БЕЗ ПАПІРЦЯ І ПАЙ – НЕ ЗЕМЛЯ
«ПОДОЛЯНИН» продовжує «вкопуватись» у земельні питання, що наразі турбують жителів району. Сьогодні розмовлятимемо з юристом, викладачем національного університету ДПСУ Вітою ГОРОХОЛІНСЬКОЮ про необхідні документи на землю та можливі махінації з ними. Наразі вміст мінімального пакета документів пайовика складає сертифікат на право на земельну частку, Державний акт власності на землю, договір оренди землі та віднедавна витяг із Держреєсту, однак про все по порядку.
– Сертифікат – це, по суті, перший документ, який засвідчував лише право людини на отримання земельної ділянки. Ще коли ліквідовували колгоспи, землю ділили між його учасниками й роздавали оці сертифікати як свідчення того, що люди мають право на отримання розпайованої землі. У них навіть площа зазначалася в умовних кадастрових гектарах, тобто ваш пай з таким документом – це не якийсь конкретизований об’єкт, а лише умовний шмат землі, скажімо, десь там під лісом, або ж поблизу ставка, – пояснює Віта Йосипівна. – І лише після земельної реформи виник такий документ, як Державний акт власності на землю. Відповідно, почали виготовлятися технічні справи, в яких зазначалися конкретні координати, місце, межі, сусіди, площа землі. Вказувався і конкретний власник паю, кадастровий номер виключно вашої ділянки. Тобто, ваш пай – це вже реальний об’єкт нерухомого майна, власник якого може розпоряджатися ним на власний розсуд. Діяв Державний акт до 1 січня 2013 року. З початку цього року, у зв’язку зі створенням Державної реєстраційної служби та деякими змінами в законодавстві, документом, що посвідчує право власності на землю, є витяг з Єдиного державного реєстру.
– То якщо в мене на руках є Державний акт, то він уже нічого не вартий, потрібен витяг із Держреєстру?
– В жодному разі. Нововведеним законом «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачено обов’язкової перереєстрації прав власності, набутих до 1 січня 2013 року, адже вони були зареєстровані відповідно до чинного на той час законодавства. А, як ми знаємо, закон не має зворотної дії у часі та просторі. Але саме такі законодавчі маневри створили певне підгрунтя для можливих махінацій із документами.
Так, у новоствореній реєстраційній службі інформаційна база абсолютно порожня. Всі попередні дані про землю та будь-які операції з нею залишилися в Держземагентстві. В ідеалі потрібно було б передати базу даних від однієї держустанови до іншої – та й усе. Але з якоїсь причини цього зроблено не було. Відповідно, утворилася лазівка для недобросовісних орендарів. Вони можуть переконувати селян, що їхні договори втратили чинність і пропонувати укласти нові на значно вигідніших умовах. Пайовик на це купується, держреєстратор добросовісно реєструє новий договір оренди поверх старого, оскільки зовсім не володіє інформацією щодо статусу цієї земельної ділянки – і на ній хазяйнують уже двоє господарів. Відповідно, хтось заробляє, а хтось втрачає.
Зрозуміло, що в судовому порядку правим виявиться той, хто першим уклав договір.
– А винним той, хто уклав його другим?
– Не факт. Адже він може розвести руками і сказати, що й уявлення не мав, що його пайовик уже з кимось раніше укладав договір. А отже, цапом відбувайлом автоматично стає селянин, який про все знав і свідомо вчинив неправомірні дії, тому й відшкодування завданих збитків лягає на його плечі. Хотілося б наголосити, що договір оренди – це юридичний документ, який тягне за собою певні юридичні наслідки, тому легковажно поводитися з ним не можна. А якщо в пайовика виникають якісь запитання, то їх завжди можна вирішити зі своїм орендарем.
