Понеділок, 27 Травня 2024 р.
25 Квітня 2024

ІЛІЯ КУСА: «ОБМІН УДАРАМИ МІЖ ІРАНОМ ТА ІЗРАЇЛЕМ ПОСПРИЯВ КОМПРОМІСУ В КОНГРЕСІ США»

Квітень видався доволі багатим на події, які сталися на міжнародній арені.
І, можливо, доленосним для нашої держави. Для українців, без­перечно, найважливішим стало те, що 20 квітня нижня палата Конгресу США проголосувала за ви­ділення Україні допомоги на суму 61 млрд доларів. Згодом, у ніч на 24 квітня, цю ініціативу підтримала й верхня палата – Сенат.
У свою чергу президент Сполучених Штатів Джозеф БАЙДЕН у соцмережах повідомив, що підпише закон, щойно він до нього надійде. Однак чи насправді важливе рішення на 100% ухвалювалося у владних кабінетах, і до чого тут Близький Схід? Про це «Подолянин» поспілкувався з експертом із міжнародної політики аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Ілією КУСОЮ.

МІСЯЦЬ ЗІЙШОВ У ДАМАСКУ

Голосування 20 квітняУ перший день квітня вна­слідок авіаудару по сирійсь­­кій столиці ізраїльським війсь­кам вдалося повністю знищити консульство Ірану та двох генералів КВІР (Корпус вартових ісламської революції. – Прим. ред.), які в ньому перебували. Усього 16 загиблих.
Майже одразу було анонсовано відповідь. На державному телебаченні Ірану президент країни Ібрагім РАЙСІ заявив, що атака «не залишиться без відповіді», а верховний лідер Ірану Алі ХАМЕНЕЇ повторив декілька разів по телебаченню та в соцмережах, що Ізраїль «буде покарано».
«Із Божою поміччю ми змусимо сіоністів покаятися в їхньому злочині агресії проти іранського консульства в Дамаску», – написав Ха­менеї на івриті в соцмережі X.

Спробу відплати було здійснено 14 квітня, коли в ізраїльський бік полетіли 170 безпілотників і 150 ракет різного типу. На щастя, сили ППО перехопили 99% цілей. Збивати повітряні цілі Ізраїлю допомагали союзники, зокрема Йорданія, США та Британія.
– Пане Іліє, головним позитивом останніх днів стало ус­пішне голосування в американському парламенті за законопроєкт про надання Україні допомоги. Чи міг посприяти цьому обмін ударами між Іраном та Ізраїлем?

– Наскільки я розумію – так. Це й посприяло досягненню компромі­су в Конгресі США. Ідеально було б, якби парламентарі проголосували за попередній проєкт закону, який об’єднував у собі допомогу нам, Ізраїлю та Тайваню, адже при розділенні цих пакетів допомоги в закон внесли деякі правки.
Зокрема, майже 8 мільярдів нам дають під кредит, який президент США може списати через рік. А ми ж не знаємо, хто за рік буде засідати в Білому домі. Тому тут є трохи зради і трохи перемоги, однак це, звісно, краще, ніж ситуація, за якої законопроєкт висів би в повітрі ще декілька місяців.

– Пане Іліє, нині в нашому сус­пільстві багато спекуляцій на тему того, що західні війська збивають повітряні цілі, якими атакували Ізраїль, але не роблять цього у випадку з Україною. Прокоментуйте, будь ласка, ці процеси.

– По-перше, Ізраїль має наба­гато сильніші безпекові угоди із США, ніж ми. У Сполучених Штатів узагалі немає жодних зобов’язань щодо захисту українського неба. Але це момент юридично-технічний. Він не є головним. Насамперед важливим є те, що в Америці стосовно Ізраїлю діє інерція, за якою Ізраїлю потрібно допомагати. Все. Цей союз формувався протягом багатьох років, і він, на жаль, є набагато сильнішим, ніж відносини США та України – розповідає експерт із міжнародної політики аналітичного центру «Українсь­кий інститут майбутнього» Ілія Ку­са. – Ще один фактор – політика. Збиття повітряних цілей над україн­ським небом розцінюється як вступ у війну, а американцям та їхнім союзникам не хочеться вступати в російсько-українську війну, оскільки вони вважають, що це спри­чинить велику ескалацію між рф і НАТО та, можливо, ядерну війну.
А, наприклад, у ситуації на Близькому Сході такої загрози немає, адже в Ірану немає атомної зброї.

