ВЕТЕРИНАРИ – ЛЮДИ ІЗ ВЕЛИКИМ СЕРЦЕМ

27 квітня – Всесвітній день ветеринара

Від війни страждають не тільки дорослі, діти, окуповані міста, але й тварини, тому на початку повномасштабного вторг­нення у Хмельницькому було створено Перший військовий шпиталь ветеринарної медицини на чолі із заслуженим ветеринарним лікарем України, Почесним громадянином Хмельницького району, професором «Подільського державного університету» Кирилом ЧУМАКОВИМ.

– Перший військовий шпиталь ветеринарної медицини безпосередньо пов’язаний із Кам’янцем-­Подільським з однієї простої причини: на другий день війни, коли ми з громадської установи повністю були перероблені на державну піввійськову, на практиці були студенти саме з Кам’янця-Подільського, – розповів Кирило Анатолійович. – Їх було семеро. І ці сім осіб стали першим складом Першого військового шпиталю ветеринарної медицини. Тобто на другий день війни в бій – рятувати службових тварин – пішли діти, молоді студенти у броне­жилетах… Це була Київщина: Буча, Гостомель, Київ, Бородянка, Ворзель, після цього – Сіверськодонецьк, Маріуполь… Ми все пройшли, в нас 26 виїздів на передову, це дуже багато.

Історія шпиталю починаєть­ся ще з 2018 року, коли кінологічна служба Національної поліції України створила мобільний ветеринарний шпиталь для обслуговування службових собак. На другий день повномасштабного вторгнення окупаційних сил під керуванням Кирила Анатолійовича цей лікувальний заклад став опорним військовим ветеринарним шпиталем України. Його фахівці рятують, оперують, лікують, допомагають у про­веденні реабілітації поранених собак, щоб знову повернути їх на службу:

– Ми проїхали всю лінію фронту. Були в Лисичанську, Сіверськодонецьку, Маріуполі. Тоді їздили як волонтери. І от відтоді, якщо це зара­ховується, і живе шпиталь до сьогодні на базі Хмельницької районної лікарні ветеринарної медици­ни, – повідомив головний лікар.

Колектив складається із 25 фа­хівців, з яких п’ятеро виїжджають на допомогу за межі області, а решта працює на місці. У мед­закладі лікують переважно служ­бових собак силових структур: Збройних сил України, Національної поліції тощо. Найчастіше собаки страждають від вогнепальних та уламкових поранень, опіків, контузій і психологічних стресів. Ветлікарі виїжджають на виклики з необхідним спорядженням, на місці діагностують тварину та можуть провести опе­ративне хірургічне втручання. Якщо потрібно, то госпіталізують, адже в лікарні діє стаціонарне відділення. До речі, тварин переселенців, яких прийняли вже декілька тисяч у Хмельницькому, лікують безкоштовно.

Шпиталь отримує допомогу від керівництва Хмельницької ОВА, благодійників, волонте­рів. Громадська організація «Захист – об’єднання волонтерів» передає для тварин корм, а також медикаменти, інструмен­ти, перев’язувальні матеріали, за що працівники шпиталю надзвичайно вдячні, адже завдя­ки цьому можуть і далі рятувати життя.
Тисячі тварин сюди везли з Харківщини, Запоріжжя, Київщини, Херсонщини, Миколаївщини та Донеччини із зоокуточків, контактних зоопарків, притулків. До Хмельницького доправляли верблюдів, мавп, котів і пітонів. Та найбільше – собак.
Кирило Анатолійович пам’ятає першого свого пацієнта на початку повномасштабного вторг­нення:

– Другий день війни. Рудий кіт із Харкова без лап, якого везли 8 годин із джгутами в автобусі. Переселенці надавали, яку могли, необ­хідну допомогу. Ми його забрали.
У пункті переселенців, у центрі міс­та, було облаштовано операційну, там і відбулася перша ампутація в другий день війни Рижику. У мене в телефоні й досі зберігається його фотографія як першого пацієнта на початку вторгнення.
Дуже боляче було дивитися на тварин, які померли через те, що деякі люди, виїжджаючи, їх залишили, – поділився лікар. – Якось ми потрапили на страусину ферму, де всіх птахів жорстоко вбили окупанти. Стріляли, наче в мішені в тирі…
У Бучі до нас підійшли дві дівчинки із величезними жовто-блакитними бантами. І принесли на руках об­палене лисеня. Воно постраждало від вибуху снаряда, але діти якимось чином врятували його. Тваринці й місяця не було. Ми обробили його рани, помістили в переноску і привезли у Хмельницький. Вилікували опіки і дали лису кличку Буча. Такий красень виріс! Підгодовував його ковбаскою, а на знак подяки лис лизав мені руки.

Добрим серцем Кирила Анатолійовича можна лише захоп­люватися. Адже із самого дитинства він намагався рятувати тварин.
– Я був малий, і це була біда для батьків. Уявіть: квартира, а там – кролики, морські свинки, хом’яки, папуги, канарки, підбиті голуби, коти, собаки. У нас жила така бабуся, до внуків приїжджала, вона тримала кіз. Чи пожартувала, чи що… Привозить мені у вереті кізочку. Ну, звіс­но ж, у мами ледь не інфаркт. Ця кізочка в нас довго прожила, на балконі спала. Я з нею гуляв, – поділився дитячою історією ветеринарний лікар.

Під час інтерв’ю Кирило Чумаков познайомив нас зі своїми пацієнтами, які перебували на території шпиталю. Серед них були собаки, коти, лелеки та навіть єнот на кличку Яша. «Ранок сьогодні почався з медичного огляду єнотів. Із ними все добре, зараз відпочивають».

А й справді, тварини, бачачи головного лікаря, поводяться надто спокійно і довірливо, відчувають від нього безпеку та захист, поглядом проявляючи вдячність за врятоване життя.
Кирило Анатолійович зізнаєть­ся, що тварин любить більше, ніж людей.
– У людей немає найголовнішого, що є в тварин, – порядності та вірності, а ще – вдячності, от і все…

Кирило Чумаков цінує щирість і порядність. Не терпить ли­цемірства, зради і брехні, каже правду у вічі будь-кому, незважаючи на ранги. Постійно піднімає професійну планку. Працює без вихідних, висна­жується на роботі, але, попри все, не втомлюється рятувати тварин задля їхнього життя.

Завдяки великому і доброму серцю Кирила Чумакова віриться у світле майбутнє без жорстокості, в якому пануватимуть лише мир, добро і благородні справи.

Сюзанна СИРОТЮК.