КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ПИВОВАРНИЙ ЗАВОД. РІК 1947

Початок у «ПОДОЛЯНИНІ» від 18 червня ц.р.

Архівні фондові збірки Кам’янець­Подільського державного міського архіву зберігають значний масив документів промислових об’єктів міста. Увага прикута до Фонду Р­42: Пивоварний завод, який сформований 2010 року на основі документів Кам’янець­Подільського заводу продтоварів. Реконструкцію хронології подій за 1947 рік здійснено завдяки справі №5.

У книзі наказів директорів пивзаводу в січні працівників після завершення сезонних робіт звільняли, як, наприклад, зав. кіоском Книшман із 1 числа. Були працівники, які прагнули перевестися на посадові оклади з вищою зарплатою. Хоча на посадах із важкою працею ніхто довго не затримувався. Володимир Маконгончик, прийнятий 20 січня на посаду їздового, написав через 4 дні заяву на звільнення. Миколай Крутоголових, який із 15 січня прийнятий на посаду вантажника, вже 22 лютого звільнився у зв’язку з хворобою його матері з подальшим переїздом. Штельмах Волков звільнився 21 січня за власним бажанням через переїзд в інше місто. На такій підставі 19 лютого звільнився охоронець В.Б.Козловський, а Р.Н.Вітковський ­ з 26 лютого. Того ж дня за скороченням штату звільнено Волнухіна, Качалова, Чікінду, учня Стремінського, як і Томашевську, яка звільнилась 1 березня за власним бажанням.

Січень і лютий були насичені поїздками керівників відділів у різні куточки України, аби укласти договори і забезпечити стале функціонування пивзаводу протягом 1947 року. Головний інженер Леві ­ у відрядженні на республіканському зібранні пивоварної промисловості у Львові; завгосп Гера ­ на Деражнянських торфорозробках, а далі ­ у Проскурові та Коржівцях із питань забезпечення пивзаводу паливом; Шарейко відбув у Київ у Міністерство харчової промисловості; начальник збуту Іванов перебував у Хотині за отриманням наряду на дрова та у Проскурові для отримання автомашин.

Голов. бух. Дудкевич перебував у Проскурові в облхарчпромі, а з 23 лютого ­ в Києві в Мінхарчпромі щодо звітності за 1946 рік. Та вже 6 березня з Києва надійшла телеграма від заступника уповноваженого держплану СРСР Бурцева: «… У представленому Вами річному звіті за 1946 р. не вказано планові та позалімітні капвкладення. Прошу негайно вивірити показники і вислати виправлені дані та пояснення».

Тоді ж у лютому була заведена Книга скарг: «… Відповідальною по прийому заяв та скарг назначається серкетар Драгуза, якій в обов’язки приймати, реєструвати та передавати мені (директору Тихону Шарейку) на розгляд не пізніше 24 годин».

Велика весняна повінь уперше згадується в наказі від 25 лютого, коли раптове потепління спровокувало швидке підняття рівня води у Смотричі. Працівники мали прибрати двір від усіх предметів, що плавали: електромотор із бродильного і солодового цехів перемістити в майстерню, солод із нижньої солодовні мав бути переміщений у верхню.

В одній зі збережених доповідних на адресу начальника капітального будівництва Гребелюка за вересень 1947 р. йдеться: «До цього часу не має асигнувань /150 тис. карб./ на відновлення зруйнованої весняним паводком і льодоходом захисної кам’яної дамби та інших об’єктів, пошкоджених внаслідок лиха. Під час мого перебування в Києві у Вас 19 квітня питання було остаточно врегульовано. Прошу Вас прискорити вирішення цього питання, бо закінчується будівельний сезон».

В іншому документі до Київського тресту пивоварної промисловості, т.Кравченку, надійшла ще одна доповідна: «Під час повені на Пивзаводі в матеріальному складі обвалилися підлога і стеля, й дороговартісний матеріал, як цукор, кислота тощо, зберігати на складі неможливо. Придатного приміщення на території заводу немає, тому прошу негайно знарядити один вагон лісоматеріалів для ремонту складу». Шарейко тоді ще просив т.Лізунова: «виділити будівельні матеріали на роботи сезону 1947 року, а саме вапна побілочного ­ 2 т, вапна будівельного ­ 8 т, цегли вогнетривкої ­ 1 вагон, цегли червоної будівельної ­ 1 вагон, вогнетривкої глини ­ 6 т».

