«СЛАВУТИНКА»: 125 РОКІВ НЕПОКОРИ ЧАСУ

СТЕПАНИДА СЛАВУТИНСЬКА. ВІД ІДЕЇ ДО СЛАВИ

Уявіть Кам’янець-Подільський 1901 року. У місті вже є чоловіча гімназія й аристократична Маріїнська жіноча – заклад для панночок із родоводом. І тут 38-річна завідувачка дитячого притулку Степанида Опанасівна СЛАВУТИНСЬКА наважується на те, чого від неї ніхто не чекав, – відкриває власну приватну школу для дівчат.

У неї немає ні статків, ні знатного імені. Але є диплом Вищих жіночих курсів у Києві, десять років педагогічного досвіду в сільській школі в Кульчіївцях і тверде переконання, що дівчатам Поділля потрібна освіта – не менш грунтовна, ніж хлопцям. Заняття для перших гімназисток почалися 1 вересня 1901 року в орендованому будинку Любінського – власного приміщення в закладу не було ще довгі роки.

Але маленька школа росла зухвало швидко. За рік – вище училище, за два – прогімназія, за чотири – повна гімназія. Кількість учениць: 32 – 1902-го, а вже 1908-го – 310. Місто дало їй пестливе ім’я – «Славутинка», і воно прижилося міцніше за офіційну назву.

1905 року гімназія нарешті знайшла свій дім – триповерховий будинок кам’янецького адвоката і мецената Данила Бабичева на Петербурзькій вулиці (нині – Лесі Українки, 71). Той-таки будинок, чиї мармурові сходи й ліпнина на стелях досі зустрічають ліцеїстів щоранку.

Тут викладали непересічні люди: законовчитель і краєзнавець Євтим СІЦІНСЬКИЙ, майбутній професор фізики Віктор БЕРНАЦЬКИЙ, художник Дмитро ЖУДІН. А вчителька математики Сашенька ЯНОВСЬКА, яка приїхала сюди зовсім юною 1904 року, зустріла у стінах «Славутинки» свою долю і своє покликання, ставши згодом заслуженою вчителькою УРСР.

Та історія не церемониться з тим, що любить. 1920 року більшовики, для яких гімназії були «буржуазним пережитком», поставили на «Славутинці» хрест. Майже сторіччя її ім’я жило тільки у спогадах і наукових статтях.

ДРУГЕ НАРОДЖЕННЯ

2014 року історія зробила несподіване коло. У колишньому будинку Бабичева, на тому самому розі вулиць Лесі Українки й Гагенмейстера, знову з’явився заклад, який повернув своє історичне ім’я і, здається, ніби взяв на себе зобов’язання не підвести засновницю – Степаниду Славутинську. Колишня дев’ятирічка нарешті стала закладом І-ІІІ ступенів із поглибленим вивченням іноземної мови та предметів інженерно-технічного циклу, і головне – дала можливість своїм випускникам уперше скласти ЗНО 2017 року. А 2019-го заклад став ліцеєм, який за рішенням засновника – Хмельницької обласної ради – буде розбудовувати старшу профільну школу в Кам’янці-Подільському.

2026-й – ювілейний, 125-й рік від першого набору Степаниди Славутинської. І хоча цей рік випав на четвертий рік повномасштабної війни, ліцей не просто вижив – він зростає впевненіше, ніж будь-коли.

Цифри свідчать самі за себе. У рейтингу шкіл Хмельниччини за результатами НМТ «Славутинка» пройшла шлях від 115-го місця 2017-го до 4-го – 2025-го. Це не випадковий злет, а майже десятиліття системної роботи. Серед випускників – 200-бальники і переможці Всеукраїнських олімпіад. І цьогоріч  Андрій МИХАЙЛОВ отримав 200 балів з англійської мови на НМТ.

МЕЦЕНАТИ КРІЗЬ СТОЛІТТЯ

Є в цій історії ще один сюжет, який хочеться розповісти окремо, бо він дивовижно римується з тим, що сталося понад сто років тому.

Пригадаймо: 1905-го гімназію Славутинської прихистив під своїм дахом кам’янецький адвокат і громадський діяч Данило Бабичев – людина, для якої підтримка освіти була справою не обов’язку, а серця. Без нього, можливо, «Славутинка» так і залишилася би школою без власного дому.

Сьогодні, через понад сто років, у ліцею є свій Бабичев – тільки в іншу епоху і в іншій формі допомоги. Із 2011 року поруч зі «Славутинкою» – Благодійний фонд «МіСт» ім.Михайла Савенка, заснований Дмитром Савенком, і його президент Сергій Ісаєнко.

За півтора десятиліття співпраці фонд вирішив безліч цілком буденних, але життєво важливих питань пансіону: виготовив ліжка для 115 вихованців, забезпечив тумбочками, телевізорами, пральними машинами, допомагав будівельними матеріалами для ремонтів, відновив стометровий паркан навколо території. А ще – і це, мабуть, не менш цінно – влаштовував ліцеїстам зустрічі, яких не буває у звичайному шкільному розкладі: з акторами, музикантами, співаками, скульпторами, журналістами, письменниками. Речі, які тримають дах над головою, і люди, які розширюють горизонт, – фонд подбав і про перше, і про друге.

