ЗЕМЛЯ, ВОДА, ВОГОНЬ І НЕБО!

3 листопада – День інженерних військ

Третього листопада інженерні війська України відзначають своє професійне свято. Земля, вода, вогонь – стихії, з якими працюють військові інженери. А віднедавна в їхній роботі все більше повітря: безпілотники стали ще одним інструментом виконання бойових завдань.

Перш ніж військова техніка рушить уперед, хтось має перевірити шлях. Перш ніж підрозділ облаштує позиції, потрібно подбати про інженерне забезпечення. А там, де земля приховує міни і нерозірвані боєприпаси, за справу беруться сапери. Ця робота близька для нашого співрозмовника – 28-річного Вадима. Він прийшов до армії 2018 року, звільнився наприкінці 2021-го, а вже 24 лютого 2022 року повернувся до свого підрозділу. Позивний «Платон» отримав від побратимів за вміння ухвалювати правильні рішення. Пройшовши бойовий шлях, сьогодні він передає знання іншим саперам. Найбільше радіє з того, коли його здобутий на війні досвід зберігає їм життя.

До армії Вадим працював менеджером із продажу електроінструментів, згодом виготовляв тротуарну плитку. Далі – строкова служба в інженерному підрозділі та підписаний контракт. Службу розпочав у 48 інженерній Кам’янець-Подільській бригаді. Перша ротація минула на Донеччині. Тут він облаштовував позиції, працював на інженерній техніці. Неодноразово виконував завдання в Соледарі. Досі вдома зберігає світильник, виготовлений із солі.

Коли завершився контракт, Вадим повернувся до цивільного життя. Разом із другом зайнялися приватним підприємництвом – взялися за внутрішнє оздоблення квартир. Розпочали роботу над першим об’єктом, і Вадиму подзвонили з підрозділу й повідомили, що потрібно готуватися до повернення.

– Я коли звільнився, все, що було в рюкзаку, виправ і поклав назад. Бо припускав, що росіяни нас у спокої не залишать, і може розпочатися велика війна», – згадує «Платон».

24 лютого, о сьомій ранку, Вадим уже був у строю. Він став першим мобілізованим у своїй бригаді й повернувся до того самого батальйону, роти і на ту саму посаду, з якої звільнився декілька місяців до того. І вже наступного дня з побратимами вирушив на південь України.

Там вони отримали завдання – оперативно замінувати міст, аби зупинити наступ росіян. Окупанти вже були неподалік, і їх потрібно було зупинити. Сапери зробили все чітко і чекали на команду. На щастя, до підриву так і не дійшло. Окупанти отримали по зубах і накивали п’ятами з населеного пункту.

Серед інших завдань були підготовка інженерних загороджень, розмінування територій і забезпечення руху військових.

– Коли росіян погнали, працювали поблизу Вознесенська. Треба було визбирати все, що залишили після себе окупанти. Там були заміновані поля, ми знаходили протитанкові міни. 

Миколаївщина, Херсонщина, звільнені населені пункти, дороги, лісосмуги і поля, де залишалися боєприпаси й міни. Вадим добре пам’ятає населені пункти, де працював. Саперам ставили різні завдання: перевірити територію після відходу російських підрозділів, зробити прохід для техніки, обстежити дорогу або підготувати місце для позицій.

– Одне село на Херсонщині було заміноване в три кола – ми знайшли там мінні поля. Їздили туди впродовж тижня і щодня знищували по 50 протитанкових мін, – пригадує сапер. 

Запам’яталася «Платону» робота з морськими піхотинцями під час підготовки до контрнаступальних дій на Херсонщині. Інженери готували проходи, працювали в лісі поблизу річки Інгулець, допомагали створювати умови для переправи техніки. Вони рухалися попереду штурмових груп: спершу перевіряли маршрут і забезпечували прохід, а вже потім ним могли скористатися інші підрозділи.

– Спочатку йшли ми, перевіряли прохід, робили дорогу, і тоді йшли інші підрозділи, – розповідає військовий.

У цій короткій фразі – весь сенс роботи сапера. Щоб інші могли рухатися вперед, хтось має спершу перевірити, чи безпечно туди йти.

– Якось працювали в лісі й там уперше потрапили під такий «гарний» обстріл. Три з половиною години росіяни нас обстрілювали «Васильком», було декілька і танкових прильотів. До речі, в цьому лісі я знайшов уже відносно нові російські міни і дуже-дуже багато протипіхотних мін, – згадує військовий. 

Одним із найдовших періодів служби «Платона» під час повномасштабної війни стало відрядження до Херсона. Там він працював із підрозділами територіальної оборони: допомагав облаштовувати позиції, виконував завдання з мінування і розмінування, виїжджав на місця, де потрібно було перевірити виявлені боєприпаси.

– Якось працювали в лісі й там уперше потрапили під такий «гарний» обстріл. Три з половиною години росіяни нас обстрілювали «Васильком», було декілька і танкових прильотів. До речі, в цьому лісі я знайшов уже відносно нові російські міни і дуже-дуже багато протипіхотних мін, – згадує військовий.

Одним із найдовших періодів служби «Платона» під час повномасштабної війни стало відрядження до Херсона. Там він працював із підрозділами територіальної оборони: допомагав облаштовувати позиції, виконував завдання з мінування і розмінування, виїжджав на місця, де потрібно було перевірити виявлені боєприпаси.

За його словами, це була постійна зміна завдань: сьогодні підрозділ працює над інженерним облаштуванням, завтра вирушає на розмінування.

За роки служби «Платон» здобув досвід у декількох суміжних напрямах. Він працював із гусеничними машинами, опанував керування безпілотниками, має фахову підготовку з інженерних електротехнічних засобів. У цивільному житті має фах учителя. Тож тепер він успішно зміксував цивільні навички із військовими. І найбільший сенс бачить у тому, щоб передавати здобуті на війні знання іншим. Уже два роки Вадим є інструктором навчального взводу. Він передає військовим базові інженерні знання, необхідні для виконання завдань за призначенням.

– Дуже мотивує, коли бачиш, як приїжджає людина, яка нічого не знає. І протягом навчання помічаєш, як вона набуває досвіду, – каже він. – Можливо, те, що я показував на заняттях, врятує комусь життя. Я на це дуже сподіваюся.

«Платон» розповідає про це щиро і обнадійливо. Адже за роки служби він втратив багатьох знайомих і побратимів, із якими працював із 2022 року. Декого вже не можна набрати телефоном чи зустріти після чергового завдання. Саме тому він хоче, щоб військові поверталися додому, до дружин, дітей і батьків.

– Для інструктора результат навчання вимірюється не лише засвоєними правилами чи успішно виконаними вправами. А й шансом, що людина в потрібний момент знатиме, як діяти, не припуститься помилки і зможе зберегти життя – своє та побратимів, – каже Вадим.

За службу «Платон» отримав декілька нагород, серед них – почесні нагрудні знаки «Золотий хрест» і «Хрест військова честь», медаль «За військову службу Україні». Нині військовий навчається, шукає можливості професійного зростання і не планує залишати армію навіть після завершення війни. У його родині військова служба – це не чужа справа: батько й тесть – військові, дружина – офіцер запасу. Сам він також бачить своє майбутнє у війську.

– Я вже дев’ятий рік в армії. І планую далі служити. 

Відділення комунікацій  143 ОНТЦ «Поділля».