«ТАКИЙ УДАР МАВ ВТЯГНУТИ ІРАН У ПРЯМУ ВІЙНУ З ІЗРАЇЛЕМ»

Консульство Ірану– Повернемося до близькосхідного протистояння. Загиблі генерали були настільки важливими для Ірану, чи відповідь у бік Ізраїлю мала більше ідеологічне підгрунтя?
– Вони справді мали вагу, адже один із них, Мохаммад Реза Захеді, був командувачем корпусу КВІР у Сирії та Лівані й разом зі своїм заступником відповідав за військові операції Ірану в цих країнах, а також головним комунікатором між іранцями та їхніми союзниками в Сирії й Лівані.
Проте, вважаю, що не цей факт спонукав Іран до відповіді, а саме те, що удар завдавався по їхньому консульству. Це було вперше, коли ізраїльські війська атакували дипломатичну установу, і технічно в той момент вони завдали удару по території Ірану. Тож це – червона лінія, яку Ізраїль перетнув, й Іран змушений був відповідати. Для них це вже було питанням збереження політичного обличчя. Інакше б таке сприймалося як слабкість.
Крім цього, в Ірані при владі праві консерватори, які є прихильниками силового підходу в міжнародних відносинах, і чимало з них закликали до прямої війни.

– Обстріл Ізраїлю був досить масованим. Про які ще цілі цієї акції ми можемо говорити? Адже навряд чи Іран розраховував на знищення ізраїльської дер­жави.
– Вважаю, що завдань було декілька. Насамперед – відповісти. Друга – не допустити прямої кон­фронтації з Ізраїлем та його союзниками.
Цієї мети вони теж досягли тим, що анонсували свої дії та попередили всіх задля того, аби запобігти значним жертвам і руйнуванням на території Ізраїлю. До того ж іранці запустили безпілотники за декілька годин до атаки, аби всі могли підготуватися та позбивати їх, а піс­ля атаки публічно повідомили, що відповідь здійснено, й вони не налаштовані на подальшу кон­фрон­тацію.

– А чи могло це мати й розвідувальну мету? Такий удар чудово показує військові спроможності опонента…
– Звісно, якусь інформацію вони отримали. Насамперед про спроможності систем ППО Ізраїлю та його союзників, а також про те, які арабські держави готові долучитися до збиття повітряних цілей над своїм простором. Як-от Йорданія, яка збила декілька безпілотників. Однак я не вважаю, що це було головною причиною.

Ілія Куса– Яку ж тоді вигоду з цієї си­туа­ції намагався отримати Із­раїль?
– Сам факт ліквідації високопоставленого генерала є позитивом для Ізраїлю. Номінально, відповідно до його статусу, він міг відповідати за зв’язки Ірану з ХАМАС. Таким чином, його можна було при­в’язати, як це Ізраїль і зробив, до подій 7 жовтня.
Але я думаю, що ізраїльське політичне керівництво насамперед розраховувало на те, що такий удар дозволить втягнути Іран у пряму війну з Ізраїлем і таким чином залучити туди ще й США та інших своїх союзників. Це б допомогло знову об’єднати західні країни навколо підтримки Ізраїлю, а не його критики.
Останнім часом Ізраїль програвав інформаційну та стратегічну війну. Через операцію ЦАХАЛ (Армія оборони Ізраїлю. – Прим. ред.)
у Газі офіційний Єрусалим дуже критикували у США та Європі. І я вва­жаю, що в уряді прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньягу сподівалися, що відповідь Тегерана на удар по консульству в Дамаску допоможе посилити антиізраїльську коаліцію й згодом змусить Іран до поступок. Наприклад, відмовитися від підтримки антиізраїльських угруповань у Газі.
Не знаю, наскільки ізраїльське керівництво розраховувало на те, що по них битимуть. Імовірно, думали, що ні, чи удар буде меншим. Але це точно була спроба мобілі­зувати союзників та інтернаціоналізувати конфлікт у Газі.

Пів року тому (в публікації «По­долянина» «Чи знову Ізраїль заволодіє Газою?» від 2 листопада 2023 року. – Прим. ред.) Ви зазначали, що дії Ізраїлю стають токсичними як для арабських країн, так і для західного світу. Коли Єрусалим почав програвати інформаційну війну?

– Вони входили у війну вже в несприятливих інформаційних умовах. Тобто, на момент початку бойових дій, попри теракт 7 жовтня, Ізраїль уже мав неоднозначну репутацію, яка склалася у зв’язку з їхньою багаторічною одіозною політикою на палестинських терито­ріях. Тож країна й особливо постать ізраїльського прем’єра Нетаньягу входили в цей конфлікт не зовсім у статусі жертви, а швидше – однієї з причин.
Зокрема Беньяміна Нетаньягу звинувачували в тому, що він мирився і підтримував те, що ХАМАС керував Газою. Це давало йому можливість розділяти палестинців та не давати їм об’єднатися заради проголошення власної держави. Частково ця політика й призвела до трагедії 7 жовтня.

