ЮВІЛЕЙ ДОМІВКИ ПОКОЛІНЬ

Для людини сторіччя – це дуже багато, а для навчального закладу – ще більше, адже це сотні випускників, тисячі людських доль і мільйони проведених уроків, концертів і змагань. А найголовніше – попереду ще не одна сотня років – успішних, амбітних, креативних. Років розвитку і надважкої праці на благо учнів, їх патріотичного виховання, навчання не лише шкільним дисциплінам, але й волонтерській, громадській діяльності, якою стільки років славиться Кам’янець-Подільська ЗОШ №2. А ще вона єдина в області носить ім’я Тараса Шевченка. Тут діє музей, присвячений Тарасу Григоровичу, ославлений ексклюзивними експонатами і знаний не лише в нашому місті, а й далеко за його межами. 6 жовтня одна з найстаріших шкіл нашого міста відзначатиме столітній ювілей.

Напередодні «Подолянин» поспілкувався з учителями Ка­м’янець-Подільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім.Т.Г.Шевченка. В гарній і щи­-рій розмові згадуємо, що було раніше, які справи нині й пла­ни на майбутнє. Про улюблене місце роботи, про колектив, робочі будні розповідати зібралося багато охочих, адже таки мають що розповісти, чим похвалитися, бо живуть роботою, вболівають за школу, яку називають рідною.

КОЛИ ШКОЛА – ЦЕ СЕНС ЖИТТЯ

Директор школи Олег КИРИК очолює ЗОШ №2 17 років, він не з чуток знає, що запорука успіху навчального закладу – профе­сіоналізм педагогів і хороший мікроклімат у колективі.
– Наша школа має не тільки багате минуле, творче сучасне, а й широкі перспективи розвитку в майбутньому. Впевненість у завтрашньому дні грунтується на високому професіоналізмі вчительського колективу, багато з яких – випускники рідної школи, на сучасних методиках виховання, тісній співпраці з батьками, – каже Олег Миколайович. – Школі виповнюється сто років. Це не звичайний ювілей, а ювілей домівки поколінь. Зі стін школи вийшли сотні талановитих випуск­ників, які добрими справами прославляють наш навчальний заклад і місто на теренах країни та зару­біжжя.
Хочу висловити слова подяки колегам-учителям за відданість нашій справі. Низький уклін учителям – ветеранам праці, які нині перебувають на заслуженому відпочинку. Велике спасибі батькам! Тісний зв’язок і щире спілкування дають нам можливість ефективно вирішувати концептуальні питання навчання й виховання дітей. Окрема подяка міській владі, управлінню освіти за взає­морозуміння, підтримку, довіру й повагу.
Заступник директора з навчальної роботи Олена МЯКОТІНА зосередилася на успіхах навчального закладу і на сучасному робочому процесі. Зазначивши, що вчителі у своїй роботі використовують найкращі сучас­ні педагогічні надбання та самі працюють творчо, впроваджують інтерактивні технології, спіль­но з учнями ведуть пошукову роботу. Своїм досвідом діляться на семінарах, тренінгах, майстер-­класах, ярмарках педідей та на сторінках фахових інтернет-­спіль­нот. Учні школи щорічно виборюють призові місця в міських предметних олімпіадах і конкурсах, Міжнародному мовно-літературному конкурсі імені Тараса Шевченка, Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика, Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів-­членів МАН. Також є активними учасниками різноманітних предметних конкурсів: «Колосок», «Кенгуру», «Грінвіч», «Бебрас», «Лелека», «Соняшник», «Біосвіт» та ін.
Усього в ЗОШ №2 діють 11 кла­сів, навчаються 254 учні, працюють 32 педагоги. З них 15 – вищої категорії, 7 – першої, 5 – другої, 5 – спеціалістів.
– Маємо двох відмінників освіти, це Олег Кирик та Тамара Логінова, – каже Олена Миколаївна, – трьох учителів-методистів – Тетяна Васильєва, Інна Дікал та я, а також трьох старших учителів – Олег Кирик, Тетяна Савицька, Тетяна Карпова.
Живчиком і творчою натхненницею другої школи по праву можна назвати вчительку іноземних мов, випускницю саме цього закладу Інну ДІКАЛ. На запитання «Що для Вас школа?» відповідає дуже щиро і творчо:
– Школа для мене – це рідна домівка. Тут я навчалася, мріяла, формувалася як особистість. Тут я отримала путівку в життя. Тепер я пишаюся тим, що працюю в рідній школі, навчаю дітей англійській та німецькій мовам. Школа для мене – це учні нового покоління, які здобувають якісну освіту в просторих і світлих класах. Це чудовий, креативний і дружний колектив, який навчає дітей мислити глобально і різносторонньо. Школа для мене – це покликання та сенс життя.
А от корекційний педагог Лариса ЛЕВЧЕНКО у своїй розмові більше зосередилася на інклюзії, зазначивши, що в напрямі інклюзивної освіти у ЗОШ №2 головним принципом є рівний доступ до навчання та отримання якісної освіти кожною дитиною.
– У нас надаються додаткова підтримка в психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових процесах, послуги асистента вчителя, заняття з логопедом, учителем-дефектологом, реабілітологом, практичним психологом. Створено ресурсний клас і ресурсну кімнату. Ми десятиліттями працюємо, аби довести, що всі діти мають однакове право на здобуття знань, а сторіччя рідної школи – черговий привід нагадати про це.

