ТРОХИ ПРОХОЛОДИ В СЕРПНЕВУ СПЕКУ
У березні 2026 року на станції «Академік Вернадський» відбулася перезмінка. Спеціалісти 31-ї Української антарктичної експедиції ступили на о.Галіндез, багато хто вперше! Серед них – випускник нашого Кам’янець-Подільського національного університету ім.Івана Огієнка Владислав ХРЕЩЕНЮК. Із ним ми поговорили про навчання і роботу, відбір до експедиції та засніжені будні. Ну, і, звісно ж, про тварин, котрі стали найвідомішим символом Антарктики, – пінгвінів!
ЗАДОВГО ДО ЕКСПЕДИЦІЇ
– Владиславе, те, що колись було у мріях чи снах, ось уже перед вами. Коли Ви вирішили податися на набір до команди?
– Про українські антарктичні експедиції та станцію «Академік Вернадський» я знав уже дуже давно і завжди із захопленням стежив за новинами з крижаного континенту. Але безпосереднім поштовхом став випадок, що змінив життя. Моя тітка натрапила в Instagram на офіційне оголошення НАНЦ про старт конкурсу до 31-ї експедиції та переслала його мені. Тієї ж миті зрозумів: це мій шанс. Я зібрав пакет документів і надіслав заявку того самого дня.
Відбір до Української антарктичної експедиції є багатоетапним і досить вимогливим. Конкурсна комісія Національного антарктичного наукового центру шукає фахівців, які мають відповідну професійну підготовку. Оскільки на станції немає можливості провести складні операції, здоров’я полярника має бути бездоганним. Проводиться повне обстеження всіх систем організму. Психологи оцінюють здатність людини тривалий час перебувати в замкнутому просторі, в ізоляції від зовнішнього світу та в умовах обмеженого колективу. Тести допомагають виявити конфліктність, лідерські якості та стресостійкість.
Навчально-тренувальні збори стали важливою частиною підготовки. Ми проходили інструктажі з техніки безпеки, надання домедичної допомоги, правил роботи в Антарктиці та взаємодії з дикою природою. Водночас це була можливість краще познайомитися один з одним і сформувати команду ще до початку експедиції.
Попри довгий і суворий відбір, емоції після отримання позитивної відповіді – незабутні.
– Я досі чітко пам’ятаю той момент, коли на пошту надійшов офіційний лист із запрошенням. Мене переповнювала радість, адже шлях виявився дуже довгим: від моменту першого подання документів до фінального затвердження складу експедиції минув майже рік! Цей час був сповнений очікування, перевірок і зборів, тому коли я нарешті побачив своє ім’я у списку, виникло лише одне бажання – якнайшвидше вирушити в дорогу та взятися до роботи (усміхається).
– Поділіться, як Ваші рідні сприйняли новину?
– Я розповів про свої наміри не одразу, а вже тоді, коли отримав офіційне запрошення на перший етап випробувань – професійну співбесіду. До цього моменту готувався близько місяця. Для рідних це стало великим і дуже приємним сюрпризом. Вони з неймовірним теплом і гордістю поставилися до цієї новини. У нас надзвичайно близькі та дружні стосунки, я глибоко поважаю батьків та близьких, і їхня безцінна підтримка на кожному етапі відбору й зараз, під час експедиції, додає мені величезних сил.
– Що відбувалося за лаштунками антарктичної місії після того, як імена учасників було оголошено?
– Після оголошення складу експедиції розпочався дуже насичений етап підготовки. Потрібно було завершити всі справи в Україні, пройти завершальні організаційні процедури та підготуватися до тривалого перебування далеко від дому. Також ми проходили інструктажі в НАНЦ, знайомилися зі специфікою роботи станції та особливостями життя в невеликому колективі.
ЕВОЛЮЦІЯ В НАВЧАННІ
Народившись 2001 року в містечку Фастів на Київщині, майбутній біолог навіть не уявляв, що для нього приготувала доля, проте це не заважало мріяти.
– Чи можна було впізнати у Вашому дитинстві майбутнього біолога-полярника?
