ТАЄМНИЧИЙ СВЯТИЙ З-ПІД АБРИКОСІВКИ

Переглядаєш інколи дописи знайомих краєзнавців і вчергове натрапляєш на фотографію скульптури святого Яна Непомука, що стоїть між селами Аб­рикосівка та Калиня. І завжди в коментарях схожа реакція: «Яка чудова скульп­тура! Яка тонка робота! – Знаю, що дуже старовинна, понад сто років їй!».

Скульптура і справді дуже гарна, майс­терно зроблена, гармонійна. Але це ж наш м’який подільський пісковик, він дуже вивітрюється, кришиться – не мармур, словом. Як же могли зберегтися на святому Яні дрібні деталі так гарно? Там же і жили на складених на грудях руках, і мереживо на подолі сутани…
Щось тут не те. Давайте розбиратися.
Спочатку давайте про легенди і перекази – їх навколо статуї ціла хмарка літає. За одною, скульптуру в ХІХ ст. привезли сюди на возі з волами звідкись здалека, з якогось великого міста. За іншою, Ян Непомуцен стояв колись у Калині при дорозі, та дуже цим муляв місцевому православному священнику. Після того, як поляків на території Російської імперії почали переслідувати і притісняти, місцевий святий отець наказав католицьку фігуру знести. Та витвір мистецтва врятувала місцева поміщиця, котра забрала статую до свого маєтку. Є ще версія, що цю старовинну скульптуру в Другу світову війну зруйнували німці, та місцеві селяни потім Непомука відновили. Бо ж був для них дорогим та й орієнтиром місцевим. Так і казали люди з Безнісківців (сучасної Абрикосівки): «Живу біля святого Яна».
Коли наприкінці 1980-х років Володимир Лашко приїхав до нас із рідної Полтавщини і працював начальником бюро естетики заводу «Електроприлад», до нього звернувся медбрат на ім’я Іван із цього ж заводу (прізвище активіста в пам’яті митця вже не збереглося). Він був родом з Абрикосівки. «Ви ж скульптор, допоможіть нам відновити стару статую». Лашко спочатку відмовився: ніколи ж святих не робив, не мав такого до­свіду. Та абрикосівець дуже просив.
Розповів майстру, що статуя надзвичайно ста­ровинна і стоїть на місці збройної сутички польського загону з турецькими нападниками.
Привезли скульптора на місце, в сад між селами, там лежали уламки попе­редньої фігури, побиті часом, безпорадні й аморфні. Поруч був яйцеподібний шматок вапняку. Колись то була голова святого, але жодних рис обличчя вже не можна було розібрати, лише невиразні виїмки. Місцеві активісти наївно сподівалися, що, якщо скріпити ці фрагменти цементом, скульптуру сяк-так вдасться відновити. Та з тих жалюгідних уламків уже нічого путнього не можна було склеї­ти. Тож вирішили, що статую Лашко зробить нову.
А уламки старої скульптури вирішили не залишати між яблунями – шкода ж статую, навіть колишню. Відвезли їх у Калиню, до православної церкви. Та священник до такої ініціативи поставився різко негативно і залишити уламки навіть на подвір’ї не дозволив. Що ж робити, викидати? Негарно зовсім. Скульптор залишив уламки старого Непомука в ніші кам’яного паркана біля церкви в Калині.
Пан Володимир раніше в рідних полтавських краях робив скульптури з дерева, а от із каменем до того справи не мав, тож це була його перша робота в новому матеріалі.
Крім того, Лашко не мав жодного уявлення, як має виглядати найпопулярніший чеський святий. Інтернету в ті часи не було, піддивитися десь було важко. Та медбрат підказав, що біля Петропавлівського катедрального костелу Тріумфальну арку увінчує якраз скульптура святого Яна, але тоді він ще був без голови. На нього скульптор і орієнтувався. Але точну копію не робив – це радше була імпровізація на тему. Характерний головний убір Непомука Лашку описали словами і попросили, щоб св. Ян обов’язково тримав у руці лілію – знак чистоти.
Взявся за працю в червні 1988 року. Різьбив святого біля Смотрича в Старому місті, на так званій «площадці А» – цей топонім впізнають ті з кам’янчан, котрі працювали колись на «Електроприладі». Так називалася територія колишнього цеху гужового транспорту (також відомого як «обозний завод») біля греблі на річці. Там же довгий час містився один із цехів підприємства та заводський медпункт. Наприкінці 1980-х «площадка А» використовувалася як склад хімічних реактивів «Електроприладу». Вапняк для скульптури замовили в місцевих реставраторів (якраз у той час відбувалася реконструкція Ратуші). Працював майстер пилкою та стамесками по дереву.
А в липні того ж 1988 року відбувся і монтаж скульптури при старому битому шляху між Абрикосівкою та Калинею. Навколо вирувала перебудова з глас­ніс­тю та плюралізмом, релігія перестала бути чимось таким, про що краще мовчати, тому ніхто жодних перешкод митцю не робив і погоджень не вимагав. Зрештою, відбулося все саме так, як і було на Поділлі ще у XVIII столітті, коли кожен міг поставити в честь якоїсь важливої для себе події придорожню фігуру чи капличку.
У святого Яна гарний зріст – 1 м 80 см. Постамент абрикосівські активісти зробили з бетону. На нього почепили і металеву табличку з написом «Sw. Jan».
Так і стоїть уже тридцять п’ятий рік статуя Яна Непомуцького при дорозі на Абрикосівку й тішить подорожніх красою.

Ірина ПУСТИННІКОВА.

Довідка: Нотаріус і генеральний вікарій Празького архієпископства Ян Непомуцький, котрого скинули з мосту в мішку до Влтави 20 березня 1393 р. за те, що відмовився видати королю таїну сповіді королеви, був канонізований лише 1729 року, але слави і популярності набув величезної. Вся Цент­ральна Європа була всіяна його ста­туями – в костелах та при битих шляхах. В Україні було чимало костелів і церков, присвячених цьому святому, – від Львівщини і до Вінниччини. Авторка цих рядків бачила придорожні фігури Яна Непомука в Дубні на Рівненщині, Тарноруді, Сороцькому, Товстому, Сидорові та Товстолузі на Тернопільщині, Мурованому та Кутах на Львівщині. Найвідоміші з українських Непомуків – на нашій Тріумфальній арці та на чималому постаменті з гербом Потоцьких «Пилява» в Бучачі при дорозі на Підзамочок. Цей св. Ян – одна з перших робіт у камені знаменитого Яна Георга Пінзеля (1750 р.). Святий із нашого району – наймолодший з усіх Непомуків України.