Вівторок, 03 Серпня 2021 р.
18 Червня 2021

РОБОЧІ БУДНІ ТА МРІЯ СІМЕЙНОЇ ЛІКАРКИ

20 ЧЕРВНЯ – ДЕНЬ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА


Ангели в білих халатах, бійці вірусного фронту, наші рятівники, – яких лише епітетів не підбирають хворі для тих, хто витягнув їх із того світу. Особливо трепетні відгуки медикам – у часи пандемії.

Олена ПроцковаУже майже 20 років на сторожі здоров’я жителів цукроза­воду – сімейна лікарка Олена ПРОЦКОВА. За цей час її настільки полюбили пацієнти, що, коли потрібно було укладати декларації, люди ставали у чергу. Відмовити тим, кого знає і лікує роками, Олена Вікторівна не змогла, тож сьогодні за кількіс­тю підписаних декларацій во­на – одна з лідерів, бо має їх аж 1920. Тому «Подолянину» випала слушна нагода завітати до неї в амбулаторію. І хоча прийом в лікарки закінчився, під кабінетом застала бабусю з онуком. Їм призначили візит уже після робочого дня.
– Олена Вікторівна у нас уважна, відповідальна і справжній профе­сіонал. Вона дбає про здоров’я всієї нашої родини, завжди вислухає, проконсультує і допоможе. Хоча іноді нам незручно їй телефонувати у вихідні чи післяробочий час, але вона жодного разу не кинула слухавки та не відмовила в допомозі. Якщо потрібно, то навіть до хворого прибіжить. І сьогодні в неї весь день розписаний, але викроїла час, аби нас прийняти, – каже Станіслава Станіславівна.
Її онук із радістю забігає до кабінету улюбленої лікарки, без вагань показує горло і зручно вмощується, щоб його послухали. На щастя, нічого серйозного не виявилося, звичайна застуда через примхливе літо. Хлоп’яті призначили лікування, а ще Оле­на Вікторівна поцікавилася й здо­ров’ям бабусі. Вони пішли додому щасливими. І не дивно, бо від Олени Вікторівни настільки віє оптимізмом, вірою в швид­ке одужання, що її пацієнтам навіть мимоволі заздриш. Адже ні для кого не секрет, що добре слово – теж чудодійні ліки.
Моїй співрозмовниці пощастило народитися і вирости в ней­мовірному місці – в кримській Керчі. Мати виховувала доньку так, що в старших класах під час літніх канікул вона не байдикувала на морі, а працювала в лікарні. І це так припало їй до душі, що вступила до Харківського національного медуніверситету, який закінчила 2000 р. Під час навчання одружилася з ка­м’янчанином Олексієм, теж ліка­рем, і разом приїхали до Ка­м’ян­ця. Два роки інтернатури – і 2002 р. вона прийшла працювати сімейною лікаркою в амбулаторію, що на цукровому заводі. До речі, й сама мешкає у цьому районі.
– Район у нас чудовий, усі один одного знають, добре ставляться, тому й працювати легко, – каже Олена Вікторівна. – Приємно, що не так давно нам зробили гарний ремонт в амбулаторії, облаштували прилеглу територію, придбали нові меблі, комп’ютер, електрокардіограф.
Рік був важкий. Пандемія створила всім чимало випробувань, а медикам – особливо. Вірус був новий, і спочатку не знали, як лікувати і що робити. Весь світ зіткнувся з цим. Але впоралися, набули до­свіду. Якщо ще торік доводилося по декілька днів чекати на результати ПЛР-тесту, то нині отримуємо їх наступного дня. А ще маємо в арсеналі експрес-тести, які дозволяють за лічені хвилини дізнатися, у хворого ковід чи звичайна ГРВІ. Це неабияк допомагає в роботі.
Із розмови дізнаюся, що це не перша епідемія, з якою довелося боротися Олені Вікторівні. 2009 р. їй припало воювати зі «свинячим» грипом, але тоді, зізнається, не було стільки хворих і смертей, як після ковіду, та ще й мали чим лікувати – таміфлю показав свою ефективність.
А 2018 р. вона лікувала з десяток хворих, які занедужали на кір. І як би нам не хотілося спілку­ватися на інші теми, розмова ми­моволі поверталася до ковіду:
– Ковід страшний своїми наслідками. На жаль, не всім моїм пацієнтам пощастило одужати. Ті, хто мав хронічні супутні захворювання, як-от цукровий діабет, інфаркт, хвороби крові, не побороли вірусу. На початку пандемії ми більше хвилювалися за хворих на бронхіальну астму і хронічний обструктивний бронхіт, бо в них уже є супутні зміни легенів, але виявилося, що найкритичніша група – діабетики.
Ковід ще довго мучить людей. Після хвороби у хворих бачимо проблеми з серцем, шлунково-­кишковим трактом, нервовою системою. Навіть у молодих людей тривалий час спостерігається астенічний синдром (підвищена стомлюваністю і виснаження), три­мається температура. Спостерігаємо після ковіду ріст захворювання на цукровий діабет, хоча до цього у пацієнтів цукор був у нормі. Важко і довго відбуваються зміни в легенях, у пацієнтів тривалий час залишається задишка, погіршення фізичної активності. Робота, яку колись виконували легко і швидко, тепер дається важче.
