ЗАНУРЕННЯ У ВІЙНУ

143 ОНТЦ «Поділля» поділився історіями двох військовослужбовців, які довоєнне життя присвятили професійному спорту, а наразі опановують у Центрі нові професії, які допоможуть їм здобувати не тільки спортивні перемоги, але й нашу велику Перемогу!

• Ще недавно Микита крутив педалі й виборював медалі на міжнародних змаганнях. Сьогодні він підкорює водну стихію і вивчає водолазну справу. Вже занурювався на глибину від 6 до 20 метрів, виконував пошукові роботи, підіймав човен і понтон.

Микиті 25 років, його позивний «Флеш». Він народився в Одесі, 11 років прожив у Львові й саме там почав професійно займатися велоспортом. У спорт привів батько: професійний велосипедист, учасник чотирьох Олімпіад, чемпіон світу та Європи, заслужений майстер спорту.

– Із дитинства бачив, як він займається. І це теж надихнуло.

Микита уклав спортивний контракт із Міністерством оборони у грудні 2020 року і служив у Центральному спортивному клубі в Києві. Паралельно продовжував спортивну кар’єру та має такі спортивні результати: четверте місце у чемпіонаті Європи серед молоді в Португалії та на Кубку світу в Калі (Колумбія), шосте – у чемпіонаті Європи серед дорослих у Мюнхені. Неодноразово був чемпіоном України з велоспорту і призером національних змагань. Але повномасштабна війна змусила поставити спортивне життя на паузу.

– Ти вже стільки років займаєшся спортом і йдеш до якоїсь мети, а тут починаються такі події. Важко було виступати за кордоном, знаючи, що відбувається в нашій країні. Особливо, коли на змаганнях поруч опинялися представники країни-агресорки.

«Флеш» перевівся до ССО. Тепер опановує водолазну справу.

– Важкість полягає в тому, що у водоймі нічого не видно, і ти наосліп усе робиш. Перший тиждень це було важко, але організм, голова адаптувалися, і вже все нормально.

Не все виходило з першої спроби. Наприклад, без маски на шість метрів за апаратом Микита зміг пірнути лише з четвертого разу.

– Усе інше не дуже складно, але й не все одразу дається. Потрібна хороша фізична підготовка. Апарати важать від десяти до п’ятнадцяти кілограмів, плюс додаткове спорядження.

Для Микити рішення залишатися у строю – не лише про війну і захист. Воно ще й про людей, яких він знав. Його товариш пішов до 3 ОШБ і загинув 2024 року. Ще один знайомий велосипедист повернувся з Італії, щоб захищати Україну. Він теж загинув.

– Совість не дозволяє залишатися осторонь. Війна триває в моїй країні, такі страшні події. Залишатися десь осторонь неправильно.

Колись його дистанція вимірювалася кілометрами, фінішами й секундами. Тепер – глибиною занурення, підготовкою і бойовими завданнями.
Спорт він не залишив назавжди. Просто відклав на другий план.

Нині в нього інша команда. Інша спеціальність. Й інша дистанція, яка неодмінно приведе до Перемоги!

• Інший військовослужбовець – «VEPR», йому 22 роки. У шість років він уперше прийшов на тренування з карате. Сьогодні має чорний пояс, виступає на міжнародних змаганнях, служить у Національній гвардії України та опановує професію водолаза.

– Батьки запропонували займатися карате. Я тоді був маленький і не розумів, що мені більше буде подобатися. Але потім втягнувся. Дуже сподобалися команда, група, тренер. І дотепер займаюся в одного тренера й навіть спробував себе в ролі наставника. Але через війну довелося відкласти цю справу.

«VEPR» має солідні успіхи і перемоги як у всеукраїнських змаганнях, так і міжнародних. 2024 року ввійшов до топ-60 абсолютного чемпіонату світу з карате. У 2025-2026 роках став призером чемпіонату Європи серед чоловіків.

Ще 2022 року, після досягнення повноліття, він вступив до навчального закладу Нацгвардії України. Цьогоріч завершив навчання і продовжив службу. Хлопці дали йому позивний «VEPR» через хорошу фізичну форму. Нині він опановує водолазну справу.

– Мені це цікаво. Тому я пішов у такий підрозділ, де є водолазний загін. Моє спортивне життя привело до розуміння того, ким я хочу бути, щоб допомогти країні в такі важкі часи.

Після служби «VEPR» іде на тренування. Ніколи не сприймає спорт як ще одну важку справу.

– Як би важко не було, найкращий відпочинок буде в залі, коли ти тренуєшся і тільки стаєш кращим. Для мене спорт – це життя. Він рухає вперед і не дає зупинятися, не стояти на місці.

Сьогодні «VEPR» продовжує служити, тренуватися і виходити на татамі під українським прапором на міжнародних змаганнях.

І кожна його перемога – не лише про спорт. А ще й про здатність українців продовжувати робити свою справу, розвиватися, представляти свою країну, виборювати перемогу і на спортивній арені, і на полі бою.

Відділення комунікацій 143 ОНТЦ «Поділля».