручання російської імператриці Ка­терини ІІ в польські внутрішні справи. Особливо обурював тодішню еліту трактат про урівняння в правах католиків із некатоликами. Понятовського змусила підписати його російська цариця.
Зайончек обирає бік кон­фе­дератів. На думку історика Елігіуша Шиманіса, наш герой був блискучим кон’юнктурником. Він у складні життєві моменти носом відчував, не хто вийде з протиборства переможцем, а з ким він отримає для себе більше зиску. Той бік і обирав. Зайончек не був боягузом, навпаки, відрізнявся гарячковим, запальним і агресивним характером. Він не занурювався в рефлексії, а діяв так, як підка­зувало серце. Тож слідом за давнім знайомим, князем Замойським, юнак вступає в Конфедерацію.

ТУРЕЦЬКИЙ І ФРАНЦУЗЬКИЙ ВОЯК

Конфедерація програла навесні 1774 р., а її учасники були змушені переховуватися за кордоном. Дехто вже ніколи не повернувся на рідну землю.
Зайончек разом із геройсь­ким Казимиром Пулавським («Подолянин» уже писав про цьо­го вояка у статтях про Окопи) та іншими офіцерами-конфе­дератами подався на Балкани. Якщо на рідній землі росію подолати не вдалося, він буде бити росіян у інших війнах. Юзеф із бойовими товаришами воює в російсько-турецькій війні на боці Туреччини. Та Порта теж програє.
Тим часом Польщу штормить. Після першого поділу Речі Пос­политої 1775 р. Австрія забирає собі чималий шмат земель – включно з нашими Галичиною та Покуттям. У ці важкі часи юний військовий перебирається до Парижа. Гаряча кров не дає сидіти в аристократичних салонах: Юзеф вступає до французького війська. Та й як повертатися до Кам’янця, якщо на тобі печатка бунтівника? Він же був не просто повстанцем, а секретарем пос­ла барських конфедератів!

ГВАРДІЄЦЬ ПРИВАТНОЇ АРМІЇ ТА ПОСОЛ ПОДІЛЬСЬКОГО СЕЙМУ

Доля усміхається Юзефу: у Франції він знайомиться з князем Казимиром Нестором Са­пегою. Князь є родичем іншого вельможі – Францішка Ксаверія Браницького, гетьмана коронного, власника волинського Любомля з околицями та Білої Церк­ви, правої руки короля Стані­слава Августа. Того самого, проти котрого Зайончек боровся на Поділлі. Молодий кавалерист знову не рефлексує і слухає сер­це. Воно підказує піти у приватну гвардію Браницького.
Юзеф вірно служить князю, отримує чин капітана драгунів, а 1777 р. стає підполковником. Серце знову скеровує нашого героя – він займає посаду ад’ю­танта князя Францішка Ксаверія.
Знайомство з сильними світу цього часто дає солодкі плоди. 1784 р. 28-річний Зайончек стає послом подільського сейму – в наших реаліях це б відповідало становищу депутата обласної ради. На сеймах запальний вояка проголошує промови про збільшення польської армії та збереження шляхетських прав
і свобод.
Невдовзі наш герой закохуєть­ся в на два роки молодшу за себе Олександру де Перне. Обраниця була справжньою красунею і походила з родини французьких біженців-гугенотів. Та от біда: в Олександри був дев’ятилітній син, а на додаток ще й чоловік, лікар гетьмана Яна Браницького (іншого Браницького) на ім’я Ізаур. Це не зупинило Юзефа. Він задіює всі свої зв’язки, і Ватикан розриває шлюб де Перне з Ізауром. 1786 р. кам’янчанин та француженка одружуються. Спільних дітей пара не ма­тиме.
У лютому 1787 р. Юзеф стає полковником у кавалерійсько­-му полку. Де вже той гарячий антиросійський дух і подівся: Зайончек бере участь в облозі Очакова в черговій російсько-турецькій війні на боці царату.

