НА ЗСУ ЗБИРАВ ВІДОМИЙ КАПІТАН
Як ми вже повідомляли, на заходах у рамках відкриття турсезону в Кам’янці перебував український актор Михайло ЖОНІН, найбільше відомий глядачам за роллю капітана поліції Гнезділова в серіалі «Пес».
Як і його герой, до нас актор приїхав боротися зі злом. Але не в ролі поліцейського, а як волонтер, який збирав кошти на ЗСУ. Відбулося це під час благодійного ярмарку в Європейському сквері. Там актор не відмовив у спілкуванні не лише своїм фанатам, а й «Подолянину».
«СТРИБНУВ У ВОЛОНТЕРСТВО РАЗОМ ІЗ «БАНДОЮ»
– Пане Михайле, чи вдалося вже щось побачити в нашому місті?
– Поки лише походив у центрі й, звісно, побачив дуже мало. Але Кам’янець уже дуже подобається. Тут справді Європа, тому сподіваємося, що вдасться відвідати якомога більше місць. Зокрема, хотілося би поїхати у Стару фортецю.
– У нас Ви працюєте в частині волонтерського ярмарку. Розкажіть, будь ласка, трохи про цю ініціативу.
– Це навіть важко назвати якимось проєктом. Просто з початком повномасштабного вторгнення разом із друзями-волонтерами майже щовихідних їздимо містами України, де збираємо гроші на допомогу Збройним силам.
Сьогодні, наприклад, стоїмо на вулиці. Коли було холодно – домовлялися з місцевими адміністраціями, аби розміститися десь у клубі, МБК чи торговельному центрі.
Спочатку це була допомога людям, які втратили домівки і стали переселенцями. Але згодом познайомився з моєю «бандою», друзями Яною та Костею Артеменками, і разом з ними «встрибнув» у військову тематику. Тепер надаємо допомогу лише хлопцям, які перебувають на передовій.
– Ви співпрацюєте з конкретними військовими одиницями чи за запитами?
– За запитами. Допомагаємо тим, хто звертається, але в міру того, наскільки нас вистачає. У кожного ж хтось зі знайомих десь служить, тому виходить, що співпрацюємо з багатьма бригадами.
– Як поєднуєте творче життя та допомогу військовим?
– А що робити? Волонтерство насправді відбувається 24/7. Щодня треба кудись поїхати, щось забрати, а щось відправити хлопцям. Ось так і поєднується (усміхається).
– Торік у липні Ви приїхали до Черкас, де збирали кошти, ходячи на милицях. Що за казус тоді стався у Вашому житті?
– Невдало стрибнув із парапету, і п’ята розлетілася на три частини. Ще й зі зміщенням. Але все одно допомагати треба. Хлопцям на нулі важче. Якихось особливих казусів за попередні два роки не було. Все добре. Бог допомагає.
«ПРО ЩО МОЖНА РОЗМОВЛЯТИ З РОСІЯНАМИ?»
Під час нашого спілкування до пана Жоніна неодноразово підходили його шанувальники. Люди кидають донат у скриньку або купують продукцію ярмарку, а лише потім фотографуються з «капітаном Гнезділовим». Тож запитуємо в актора про творчі плани…
– Нині знімається багато проєктів на воєнну тематику, але для мене це дуже важко, – каже Михайло Жонін. – З одного боку вважаю, що тепер це не на часі. А з іншого – пропонують негативні ролі. Я не проти грати мерзотників, але от не у фільмах на військову тему. Найкраще було б, якби вдалося зіграти в комедії, трішки повеселити народ. Нині є такі плани, але поки нічого казати не буду (усміхається).
– Інтернет видає про вас доволі суху інформацію: «1995 року закінчив КНУ театру, кіно і телебачення ім.Івана Карпенка-Карого», а за сім років отримав першу роль. А хто ж прищепив Михайлу Жоніну любов до мистецтва?
– Ніхто. Коли навчався в 5 класі, потрапив у народний театр і зрозумів, що це моє. Потім закінчив школу, переїхав у столицю, закінчив університет, і все. Ким хотів стати, тим я і є.
– Свого часу Ваші серіали були й у росії. На початку повномасштабної війни багато наших співгромадян намагалися щось довести, пояснити росіянам. У вас були спроби достукатися до колег з того боку?
– Безумовно. Наприклад, до Микити Панфілова (колега Михайла Жоніна за серіалом «Пес». – Прим. ред.), з яким до вторгнення ми знімалися протягом 7 років. Він був за Україну, у Крим не їздив, але, відколи почалася війна, тихенько сидить у москві. Тому, про що можна розмовляти з росіянами?
– Якою акторською роботою пишаєтеся найбільше?
– Важко сказати. Я завжди відповідаю, що кожна роль – це як дитина. Не можна сказати: «Цю дитину я люблю більше, а цю – менше». І жодної різниці – зіграв ти в епізоді чи велику роль. Усе одно, коли любиш свою роботу, вкладаєш усього себе. Іноді може бути фізично важко, бо працюєш 12 годин, або десь впадеш і наб’єш синець. Але це таке.