Тож коли цього року «Славутинка» відзначала 125-річний ювілей, привітання від давніх партнерів лунали не як формальність. Міський голова Кам’янця-Подільського Михайло ПОСІТКО вручив закладу Подяку за багаторічну плідну працю і вагомий внесок у розвиток освіти й виховання молоді, а директорку ліцею Олену КОЗЛОВУ відзначив нагородою «За заслуги перед міською громадою». Президент фонду «МіСт» ім.Михайла Савенка Сергій Ісаєнко привіз колективу орден «За розбудову України» – за внесок у розбудову української освіти й виховання майбутніх поколінь.

Данило Бабичев дав гімназії дах. Дмитро Савенко і Сергій Ісаєнко через століття дають ліцею дах у буквальному та переносному значеннях – і те, і те виявляється однаково потрібним, коли йдеться про дітей.

ШКОЛА НА ВИПЕРЕДЖЕННЯ

Ось що варто зрозуміти: поки вся українська освіта тільки готується до реформи старшої профільної школи, «Славутинка» вже в ній живе. Трансформація тут стартувала ще 2019-го, і сьогодні заклад працює за форматом, до якого решта системи лише рухається.

У ліцеї чотири профілі: математичний, філологічний (із поглибленим вивченням англійської та німецької), біолого-хімічний та історичний. Є власна STEM-лабораторія, цифрова інфраструктура на базі Moodle, Google Workspace і HUMAN, сертифікована співпраця з Гете-Інститутом (39 учнів підтвердили рівень В1 – рекорд за роки партнерства), розмовні клуби з Корпусом Миру США, освітні подорожі до Відня, Мюнхена, Праги та участь у європейській програмі eTwinning разом зі школою в італійському Ніцца-Монферрато.

І головне – сюди можна прийти не лише в 10-й клас. У ліцеї є 8-і та 9-і класи, і це не формальність, а можливість: два-три роки на те, щоб придивитися до профілів, зміцнити знання та ввійти у профільну старшу школу вже підготовленим, а не з розгону. Поки однокласники в маленьких сільських школах змушені вчитися в «універсальних» класах без справжньої профілізації, тут кожен може обрати свій напрям заздалегідь.

Для дітей із районів проблему відстані вирішено просто: пансіон із цілодобовим проживанням із понеділка по п’ятницю, повноцінне п’ятиразове харчування і медичний супровід. Не потрібно щодня їхати десятки кілометрів чи жертвувати профілем заради школи «під боком» – можна і здобути якісну освіту, і отримати дах над головою поруч із нею.

ЗАМІСТЬ ФІНАЛУ

Степанида Славутинська починала з ідеї, з перших навчальних класів у чужому будинку. У неї не було нічого, крім переконання, що дівчатам Поділля належить майбутнє. І воно має бути не гіршим за столичне. Вона не дожила до того, щоб побачити, як її ім’я переживе імперію, дві світові війни та столітню перерву. Але воно пережило.

І ось воно знову звучить – тепер уже над новим корпусом, новими лабораторіями, новими іменами на Дошці пошани. 125 років – це не про ювілейну дату. Це про те, що якась ідея виявилася сильнішою за час, який намагався її стерти.

Сьогодні за партами «Славутинки» сидять діти, які вже застали війну змалку, і саме їм, а не комусь іншому, доведеться відбудовувати країну, коли ця війна закінчиться. Відбудовувати не тільки будівлі й дороги, а систему, економіку, науку, культуру – все те, в чому Україна має нарешті стати найкращою. Для цього потрібні не просто дипломовані фахівці. Потрібні люди, які вміють мислити глибоко, обирати свій шлях свідомо і не боятися бути першими там, де ще ніхто не пройшов.

Саме така молодь зростає у «Славутинці» сьогодні. Не тому, що це гарно звучить, а тому, що інакше вони просто не вміють: колектив, який сто років тому власним прикладом довів, що дівоча гімназія у провінційному місті може бути найкращою, цей колектив і сьогодні не звик зупинятися на середньому результаті.

Тож, якщо ви завершили навчання в дев’ятому класі, або лише замислюєтеся про майбутній профіль у восьмому чи дев’ятому, або живете за десятки кілометрів від міста і думаєте, що якісна освіта не для вас, бо далеко добиратися, знайте: пансіон, п’ятиразове харчування і дах над головою тут уже чекають. А головне – чекає простір, де з вас не робитимуть середньостатистичного випускника, а допоможуть стати тим, ким ви насправді можете бути.

Степанида Славутинська довела свою правоту сто років тому. Тепер черга – за вами. Приходьте вчитися туди, де вміють бачити в кожній дитині майбутнє. Бо, зрештою, відбудовувати Україну доведеться саме вам.

Тетяна ГОРАШ, вчителька української мови та літератури.

Прийом документів до 8-х, 9-х і 10-х класів триває до 20 липня 2026 року.
Адреса: вул.Лесі Українки, 71, 
м.Кам’янець-Подільський.
Телефони: +38 (03849) 5-60-51, (+38) 098-787-5655.
Обирай середовище, де навчають мислити!