– Мабуть, так, адже жага до дослідження навколишнього світу з’явилася в мені дуже рано. Батьки часто згадують, як у дитинстві я постійно щось вивчав, спостерігав за живою природою чи когось ловив, – відповідає Владислав Хрещенюк. – У науці без курйозів не буває: особливо мамі запам’ятався кумедний випадок, коли я «подарував» їй букет, зірвавши цвіт з усіх томатів на городі – такий собі перший ботанічний експеримент.
Наш співрозмовник навчався у Фастівській школі №4 з поглибленим вивченням іноземних мов і активно займався в ДЮСШ «Локомотив». Його дитинство було наповнене непересічними хобі: кульова стрільба з пневматичної зброї, веслування на байдарках і водночас опанування скрипкового мистецтва в музичній школі. Спорт відігравав величезну роль в житті нашого героя, тому він міркував про спортивну кар’єру. Так і опинився в Кам’янці-Подільському.
– Коли настав час обирати виш, батько порадив К-ПНУ ім.Івана Огієнка як найкраще місце для здобуття спортивної освіти, – згадує Владислав. – Я вступив туди і швидко став одним із лідерів на курсі. Але вже за рік зрозумів, що суто спортивного напряму мені замало, я прагнув повернутися до дитячої пристрасті – біології.
Біологія була його улюбленим предметом у школі, й саме з нею пов’язані найбільші навчальні успіхи. Наступний крок? Вступити на ще одну спеціальність, звісно! Так став студентом К-ПНУ ще й заочної форми за спеціальністю «Середня освіта. Біологія». Він каже, що це просто «логічний еволюційний розвиток».
– Коли під час навчання почалися виробничі практики у школах, я чітко усвідомив: хочу не просто передавати знання іншим, а й самому займатися науковими дослідженнями та шукати відповіді на складні біологічні запитання.
Після третього курсу біолог поставив чітку мету – вступити до Київського національного університету ім.Тараса Шевченка. Як наслідок довгої підготовки і значних зусиль – успішно складені іспити.
– Я вступив на кафедру цитології, гістології та репродуктивної біології, де здобув ступінь магістра біології та професійну кваліфікацію молодшого наукового співробітника (Біологія). Це був свідомий вибір, який визначив мій подальший професійний шлях.
Для дипломної роботи, яку виконав в Інституті експериментальної патології, онкології та радіобіології ім.Р.Є.Кавецького НАН України, пан Владислав досліджував молекулярні механізми онкогенної трансформації клітин на експериментальних моделях пухлинних клітин людини. Робота була відзначена як «одна з найкращих на випуску кафедри» і представлена на Міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених.
Наступним кроком стало здобуття кваліфікації лабораторного генетика в Національному університеті охорони здоров’я України імені П.Л.Шупика.
– Сьогодні розумію, що рішення перейти від спорту до біології стало одним із найважливіших у моєму житті. Саме біологічна освіта, наукова підготовка та дослідницький досвід згодом дали мені можливість долучитися до Української антарктичної експедиції.
У ПІНГВІНІВ МИ В ГОСТЯХ
Дорога науковців до станції «Академік Вернадський» починалася так, як і більшість теперішніх поїздок за кордон, – з автобуса до Польщі. Звідти порівняно короткий переліт до Стамбула й, наразі найдовший у житті Владислава Хрещенюка, трансконтинентальний рейс до Південної Америки.
– Незабутнє враження справила столиця Чилі Сантьяго: після нашої прохолодної погоди ми опинилися посеред спеки, пустельних пейзажів та екзотичних пальм. Наступною точкою нашого маршруту стало місто на півдні країни – Пунта-Аренас.
Звідти розпочався найвідповідальніший етап подорожі – перехід через штормову протоку Дрейка на українському науководослідному судні «Ноосфера».
– Коли ми нарешті прибули на
острів Галіндез, мене найбільше вразили масштаби навколишньої природи і відчуття того, що ти перебуваєш в одному з найвіддаленіших куточків планети.