Весняна повінь вплинула і на склади, де планували зберігати зерно врожаю 1947 р.: «Ставимо Вас до відома, що прийом зерна з поставок 1947 р. по Вашому заводу до повного оснащення складів, газації їх з наступним прийманням Обл. Г.Х. Забороняється».

В акті від 31 липня 1947 р., складеному працівником держхлібінспекції Н.А.Ковальчуком у присутності директора, головного інженера, зав. лабораторії і зав. складом, ідеться: «Здійснено підготовку складів до збереження нового врожаю. Складо­ємності 350 т відремонтовані, підлога, дах та стіни побілені, зроблена волога дезінфекція. Але дезінфекція результатів не дала. Виявлений довгоносик у всіх трьох відділеннях. Пропозиція: адміністрації пивзаводу провести ретельно повторне механічне очищення складів під наглядом робітників БОАМВЕ міцним каустичним розчином чи зелено­масляною емульсією. Після повторної дезінфекції викликати представника держхлібінспекції для перевірки складів».

Колективний договір 1947 р., завірений у Центральному комітеті профсоюзу пивовартресту і Міністерстві харчової промисловості УРСР 7 травня 1947 р. за №1077,  укладений між адміністрацією в особі Тихона Шарейка та працівниками в особі Р.В.Бергера. В ньому вказувалося, що підприємство мало випускати 14 тис. гектолітрів в асортименті. 13100 гектолітрів жигулівського бочкового пива, 300 жигулівського пляшкового пива та 600 ризького бочкового пива. Виробляти 3800 гектолітрів безалкогольних напоїв, а саме фруктових вод на есенціях ­ 800, фруктових соків на натуральних соках ­ 1000, морсу ­ 1200, газованої води ­ 300, квасу ­ 500 гектолітрів. Підвищення продуктивності праці здійснити на 11,9% і дати виробіток на одного робітника не менше як 14465 карб. Знизити собівартість продукції на 3,5% проти планки 1947 р. Знизити розтрату солоду на гектолітр пива проти встановленого на 0,1 кг, тобто довести до 19,7 кг. Знизити витрати палива на одну одиницю проти встановлених норм на 5%.

Планувалося відремонтувати приміщення солодовні №2, перебудувати там каналізацію і ввести її в експлуатацію, відремонтувати і замінити елеваторну лінію та кармани (ковші) для подачі ячменю на склади і зеленого солоду на сушку, підвести окрему водопровідну магістраль до солодовні №2 безпосередньо до оглядового колодязя. У варильному відділенні планувалося викласти підлогу метласькими плитками, відремонтувати відцентровий насос для перекачування гущі із заміною турбіни та валу. У бродильному відділенні залити підлогу асфальтом, пофарбувати всі бродильні чани масляною фарбою. У лагерному підвалі та розливному цеху залити підлогу асфальтом.

Із колективного договору дізнаємося, що на заводі працівники були поділені на 7 розрядів. Найменше отримував працівник І розряду ­ погодинно 9,13 карб., а відрядник ­ 9,68, тоді як робітник VII розряду ­ до 20,94 карб.

Водії заводу прикріплювалися до автомобілів і несли персональну відповідальність за їх технічний стан. Адміністрація мала забезпечити підготовку кваліфікованих працівників, перекваліфіковувати демобілізованих ветеранів війни; підтримувати незахищені верстви населення щодо розробки типових проєктів індивідуальних житлових будинків; забезпечити працівників твердим паливом за собівартістю, видавати ордери на промислові товари; забезпечувати робітників гарячим харчуванням із витратою часу в їдальні не більше як 30 хв.

До кінця 1947 р. в підсобному господарстві пивзаводу поголів’я тварин мало складатися з 2 корів, 2 свиней, 1 свиноматки, і отримати того року 4 центнери м’яса для забезпечення заводської  їдальні. Також адміністрація зобов’язана була допомагати в розвитку індивідуального і колективного городництва шляхом виділення земельних ділянок, обробітку землі та переробки врожаю із залученням 100% працівників і службовців.

