«ХОЧУ РОЗКАЗАТИ» ПРО «СВІТЛЯЧОК»
У хвилини, коли пишеться ця стаття, пара велосипедистів, він і вона, доїжджають останні кілометри до нашого кордону з Євросоюзом. У них за плечима – виконана місія, а попереду – два з половиною місяці добирання додому. Для більшості з нас мандрівка довжиною 70+ днів здається надзвичайно довгою, але вона і він, Шейла СЕВІЙАНО (Sheila Sevillano) та Шав’єр ЛУНА (Xabier Luna), вже ностальгують за часом у дорозі та сумують, що довга подорож добігає кінця. Вони – учасники благодійного фонду «Y os lo cuento» («Хочу розказати», діє з 2016 р.). У своїй рідній іспанській Памплоні подружжя не було вже майже півтора року і повернеться туди аж 18 жовтня. До неї ще 4000 км. З України вони везуть декілька жовто-блакитних браслетиків на зап’ястях, рецепт голубців (тому що це смачно) і море любові, яку щедро дарували їм працівники та вихованці дитячого садочка «Світлячок».
НАВКОЛО СВІТУ НА ВЕЛОСИПЕДАХ І З ДОПОМОГОЮ
47-річний Шаві (Шав’єр) із дитинства цікавився історією. До створення благодійного фонду 20 років пропрацював пожежником. Він відповідає у «Хочу розказати» за управління, збирання коштів, співпрацю на місці та просування проєктів:
– Мені пощастило жити там, де я живу. Я ніколи не міг заплющувати очі на несправедливість, але одного разу цього стало недостатньо, і я вирішив: щоб щось змінити, недостатньо просто бажати цього. Я вірю: якби кожен у розвиненому світі присвятив йому свій час, гроші та зусилля, той став би справедливішим місцем.
Його дружина Шейла з 2010 р. працювала медичною сестрою, волонтерила в Африці та Південній Америці. Вона чудово усвідомлює, що народитися в багатій європейській країні й здобути освіту – це неабиякий привілей, і багато людей на землі його позбавлені. Це розуміння змушує жінку цінувати життя в усіх його проявах.
Проєкти «Y os lo cuento», каже Шейла, завжди дають тобі більше, ніж ти сам у них приносиш. До всіх дестинацій пара добирається велосипедами: так хоче привернути більше уваги мешканців «першого світу» до проблем країн, що розвиваються. Географія вже реалізованих проєктів широка: «Хочу розказати» працювали в Ефіопії, Пакистані, Нігерії та на Філіппінах. У Європі, як ціль для поліпшення умов у якійсь із громад, раніше розглядали хіба Молдову, країну з найнижчим рівнем життя на континенті. Але потім було 24 лютого 2022 року – і Шав’єр Луна та Шейла Севійано зрозуміли, що хочуть допомогти комусь в Україні.
Про Кам’янець і його «Світлячок», дитячий садок із цілодобовим перебуванням для дітей, які потребують соціальної допомоги та захисту державою, подружжя дізналося 2024 року завдяки Лілі ШИШКОВСЬКІЙ із волонтерської асоціації «Крила України», що діє в Памплоні. Ліля родом із Рукшина біля Хотина, але вже 20 років мешкає в Памплоні. А «Хочу розказати» якраз складали маршрут для свого нового проєкту Rumbos Olvidados («Забуті стежки»).
Ця масштабна подорож почалася у квітні 2025-го. Вона включає п’ять гуманітарних пунктів призначення, і Україна – її фінальний етап. Перед тим, як дістатися до Поділля, Шав’єр Луна та Шейла Севійано проїхали велосипедами 35 країн в Азії, Африці та Південній Америці. Допомагали громадам у Таджикистані, Камеруні, Болівії. Звідти літаком дісталися до Риги (про яку залишилися не найкращі спогади), а далі два навантажені скромними пожитками велосипеди повезли своїх господарів до Кам’янця. На момент, коли їхні колеса досягли Старого міста, пара подолала вже понад 17 700 км «Забутими стежками».
САНІТАРНІ КІМНАТИ ВЖЕ Є, ДРАБИНА ЩЕ БУДЕ
У сприятливі дні подружжя долає близько 100 км на день. Якщо щастить трохи менше – тоді близько 80 км. Дорогою ночували не в готелях, а в помешканнях українців, котрих знаходили волонтери «Крил України». Роблять так спеціально: хочуть якнайкраще всотати в себе звичаї, кухню, побут нової країни. Зупинялися у Львові, Нараєві, Тернополі, Сатанові. Бачили відновлену сатанівську синагогу, гуляли середмістям Львова, котрий дуже сподобався. В Кам’янці теж свідомо обрали мешкати у «Світлячку», бачити побут дітей-сиріт протягом усього дня. Знали, що будинок закладу – дитя ще радянських часів із застарілими комунікаціями, але їх це не зупинило. Ліжок для дорослих у «Світлячку» не було, колектив надув для гостей матраци.
Завдяки пожертвам фонду «Хочу розказати» «Світлячок» протягом року оновив санітарні кімнати. Міняли все, починаючи з каналізації в туалетах. Встановили душову кабіну. У день, коли я розмовляла з парою та директоркою закладу Наталією ЛОЗІНСЬКОЮ, якраз привезли нові умивальники. Це не кінець співпраці: вже гостюючи в садку, Шав’єр, професійний пожежник, зауважив, якою старою є пожежна драбина. Тепер хоче, щоб і вона в садочку була з голочки, відповідала сучасним вимогам.