– Які Ваші враження від роботи на станції?
– Враження чудові, а робота захоплює щодня дедалі більше. Робота в Антарктиці дала мені можливість отримати досвід, який складно здобути в інших умовах. Особливо цінним є поєднання польових спостережень, відбору матеріалу і подальшого лабораторного аналізу безпосередньо на станції. Раніше, працюючи в інституті, я здебільшого проводив час суто у стінах лабораторії за мікроскопами і пробірками. В Антарктиці ж польові спостереження та відбір матеріалу безпосередньо поєднуються з його подальшим лабораторним дослідженням.
Владислав і його колега займаються трьома великими моніторинговими напрямами: відстеження поширення, розповсюдження та фенології подій репродуктивного циклу пінгвінів роду Pygoscelis; моніторинг стану наземних рослинних угруповань Морської Антарктики за умов кліматичних змін (регулярні спостереження за динамікою розвитку місцевих мохів, лишайників і судинних рослин – щучника та перлинниці); моніторинг стану планктонних угруповань району Аргентинських островів в умовах змін середовища.
– Між ними існує глибокий взаємозв’язок, який і демонструє масштаби глобальних кліматичних процесів, – стверджує Владислав Хрещенюк. – Планктон в океані є фундаментом усього харчового ланцюга Антарктики; будь-які зміни в його структурі через коливання температури води миттєво відбиваються на вищих трофічних рівнях – зокрема на популяціях пінгвінів, які є головними біоіндикаторами змін. Водночас на суші кліматичні зміни провокують стрімке «зеленіння» раніше скованих кригою територій, де мохи і судинні рослини виступають живими датчиками потепління. Систематичне збирання цих даних із року в рік дозволяє світовій науковій спільноті моделювати і прогнозувати екологічне майбутнє всієї планети.
Крім виконання наукового технічного завдання, я також залучений до повсякденних видів робіт із підтримання та життєзабезпечення самої станції.
Звичний день на станції починається з перегляду погоди, наче звична річ. Проте в Антарктиці вона мінлива.
– Якщо океан спокійний, ми готуємо човни, беремо спеціальне обладнання, батометри (прилади для відбору води з глибини) та вирушаємо в море, також відвідуємо інші острови поблизу станції, де розташовані об’єкти спостережень. Якщо ж штормить, або крига затискає акваторію, працюємо на станції, – пояснює Владислав.
Полярник із теплом відгукується про умови проживання. Зручні житлові кімнати – кубрики, місця для комфортного відпочинку та якісної праці. На станції є бібліотека і спортивний зал. Також є професійний кухар, завдяки якому харчування на станції є різноманітним і збалансованим.
Під час проживання в Антарктиці дуже обмежене коло людського спілкування, проте контакт із хазяями континенту набагато ширший.
– Пінгвіни – неймовірно цікаві тварини з вираженим характером. На початку експедиції, коли тривала антарктична осінь, біля станції їх чисельність сягала близько 1600 особин. Загалом на острові пінгвінів 10 тисяч. Було дуже галасливо і людно! Проте із приходом антарктичної зими більшість перекочувала на північ, шукаючи доступ до відкритої води.
Головне правило: ми тут у них у гостях. За ними дуже кумедно спостерігати під час польових виїздів. Буває, проводиш моніторинг, а якийсь пінгвін, якому, схоже, просто стало нудно, починає без жодної причини нарізати кола навколо свого сусіда – просто тому, що він може це робити. Їхня безпосередність завжди піднімає настрій (сміється).
Владислав розповідає, що найголовнішою метою на рік експедиції є виконання наукової програми, заданої НАНЦ, і збирання якісних даних досліджень, зразків.
– Що плануєте після повернення додому?
– Насамперед – міцно обійняти рідних і близьких. У професійному плані хочу продовжити займатися біологічними дослідженнями, працювати над новими науковими проєктами і використовувати досвід, здобутий в Антарктиці, в подальшій роботі.
Уляна МЕДВІДЬ.
Сподобалась стаття?
Love
Sad