Станом на 1 квітня, на пивзаводі рахувалося 66 осіб, які за наказом від 17 березня, як і попереднього 1946 року, здали обов’язковий техмінімум із пивоваріння.

Паровий котел усе більше потребував ремонту, і за перші два місяці 1947 року на його ремонт було витрачено 4,8 тис. карб.

Ще в березні 1947 р. було отримано телеграму, що для пивзаводу зарезервований котел КРШ­3 з московського котельно­механічного заводу №2, і Шарейко просив повідомити, «коли котел буде виготовлений, поверхність його нагріву та його вартість».

Виявляється, ще один котел системи «Ланкошир» із поверхнею нагріву 100 кв. м, 1908 р.в., знаходився в Кам’янці на території «воєнвєда». У надісланій телеграмі т.Кравченку йдеться: «Тов. Малярчук поверхово його оглянув і дав висновок, що він годний до експлуатації, нашу потребу повністю задовільняє. Прошу вислати Вашого представника дати висновок: про придатність даного котла до експлуатації, про складання техдокументації на предмет отримання коштів на перевезення, монтаж, встановлення в старому приміщенні або побудова нового приміщення, про конструкцію печі до певного виду палива і замовлення його, а також чи на водомірній арматурі, бо останні дві деталі при даному котлу відсутні».

Через відсутність спеціалістів із влаштування котлів Шарейко звернувся у Вінницю в цукротрест, в інспекцію котлонагляду: «Тов. Малярчук! Шановний Олександр Феодосійович! Міністерство харчової промисловості УРСР знарядило нашому заводу паровий котел системи Тишбейна, поверхністю нагріва 110 кв.м. Означений котел демонтований 1929 р. та знаходиться на Станіславському лікеро­горілчаному заводі. Переконливо прошу Вас приїхати до нас на пивзавод для спільної поїздки з нашим представником в м.Станіслав для огляду і висновків про можливості відновлення котла та використання для нашого заводу. Всі витрати, пов’язані з поїздкою, та Ваша праця будуть нами оплачені. Директор завода Шарейко».

Тому з 13 вересня головний механік А.В.Поламарчук рахувався у відрядженні в м.Станіслав.

У наказі від 9 вересня Шарейко вирішив зацікавити працівників солодового цеху підвищенням зарплати і переведенням на відрядну оплату праці з 1 вересня.

Ще одним нещастям стала ситуація в підсобному господарстві. У складеному від 11 вересня акті дізнаємося, що: «цього дня впала зі скали корова темно­рудої масті, лоб лисий, зламала дві ноги задні, тому були змушені її дорізати. Отримано чистого м’яса 120 кг, збоя 30 кг і шкіра вагою 16 кг». Про ще одну корову йдеться в акті ще від 16 лютого: «Корова протягом 2 місяців хворіла на ревматизм і не могла піднятись. Корм приймала в’яло, а лікувальні методи результатів не дали ніяких, тому вирішено корову забити на м’ясопродукти, після ветсанекспертизи здати на м’ясокомбінат в рахунок м’ясопоставки». В акті від 25 жовтня було вирішено списати ще дві корови, одна із яких 9 років, не тільна, безпородна, протягом трьох років не давала приплоду, а тому: «була не годна для використання в господарстві, а інша корова 5 років, мала легеневі захворювання і також була негодна для використання».

Тихон Шарейко 29 вересня наказує зав. лабораторії Бергер контролювати якість цукру в сахарині, що привозять на завод, і при виявленні недоліків 25 г залишати в лабораторії, а 25 г негайно відправляти в ЦХЛ для якісного визначення цукру. Крім того, комісія обов’язково мала складати акт на партію привезеного сахарину з неякісним вмістом цукру.

У наказі від 1 жовтня з посади головного бухгалтера знятий Маркітан на підставі заяви про звільнення, а на його місце призначений Каменец Ситаха Митрофанович.