Те, що вірус мутує, бачимо навіть за симптоматикою. Восени часто у хворих зустрічалася втрата нюху і смаку, тепер – рідше. Правда, як рік тому, так і нині, хворі кажуть, що навіть невисоку температуру переносять важко, надокучає ломота в тілі, слабкість.
У день нашої зустрічі Олена Вікторівна отримала вже другу дозу вакцини від ковіду, до речі, як і всі її колеги по амбулаторії. Бо впевнена, що саме вакцинація допоможе приборкати вірус і повернутися до звичного життя. Щеплення перенесла добре, без ускладнень, правда, один день мала підвищену темпе­ратуру. Власним прикладом вона надихнула багатьох пацієнтів щеплюватися.
– Ревакцинацію днями отримали десять моїх пацієнтів, яким за 80 років. Перенесли все добре. У трав­ні першою дозою щеплювали тих, кому за 70, їх було ще більше. Недавно вакцинувалися освітяни з 12 школи, віддзвонилися, що і в них усе гаразд. Сподіваємося, що вакцинація влітку не дасть нового спалаху восени, і працювати всім стане легше, – впевнена лікарка. – Багато пацієнтів цікавляться, як їм вакцинуватися. Усім раджу зареєструватися в «Дії» і чекати на дзвінок. Нашим пацієнтам навіть не доводиться нікуди їхати, вакцинація відбувається в амбулаторії, куди з ра­дістю приїжджає мобільна бригада.
Позитивно лікарка відгукуєть­ся і про реформу медицини. Каже, що на первинці суттєво покращилося фінансування, а пацієнтам не треба виси­джу­вати довгі черги на прийом. Кожен може записатися на зручний час. Якщо ж усе розписано, а допомога потрібна терміново, лікарка все одно прийме «поміж люди».
– Сімейний лікар – лікар пер­-шого контакту, і всі пацієнти повинні його мати та звертатися, бо більшість проблем можна вирішити на первинній ланці. Якщо потрібна консультація вузького спеціаліста, дамо направлення. За такою системою працює вся Європа, ми її будували понад два десятиліття, і нарешті вона запрацювала. Хотілося б, аби вдосконалилася ще й вторинна і третинна ланки, щоб пацієнти, отримавши направлення в стаціонар, не журилися, що до пенсії чи зарплати декілька днів, а спокійно йшли лікуватися, отримували якісну послугу та медикаменти.
Поступово медицина Кам’янця вдосконалюється і розвивається. Маємо в місті відділення Хмельницького обласного серцево-судинного центру, придбано дороге МРТ і сучасний УЗД-апарат. Це дозволить покращити діагностику і ще краще працювати лікарям. Позитив маємо і від програми «Доступні ліки», але хотілося б її розширити препаратами й від інших хвороб.
Правда, серед негативу маємо те, що система E-Health підвисає, і з нею важко працювати. Тоді нам доводиться складати список і о 8-10-й вечора вносити необхідну інформацію. Але сподіваємося, що цю проблему вдасться владнати, – з оптимізмом каже Олена Процкова.
А ще з неабияким трепетом співрозмовниця розповідає про колектив:
– У нас найкращий колектив, хоч і маленький. Маємо двох сімейних лікарів – крім мене, працює ще Ганна Брико – молода, але вже достатньо досвідчена, вона посилила наш колектив перед пандемією і пройшла тут добрий вишкіл. Є три медсестри. Моя Марія Гуменюк, з якою я працюю вже майже 20 років. Вона тут із 1996 року, знає все про наших пацієнтів, жартома каже, що навіть їхній розмір взуття. Ще дві не менш професійні медсестри – Інна Оніскевич та Любов Заставна. Порядок в амбулаторії підтримує молодша медсестра Тетяна Ганущак. Завдяки їй у нас лад в амбулаторії, а біля неї квіти посаджені, трава викошена. Іноді ми її навіть побоюємося, по помитій підлозі не ходимо і карточки вчасно розкладаємо по поличках.
Пишається лікарка і своєю сім’єю. Її чоловік працює в КНП «ЛДКЦ» лікарем-епідеміоло­гом. Син Максим цьогоріч закінчив Вінницький національний мед­університет імені Пирогова. Донька Вікторія закінчує 9 клас, має нахил до вивчення мов і любить малювати. Мріє стати журналісткою. Про себе Олена Вік­торівна розповідає небагато, але медсестра Марія Гуменюк каже, що її колега – напрочуд добра жінка, яка любить кішок, вміє і смачно приготувати, і господарству лад дати. А ще любить шити. Коли було більше часу, власноруч створювала одяг для рідних, вкладаючи в нього свою любов та позитивну енергетику.
На моє запитання про мрії Олена Вікторівна не стримує сліз:
– У мене є мрія, яка мусить здійс­нитися. Я дуже хочу поїхати до мами і батька в Крим. Сподіваюся, що нарешті це вдасться.
І справді, заповітна мрія напрочуд світлої жінки та чуйної лікарки повинна здійснитися.