УЧАСНИК ЧОТИРИРІЧНОГО СЕЙМУ

1790 р. 48-річний Юзеф був обраний послом від Подільського воєводства на Чотирирічний сейм (його також інколи нази­вають Великим сеймом). Це вже статус депутата Верховної Ради. Сейм намагався врятувати суверенітет Речі Посполитої та реформувати польсько-литовську державу, а також армію й економіку. Юзеф є учасником вікопомної події: прийняття Конституції 3 травня 1791 р. Зайончек стає секретарем Зборів друзів урядової Конституції.
Відчувши силу і владу, полковник вирішує покинути князя Браницького і приєднується до патріотичного табору. Його політичні погляди радикалізуються. Це ж давно вже витало в повітрі: Французька революція струсонула Європу добрячим землетрусом: виявляється, монархії не вічні, виявляється, народні повстання можуть бути успішними. Кам’янчанин цілком розділяє погляди якобинців: свобода, рівність і братерство.
Уже не на часі бути поруч із прихильниками росії, є ж партія прихильників Пруссії! Її очолює Ігнацій Потоцький. Юзефу здається, що саме тепер вдасться реформувати військо.
Він чинить шляхетно: йде до Браницького і розповідає йому все, як є. Князь славився своїми шаленствами і любов’ю до горілки. Чоловіки напиваються разом до чортиків і розстаються хай не друзями, але й не ворогами.
Та патріотичний табір знову програв. 1792 р. відбувається коротка польсько-російська війна на захист Конституції 3 травня. 18 червня в битві під Зеленцем Зайончек проявляє хороб­рість, командуючи 3-м авангардним полком. Він уже в чині генерал-майора. За битву під Зеленцем отримує найвищу нагороду за мужність – недавно створений орден Virtuti Militari.
Станіслав Август, останній польський король, тим часом стає на бік Тарговицької конфедерації. Яка нова армія, які реформи, яка Конституція – Зайон­чек не бачить у Речі Посполитій жодних перспектив. Він подає у відставку і разом із Гуго Коллонтаєм та Ігнацієм Потоцьким іммігрує до Саксонії.

ПРАВА РУКА КОСТЮШКА

Саме тут Юзеф знайомиться з героїчним Тадеушом Кос­тюш­ком. Костюшко швидко збли­жується з новим знайомим, довіряє йому в усьому. Вони разом повертаються 10 вересня 1793 р. в Польщу. Чоловіки намагаються розвідати ситуацію: чи Батьківщина готова до нового повстання? Костюшко залишається під Краковом, натомість Зайончека відправляє до Варшави – дізнатися, які там настрої. Юзеф їде й доповідає, що місто до повстання не готове. Цей рапорт впливає на рішення Костюшка зачекати ще декілька місяців. Даремно Тадеуш послухав Юзефа: вже невдовзі умови для початку повстання були значно гіршими. Та історію не перепишеш.
Заворушення стають шоком для царату. Від Польщі, котру вже двічі різали-ділили між собою країни-сусідки, ніхто не очікував якоїсь боротьби. Росія вва­жала, що віднині це територія її впливу, і тут раптом – Костюшко. І тисячі, які пішли за ним. Поляків починають демонізувати, розлюднювати – так само, як віками демонізували українців. Добре така політика ніколи не закінчується.
Російська армія, що вже давно квартирувала в багатьох регіонах Польщі, почувалася тут як удома. Її шляхи під час повстання можна було позначати на картах пунктирами згорілих маєтків і розграбованих сіл. Полеглих повстанців російські мародери роздягали майже догола.
Під час повстання Юзеф стає членом Найвищої національної ради та Військово-криміналь­ного суду. Командує обороною Варшави. Бере участь у боях із росіянами під Хелмом, Голковом та Рацлавицями, командує в останньому лівим крилом і отримує за це звання генерал-­лейтенанта. Костюшко потрап­ляє в полон, і певний час саме ка­м’янчанин стає головнокоман­дувачем повстанської армії.

Ірина ПУСТИННІКОВА.
Далі буде.