ВОЛОНТЕР – ЦЕ ЗІ ШКІЛЬНОЇ ПАРТИ

У такий знаменний день не можна не згадати виховну роботу, адже ця кам’янецька школа здавна славиться своїми гуртками, патріотичними заходами, та що там – цілим музеєм, який вчить пишатися своєю країною, її здобутками. А саме: при школі активно діє музей Тараса Шевченка, в якому часто проводяться різноманітні заходи й навіть звичайні уроки.
– Сьогодні школа живе повноцінним творчим життям, в якому дуже велику роль відіграє учнівське самоврядування, – розповідає заступник директора з виховної роботи Олена МАРУСЕЙ, яка свого часу також закінчувала другу школу. – Наш навчальний заклад постійно бере участь у міських заходах, а також має власні гарні традиції, скажімо, Свято осені, День п’ятикласника, Шевченківські дні, День спорту тощо. Гордістю школи був і незмінно залишається загін ЮІР (Юні інспектори руху), який упродовж багатьох років із честю представляє наше місто в обласних та республіканських змаганнях. Постійно діє у школі й волонтерський загін «Надія», який за час існування зробив чимало корисних справ. Це і допомога людям похилого віку, і підтримка воїнів АТО, і опіка над безпритульними тваринами. Також у нас діють гуртки для творчого розвитку дітей. Особливо школярі захоплюються гуртком друзів мистецтва «Сонечко», який, до речі, веде наш випускник Олександр ЛИСАК.
Із кожним днем школа молодіє, розвивається, міцніє, здобуває авторитет завдяки успіхам і досягненням дітей, творчості та наполегливій праці вчителів, невтомності директора.

ПИШЕТЬСЯ ЛІТОПИС ШКОЛИ

Душею другої школи, невтомною її трудівницею і натхненницею можна назвати Тамару ЛОГІНОВУ. Її з цим навчальним закладом поєднують понад 50 років, спочатку вона тут навчалася, згодом повернулася в рідні стіни, але вже на педагогічну роботу. Понад 40 років пропрацювала заступником директора з виховної роботи, вчителем російської, зарубіжної літератури, не сидить склавши руки й нині – продовжує знайомити школярів із зарубіжною класикою. Вона розробила авторську програму морально-етичного виховання, створила і не одне десятиліття була керівником загону юних інспекторів руху, а скільки сил доклала до створення музеїв і па­м’ятних стендів школи.
Гортаючи сторінки шкільного альманаху, передивляючись стоси фотоальбомів із життя школи, Тамара Вікторівна як старійшина навчального закладу підсумовує здобутки, розповідає, з чого все починалося.
– Це було в серпні 1920 року, – починає розповідь співрозмовниця, – колишня жіноча Маріїнська гімназія, нині в тому приміщенні розташована 8 школа, була реорганізована в другу єдину трудову семирічну школу з українською мовою навчання. Ще далекого 1930 року нашому навчальному закладу було присвоєно ім’я Тараса Григоровича Шевченка. З перших днів створення на рівні зі знаннями тут давали і виробничу професію, щоб після закінчення школи випускники могли одразу приступати до роботи. Виробниче навчання було організоване на базі міжрайонної майстерні капітального ремонту, а потім – на базі шкільних майстерень, які були побудовані силами старшокласників. Згодом, у 60-ті роки, працювали на базі автоагрегатного заводу. З кожним роком розширювалася сітка класів з виробничим навчанням. У 1959-60 навчальному році 56 випускників, а школа на той час мала понад 600 учнів, отримали ква­ліфікації токарів, фрезерувальників, свердлувальників. Оскільки я навчалася у цій школі, то й здала державні іспити та отримала кваліфікацію фрезерувальника 2 розряду. Тру­дову діяльність почала з К-ПЕМЗу,
і ця шкільна професія мені дуже знадобилася, адже вісім років пропрацювала у цій сфері.
Тамара Логінова пригадує, що у 70-80-х роках школа перейшла на кабінетну систему на­вчання, було створено 12 предметних кабінетів із сучасними на той час кіноапаратами, роздатковим матеріалом. Запрацювали майстерні для хлопців 4-8 кла­сів, а 9-11-ті працювали на автоагрегатному. Дівчата також не сиділи без діла. У них були свої майстерні з усім оснащенням. Праця в жодному разі не заважала навчанню. У цей період за роки роботи не було другорічників, а 40% учнів навчалися на 4 і 5. Школа зростала, міцніла, формувала свій чудовий педагогічний колектив. Чимало педагогів мають лише по одному запису в трудовій книжці.
– Коли я повернулася до школи працювати, то була дуже щаслива, – каже Тамара Вікторівна, – бо і директор, і педколектив працювали ті, що мене навчали. Дуже гарно зустріли тепер уже колеги, і я просто не могла погано працювати. Тоді був створений надзвичайно цікавий музей молодіжної слави, де висвітлені сторінки молодіжного руху нашого міста. Це єдиний такий музей на всю Хмельницьку область. До нас приїжджали іноземні делегації. Тут висвітлювався шлях школи, її заснування, її учнів, період Другої світової та участь у ній наших вихованців.
Працював при цьому навчальному закладі й загін юних по­шуковців, які розшукали понад 100 визволителів нашого міста. І хоча проживали вони в різних республіках, але учні з ними лис­тувалися, Герої приїжджа­ли в гості до них у школу. Через таку активну пошукову роботу цей загін був відомий далеко за межами України. Знайшли дослідники і 14 Героїв, які проживали на теренах Кам’янеччини. Коли вони всі разом прийшли до школи – плакали від щирого прийому учнями. Дружба продовжувалася роками.
Славиться друга школа і загоном юних інспекторів руху, який діє понад 40 років, 22 рази загін захищав честь області на респуб­ліканських оглядах. Раніше юірів­ці чергували біля школи, пат­рулювали вулиці разом з інспекторами руху. Це єдина школа, в якій робота загону за всі ці роки жодного року не зупинялася, прав­да, нині вона має трохи інші функції. Цілі династії були тут інс­пекторами. Дідусі, бабусі, потім – їхні діти, внуки. Потрапити сюди дуже престижно і важко, бо треба гарно вчитися та поводитися.