– Чи існує перспектива великої війни на Близькому Сході в наступні декілька років?
– Так. Імовірність доволі висока саме через рівень напруги в регіоні. Проте, якщо мислити раціонально, то жоден із ключових учасників процесу не зацікавлений у війні. Крім, можливо, деяких правих мініст­рів в уряді Нетаньягу.
Усі інші гравці не хочуть війни. Але, враховуючи рівень напруги в регіоні та політично хитку ситуацію в Сирії, Лівані, на палестинських територіях, в Ємені, Йорданії, Єгип­ті, є ймовірність, що все вибухне внаслідок серії випадкових подій. Такими можуть стати теракт, обстріл із наявністю жертв чи вбивство когось із політиків. Спрогно­зувати це неможливо.

– Пане Іліє, ми розуміємо, що, аби все вибухнуло, потрібно, щоб навіть ті сторони, які не хочуть війни, безперервно до неї готувалися. Чи йдуть такі приготування серед потенційних сторін конфлікту?
– Це і є одним із тих факторів, що визначають рівень напруги на Близь­кому Сході. Чому він високий? Тому що ключові регіональні гравці роб­лять кроки, які підштовхують ін­ших до ескалації. Більшість країн Близького Сходу, в яких є гроші, – Ізраїль, Саудівська Аравія, Туреччина, ОАЕ, Єгипет – переозброюються протягом останніх 20 років. І якщо подивимося на рейтинги, то побачимо, що вони й надалі є одними з найбільших імпортерів озброєння. А, наприклад, Іран виробляє своє.
Впливає на ситуацію також і те, що Близький Схід переформатовується внаслідок послаблення впливу США у регіоні. Штати потроху від­ходять від участі в регіональних справах, а натомість цей вакуум намагаються заповнити інші суб’єкти. Це поглиблює конкуренцію. Зокрема між Саудівською Аравією й ОАЕ, Туреччиною й аравійськими монархіями (Бахрейн, Оман, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія та ОАЕ. – Прим. ред.), Туреччиною й Іраном, Іраном та Ізраїлем тощо.
Крім цього, в наявності є неврегульовані конфлікти, майданчики, які давно стали ареною для протистояння цих держав. Сирія, Ірак, Ліван, Ємен, Палестина – країни або території, де центральна влада була дуже послаблена. Замість цього там відбулося піднесення різних воєнізованих формувань, які спів­працюють із різними гравцями. Це теж фактор, який впливає на фраг­ментарність і політичну нестабільність у регіоні. Тому ніхто не хоче війни, але при цьому всі до неї готуються.

«СКЛАЛОСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО МИ ПОВНІСТЮ НА БОЦІ ІЗРАЇЛЮ»

Робота ізраїльської ППОНаостанок знову повертаємося до українського контексту і обговорюємо те, які перспективи та загрози для українців не­-се ситуація на Близькому Сході.
І тут, на жаль, застережень більше, ніж позитиву.

– Як близькосхідна ситуація впливає на нашу країну?
– Якщо вона зберігатиметься такою, як нині, то ніяк. Але, в разі великої війни в регіоні, матимемо негативні наслідки. Адже тоді підуть угору ціни на нафту, що діятиме на користь росії.
Також це породить гуманітарні, міграційні, військово-політичні ризики на Близькому Сході, які зачіп­лять і європейську безпеку. А це призведе до зростання числа тих політиків у ЄС та НАТО, які вважатимуть, що така кількість криз і конфліктів вимагає того, аби російсь­ко-українська війна стала на паузу. По суті, вони будуть не в змозі воювати на два фронти, а, крім цього, в Європі частіше приходитимуть до влади антивоєнні популісти, які наполягатимуть на замороженні війни в Україні. Для нас це невигідно й недопустимо.

– Часто експерти кажуть, що на­ша дипломатія десятиліттями програвала ситуацію в цій час­тині світу. Чи є в нас нині можли­вість, аби хоч якось вплива­ти на ситуацію на Близькому Сході?
– На жаль, ні. У нас там дуже обмежені зв’язки. Ми все ще програє­мо росії як інформаційно, так і політично. Оскільки, як я припускаю, не вважаємо це достатньо пріоритетним напрямком.
З одного боку, я поки не розумію, наскільки для нас є важливими відносини з мусульманським світом, а з іншого – війна в Газі відсунула нас на третій план. У арабських країн склалося враження, що ми повністю на боці Ізраїлю, а ми ніяк цю ситуацію не відкомунікували.
Поки в нашому регіоні ситуація достатньо непогана, адже більшість країн тримають формальний нейтралітет. Вони не допомагають росії, а нас це влаштовує. Однак чи триватиме ця ситуація довго – запитання.
Думаю: щойно наша війна почне затухати або вийде на якісь перемовини, країни Близького Сходу будуть намагатися нормалізувати відносини з рф.