СКОРПІОН, ЯКИЙ ЖАЛИТЬ ПРЯМО В СЕРЦЕ

«…Мамо, я за-ко-ха-вся! Ну, яка ж красива вона…» – впевнена, що ці слова неможливо просто прочитати, адже мозок автоматично накладає знайому мелодію і наспівує мотив. Кожен другий українець добре знає пісні цього виконавця, бо вони звучать усюди: на весіллях, днях народженнях, по радіо і телевізору, їх обожнюють співати діти… Йдеться про молодого і перспективного співака Романа Скорпіона, який цьогоріч 1 вересня святкуватиме 5-ліття своєї творчості.

У День Незалежності співак розділив свято з Кам’янцем-Подільським, заспівавши знані хіти біля Ратуші. Вщент заповнена кам’янчанами та гостями міста площа перетворилася на один великий співочо-танцювальний майданчик, де всі, як один, скандували завчені приспіви і хизувалися у вправності рухів. Роман подарував місту найрізноманітніші емоції: радість і запал під час пісні «Закохався», драйв із нотками романтики разом з піснею «Поцілую», зворушливість і сентиментальність у пісні «Мама» та щиру відвертість із новою піснею «Серце».

По-справжньому веселим виявилося інтерв’ю зі співаком, який не лише розповів про своє життя і творчість, а й поділився вподобаннями й пристрастями.

– Романе, Ви вже вдруге в Кам’янці-Подільському. Кажуть, що перше враження оманливе. Яке у Вас цього разу враження від міста?

– Насправді враження лише підкріпилося і стало безмежним – Кам’янець мені імпонує. Після першого виступу, коли ми з командою приїжджали торік, вдалося трішечки пройтися нічним містом, побачити красу фортеці та відчути колоритність вузеньких вуличок, вкритих бруківкою. Публіка гостинно зустрічала і проводжала оплесками та квітами, повнісінький зал тішив око. Це був навіть не концерт, а немов діалог із глядачами, бо, незважаючи на декілька сотень присутніх, я почувався тет-а-тет з кожним. Планую провести сольний концерт тут у листопаді та втретє втішитися разом із кам’янчанами.

– Що навернуло до музики?

– Завжди хотів бути артистом. Мама казала: «Ти будеш чудовим кухарем», а я у відповідь лише усміхався і вперто продовжував займатися музикою. Постійно уявляв, як стану композитором мелодій, автором текстів і, звичайно ж, виконавцем своїх пісень. Пам’ятаю, як часом на уроках замість того, щоб уважно слухати вчительку, я вимальовував свій автограф і мріяв, що колись у мене його таки попросять.

Як Роман Скорпіон, почав виступати, навчаючись в училищі культури. Спочатку переспівав чужі пісні: «Девушки как звезды» Андрія Губіна, «Чорнобривці» тощо. Перші виступи були наповнені недосвідченістю і моїм тоді ще зеленим запалом.

– Як вдалося так швидко увірватися в український шоу-бізнес і завоювати прихильність?

– Шанувальники, прихильники, фанати – не люблю ці слова. Адже якщо людина прийшла до мене на концерт, послухала пісні, переглянула мій профіль у соцмережах, – це мій друг. Подобається спілкуватися з людьми, які залишають коментарі, пишуть схвальні відгуки та зауваження. До речі, до критики ставлюся позитивно. Це дає можливість щось додати у свій стиль, образ. У мене, звичайно, є власне бачення, але думки інших теж цікаві.

Запорука успіху – це талант, доданий до наполегливості та помножений на працьовитість. Так було і в мене. Нині маю достатньо пісень, музику і слова яких пишу самостійно. Є власні правила і принципи: ніколи не кажу ніколи, бо якщо сьогодні для мене розбити гітару на сцені – це щось дике і далеке, то, можливо, через рік я й баян на сцені порву (сміється).

– А траплялися випадки, коли на сцені все йшло не за планом?

– Пам’ятаю, як на одному з концертів ішов у зал і раптом перестав відчувати землю під ногами – мене взяла на руки і підняла жінка, як виявилося, майор Збройних сил України. У відповідь я теж її намагався підняти, але то було надскладним завданням. Траплялося й таке, що забував слова посеред виступу: якось на сцену вийшли люди дарувати квіти під час пісні, і поки я, як кажуть, купався у славі, то прогавив момент, коли мав співати (сміється).

Мушу тут зізнатися й про те, що перед виходом на сцену завжди молюся. Маю ікону, яка їздить зі мною у тури. Пам’ятаю, як од­-ного разу після концерту в Трускавці вона

загубилася, але через півроку, коли ми зно­-ву там виступали, одна з дівчат шоу-балету знайшла і каже: «Ромо, не повіриш, це твоя ікона!».

– Які ще траплялися веселі закулісні випадки?

– Одна з моїх слабкостей – парфуми. Їх завжди обираю під настрій. От тільки є одні, які не любить вся моя команда, – «Соломон». Вони мають особливо концентрований аромат. І коли в бусі нас їде 8 осіб, то я отримую купу зауважень: «Ромо, ти про нас подумав?!» (сміється).

– Як проводите вільний від концертів час?

– Чесно кажучи, вільного часу майже не маю. Люблю спорт: катаюся на лижах, пла­ваю у басейні, обожнюю ходити в гори. Читаю різну літературу (Робін Шарма, Бруно Фер­реро, Фрейд, Нік Вуйчич тощо), слухаю музику (скрипаль Девід Гарретт, вічний Стінг, Роббі Вільямс та інші). Також нерівно дихаю до кінематографа, стараюся не пропускати прем’єр і ходити в кінотеатр, особливо якщо фільм з моєю улюбленою актрисою Анджеліною Джолі.

– Що у День Незалежності бажаєте країні?

– Щоб ми завжди були дружними, бо лише дружба може об’єднати і зміцнити. Коли в серці є любов – вважайте, що найбільший скарб у житті ви знайшли. Залишається тільки цінувати його і оберігати.

Роман народився 9 листопада 1990 ро­ку в місті Лева. З дитинства йшов пліч-о-пліч з музикою: співав у церковному хорі та закінчив музичну школу по класу акордеона, а по закінченню школи вступив до училища культури та здобув омріяну з дитинства професію.

Мало хто знає, але за щирою усміш­кою і завжди щасливими очима хлопця ховається чимало життєвих випробувань. Роман рано осиротів, адже мама померла, а батько зник безвісти. Замінивши батьків, найстарший брат став єдиною підтримкою для своїх п’ятьох братів і сестер.

Нині Роман Скорпіон випустив перший студійний україномовний альбом «Поцілую», бере участь у благодійних заходах: підтримує онкохворих людей, приділяє багато уваги дітям-сиротам, адже сам добре розуміє, що таке життя без батьків.

Ольга БАНАХ.