Щодня протягом тижня свого перебування в нашому місті іспанці проводили час із дітками, які постійно мешкають у садочку, та дітьми з інвалідністю, які відвідують заклад. Вони вкотре переконалися у важливості не лише фінансової, а й емоційної підтримки, яку потребують такі малюки.
– Перше, що вони роблять, коли ми приходимо, це обіймають нас, – пояснює Шейла.
ДЛЯ ЩАСТЯ ТРЕБА НЕБАГАТО
Запитую гостей, як це – жити півтора року, маючи із собою лише декілька наплічників із речами? Шав’єр каже, що подорож навчила: насправді людині достатньо мінімуму речей. Декілька футболок, зручне взуття, можливість прийняти душ і випити чистої води – цього достатньо для комфортного перебування хоч у Таджикистані, хоч на Поділлі. А от сім’ю, друзів така мандрівка навчила цінувати значно більше. Шав’єр зрозумів, наскільки цінно для людини, і особливо дитини, мати поруч маму.
Шейла додає, що в багатьох країнах жінки все ще не мають рівних із чоловіками прав, і прості дії – приїхати у нове місце з чоловіком на велосипеді, розмовляти на вулиці – для них є неможливими.
Луна каже, що їхня довга велоподорож має свої про і контра. Про, зокрема, – це і постійне перебування з учасниками проєктів на зв’язку, слідкування за життям тих, кому допомагають. Контра – проєктів фонд має декілька, тож вони завжди розуміють, що можуть більше ніколи не повернутися в це місце. Через це і сум. До створення фонду Шав’єр любив подорожувати як турист (він побував у ста країнах світу). Україною цікавився ще з часів наших Майданів. Шейла ж каже, що її знання про Європу закінчувалися десь на Румунії.
Запитую, що сподобалося в Україні, а що ні. Шав’єр каже, що у всі мандрівки вирушає без очікувань і упереджень, але в Україні сподобалося все: природа, пам’ятки, кухня, люди. Він із задоволенням залишився б тут надовше.
Запитую, чи вболівали за свою команду на чемпіонаті світу з футболу. Усміхаються відразу: так, звісно, але були в дорозі, тому слухали фінал по радіо.
УКРАЇНА МАЄ БУТИ У ФОКУСІ УВАГИ
Після бесіди зі мною Шейла і Шав’єр поспіхом бігли пообідати (і, повірте, колектив «Світлячка» зробив усе можливе, щоб за тиждень перебування в Кам’янці іспанці закохалися в українську кухню), а далі на них чекало наступне інтерв’ю. Телебачення Наварри у прямому ефірі запитувало в мандрівників, як їм Україна (https://www.dailymotion.com/video/xasld56). Це дуже важливо, щоб Європа була в курсі наших справ. П’ятий рік повномасштабного вторгнення, навіть найжахливіші обстріли українських міст стали для світу банальністю і не викликають емоцій. Шав’єр каже, що багато хто і в Іспанії, і в інших країнах, коли чув, що вони вирушають до нас, запитував: «А, Україна? Як там, уже закінчилася війна?».
Шейла теж підкреслює, що після Болівії, попередньої країни проєкту «Забутими стежками», після хаосу вузьких бідних вуличок і стихійної торгівлі, було дивовижно опинитися у впорядкованій європейській країні. Але, як додає Шав’єр, люди тут живуть у зовсім іншій реальності, ніж інші європейці. І Шав’єр, і Шейла в один голос підкреслюють: їх дивує наша міць, наша єдність як нації. І це в час, коли нам, автохтонам, здається, що єдність залишилася ще десь у 2022-му…
У телесюжеті пара сказала, що вони, певно, єдині іспанці, котрі подорожують нині Україною на велосипедах. Туризм у нас переважно внутрішній. Кам’янець розташований далеко від фронту, і життя в ньому схоже на звичайні будні європейських міст. Але хвилина мовчання о дев’ятій і похорони наших Героїв нагадують, що війна збирає свій кривавий урожай. Шав’єр і Шейла не лише проводили майстеркласи з дітьми чи їздили на екскурсію до Чернівців. Вони побували і на прощанні з полеглими військовими. Їх вразили всіяні портретами Алеї слави, котрі є нині в усіх містах і селах країни. Вони бачили, що в більшості дорослих у телефонах – додаток із картою повітряних тривог.
Шав’єр спочатку дивувався, що українці дуже мало усміхаються, але потім побачив, що насправді ми – щирі та дуже вдячні люди, котрі цінують допомогу. Про це він не лінується розповідати в інтерв’ю іспанській пресі. А увага медіа до проєкту велика: самі можете переконатися, загугливши імена наших героїв.
Директорка ЗДО №17 «Світлячок» Наталія Лозінська попрощалася з іспанськими друзями такими словами:
– Те, що ви робите для світу та для України, – це не просто волонтерство. Це справжнє мистецтво дарувати надію, привертати увагу до найважливішого та об’єднувати серця крізь тисячі кілометрів. Дякуємо за проєкт, який реалізується, за підтримку і за ту віру в нас, яку ви привезли на своїх велосипедах за 170 000 кілометрів! Висаджена разом гортензія тепер щодня нагадуватиме нам про цю зустріч і про те, що справжня дружба не має кордонів.
Фонд «Y os lo cuento» продовжує збирання коштів через свій сайт yoslocuento.org, плануючи зібрати заплановані 100 000 євро для фінансування як цієї мандрівки, так і майбутніх проєктів.
Ірина ПУСТИННІКОВА.
Сподобалась стаття?
Love
Sad