Восени 1947 року на пивзаводі трапилася ще одна резонансна подія. На ім’я Шарейка з міської прокуратури 28 жовтня надійшло повідомлення, в якому: «Горпрокуратура (в особі прокурора м.К­П юриста 1 класа Мосунова) просить Вас повідомити, куди виїхали 3 дівчини ­ вихованиці дітприйомника, що працювали на Вашому заводі». Тому секретарка Драгуза мала з’ясувати, куди виїхали дівчата.

Із початком морозів розпочалася підготовка до заповнення льодників. Тому з декількома бригадами було укладено трудові договори від 19 грудня 1947 р., за якими: «завод здає, а бригада приймає на себе зобов’язання нарубати на р.Смотрич і витягнути з річки чи на вдале місце для під’їзду вантажної машини чи підводи для нарубки двох тисяч п’ятсот кубічних метрів льоду своїми силами та засобами в своєму спецвзутті та спецодязі для набивки льодників. За кожен кубічний метр льоду завод виплачує бригаді по 10 карб. Термін заповнення з 25 грудня 1947 р. по 25 січня 1948 р.». Загальна сума в договорі ­ 25 тис. карб.

Тоді ж Шарейко направив 24 грудня термінову телеграму до Києва управляючому Київським трестом пивоварної промисловості товаришу Дейнезі: «В минулому сезоні 1946/1947 р. для вивезення льоду бензин купувався на приватному ринку за готівкові гроші, і до теперішнього часу в прокуратурі заведена проти мене справа за незаконне придбання бензину. З метою запобігання зриву по заготівлі льоду, в доповнення до відправленої телеграми, повторно просимо Вас терміново занарядити хоча би тонну бензину, бо купувати бензин іншими шляхами категорично відмовляюсь».

Завдяки документам з’ясовуємо, що під час заготівлі льоду в сезоні 46/47 рр. між Пивзаводом і тютюновою фабрикою укладено договір №7 від 8 лютого, за яким того ж дня надано було 200 л бензину, який пивзавод мав віддати вже 15 лютого, але минуло більше як пів року, і станом на 26 вересня: «всі терміни пройшли, а бензина до теперішнього часу немає… Так як тютюнова фабрика… його потребує, пропонуємо в 3­х денний термін повернути нам бензин, бо в даному випадку матеріали будуть передані в Народний суд для накладення арешту на Ваші фонди пального, а також питання поставлено буде в міському комітеті КП (б) У». Шарейко відписав 30 вересня, що: «бензин, взятий у Вас, буде повернутий з першого отримання з нафтобази». Ще з 8 серпня адвокат М.А.Кожухова отримала довіреність представляти пивзавод у всіх судових і адміністративних установах та органах арбітражу, з якою Шарейко уклав договір по 31 грудня 1947 р.

У наказі від 9 серпня відповідальним за отримання, роздачу і зберігання хлібних карток для працівників призначався Адольф Перне, а отримання хліба і його роздачу здійснювала А.С.Драгуза. Тоді ж Тихон Шарейко, пам’ятаючи голод 1946 року, здійснив запит директору комітету резервів м.Кам’янця­Подільського Калитенку з проханням як соц. допомогу зберегти 250 т ячменю нового врожаю: «у Ваших складах… бо станом на 22 травня 1947 р. на пивзаводі знаходилось 131 тис. 84 кг ячменя».

Тоді ж уперше головний пивовар міста Адольф Перне отримав догану. У наказі №87 від 6 вересня з’ясовуємо, що головний інспектор із контролю за якістю продукції МВП СРСР встановив, що завод випускав неякісне пиво, а цехи знаходилися в антисанітарних умовах, особливо в бродильно­лагерному відділенні. Неякісно працювала лабораторія пивзаводу, що призводило до випуску неякісної продукції. Тому Адольфу Перне винесена сувора догана і попередження судового характеру. Після цього продовжилися перемовини щодо отримання пивзаводом кращого устаткування для виробництва пива.

Для Тихона Шарейка, який третій рік керував пивзаводом,  заміна старого устаткування на нове обладнання так і залишилася недосяжною метою. До його відсторонення, як і головного пивовара міста Адольфа Перне, залишалися лічені місяці.

Руслан НАГНИБІДА, молодший науковий співробітник НІАЗ «Кам’янець».
(Далі буде).