ШКОЛА І ШЕВЧЕНКО НЕПОДІЛЬНІ

Понад тридцять років тому школа на громадських засадах створила музей Тараса Шевченка, який і нині успішно працює. Урочисте відкриття відбулося 8 вересня 1989 р. Засновником музею став тодішній директор Олександр АТАМАНЧУК, який пропрацював на посаді 30 років.
– Було виконано величезну роботу перед його відкриттям, зв’язувалися з усіма відомими нам музеями Шевченка по всьому світу, – згадує співрозмовниця. – Маємо надзвичайну підбірку «Кобзарів» усіма мовами, якими він видавався. З учнями щороку кудись їхали в пошуках поповнення колекції експонатів. Навіть ілюстрації до творів Шевченка – це авторські картини, створені за творами. Експозиції поповнюються і нині. Надзвичайно багато різноманітних заходів проводяться на базі музею. Він відомий у місті й області, бо ми – єдина школа на Хмельниччині, яка носить ім’я генія і має його музей. Ви б знали, які гарні, патріотичні уроки проводимо тут.
У музеї вони особливі, піднесені.
А які літературно-мистецькі свята, зустрічі з митцями міста тут відбуваються. Спільно з науковцями К-ПНУ імені Івана Огієнка проводили конференції «Шевченко і Поділ­ля», займалися спільною пошуковою роботою. У Хмельницькому навіть знайшли далекого родича Тараса Григоровича і тривалий час підтримували з ним зв’язок. Шевченківські дні як раніше, так і нині залишаються найактуальнішим заходом для нашої педагогічної родини, вони завжди для нас особливі.

КОЛИШНІХ УЧИТЕЛІВ НЕ БУВАЄ

Коли йдеться про випускників навчального закладу, заступник директора із 40-річним стажем пояснює, що історія школи тісно пов’язана з історією держави. Адже випускники захищали Віт­чизну на фронтах Другої світової війни, успішно відбудовували нашу державу, сьогодні захищають Україну на Донбасі.
– Вони люблять приходити до школи, і це приємно. А школа їх, наших дітей, чекає… – каже Тамара Вікторівна. – На правах ветерана скажу, що безмежно радію, коли зустрічаюся із нашими випускниками. Чимало з них уже сиві. Найбільша подяка вчителю, коли його пам’ятають, коли телефонують. Не можу не згадати наших учителів, корифеїв школи, настільки був сильний наш склад. Але й приємно від того, що сьогодні естафету перейняв не менш потужний учительський колектив.
На превеликий жаль, у минулому часі доводиться згадувати директора Олександра Атаманчука, Марію Шамбан, учительку історії, яка почала роботу над лі­тописом школи, вчительку математики Ніну Наливайко, завуча Несіму Васевич, яка мала єди­ний запис у трудовій книжці. Також Галина Серветник усе трудове життя пропрацювала піонервожатою, а потім – педа­гогом-ор­ганізатором у нашій школі.
Учителі на пенсії не поривають зв’язку зі школою. Це Галина Івановська, Світлана Степанюк, Ніла Зубик, Марія Киценька, Інесса Рибак, Світлана Пухиляк, Світлана Степанюк, Марія Нефедова, Ірина Рудичук, Марія Остапчук. Хоча вони на заслу­женому відпочинку, але живуть шко­лою. Бо колиш­ніх учителів не буває.
Пам’ять про минуле і молодечий запал учителів Кам’янець-­Подільської ЗОШ №2 поєднуються у цьому закладі й створюють його особливу атмосферу: добра, розвитку, професіоналізму. З такими правильними пріоритетами друга школа, що носить ім’я Тараса Шевченка, святкуватиме ще не один ювілей.