ТАКІ І БЛОХУ ПІДКУЮТЬ…
«Яка краса! Яке мистецтво!» – із захопленням дивувалися ми, коли бачили сюжет по одному із центральних телеканалів про створення моделей кораблів у звичайнісіньких скляних пляшках. І навіть не здогадувалися, що це диво зовсім поруч – у нашому місті. Створюють його не фахові суднобудівники-лівші, а наші з Вами діти під керівництвом справжнього народного умільця-керівника гуртка судномоделювання станції юних техніків Станіслава СУРЖКА.
…У майстерні кипить робота: одні вирізають із деревини модель корабля, очищають її, вимірюють, аби була правильної форми, з усіма елементами, притаманними справжньому кораблю; інші – за допомогою пінцетів через вузьке горлечко пляшки акуратно, не поспішаючи, прикріплюють міні-вітрила до міні-мачти мініатюрного судна. Стіни кімнати прикрашені вже готовими моделями. Кожна з них – індивідуальна, виконана навдивовижу точно. Хлопчаки з гордістю їх демонструють, навперебій розповідаючи про особливості створення.
Станіслав Петрович, спостерігаючи за ними, усміхається:
– Ідея створення такого гуртка виникла у мене давно. Ще з дитинства подобалися кораблі, перечитав безліч літератури, де про них розповідається. Помаленьку почав вирізати з дерева щось схоже на судна. Потім – армія, одруження. Але про кораблі ніколи не забував. І от близько двадцяти років тому взявся за виготовлення цілої серії моделей – 16-ти одночасно. Частину з них подарував рідним і друзям. А інша знаходиться тут, у гуртку. Наші кораблі хоча й маленькі, але точні копії справжніх. У них є і палуби, і трюми, і навіть весла.
– Станіславе Петровичу, хто ж запропонував Вам передавати свої знання та вміння дітям?
– Ми разом із директором філії Хмельницького обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді Олександром ЛУДАННИМ – філателісти. Якось Олександр Григорович приїхав до мене у гості, побачив мої кораблі. Його здивуванню не було меж. Одразу ж запропонував мені роботу, допоміг створити гурток. Існує він усього два роки. Ми єдині в нашій області займаємося стендовим суднобудуванням. Кожен корабель неповторний, ніколи не копіюємо вже виготовлених.
– Скільки кораблів за своє життя Ви вже створили?
– Близько тридцяти. У пляшках – близько півтори сотні.
– Чим зацікавило створення міні-суден у пляшках?
– Колись у журналі «Моделіст-конструктор» побачив модель корабля у пляшці. Методика була цікавою, але технологія виготовлення – складною. Вирішив, що зроблю все по-своєму. Так від початку і до кінця виготовив першу модель за власною методикою.
– Як довго створюється модель корабля у пляшці?
– Близько тижня. Виготовляти одну модель нераціонально. Одночасно можна зробити сім-вісім штук: там склеюєш, там прикладаєш, там вирізаєш…
– Скільки дітей відвідують Ваш гурток?
– 56, розділених на 4 групи. Займаються лише хлопчики. Звичайно, це не дівоча справа. Погляньте, які мозолі від ножів вони понатирали. Багато дітей приходять, пробують і залишають, бо робота дуже кропітка, забирає багато часу та уваги. Не кожна дитина до неї здібна. Найактивніших у мене семеро. Це В’ячеслав ЗЮБРИЦЬКИЙ (НВК №17,
4 клас), Максим МЕЛЬНИК і Максим ДІЖИЦЬКИЙ (СЗОШ №5,
5 клас), Олександр СТАНИЦЯ (ЗОШ №15, 6 клас), Дмитро ВУРСТА (НВК №13, 8 клас), Максим ФІЯЛКОВСЬКИЙ (ліцей, 9 клас) і наймолодший наш майстер – Владик КУЧЕР (НВК №9, 2 клас).
Хлопцям подобається виготовляти кораблі та дарувати їх своїм рідним. Перед святом 8 Березня ми трішки пофантазували. Діти виготовляли з дерева маленькі картини з ніжними букетами, вирізьбленими з бука. Такі дитячі шедеври не залишили байдужими жодної мами і бабусі.
У травні минулого року в Києві проходила виставка «Світ очима дітей», в якій ми взяли участь вперше. За представлені моделі суден наші Олександр СТАНИЦЯ і Максим ФІЯЛКОВСЬКИЙ посіли І місце. Обидва хлопчики нагороджені путівками у табір «Артек», куди їдуть уже завтра.
– Станіславе Петровичу, хто підтримує Ваш гурток?
– Матеріали дає Ярослав КРОЧАК (ДП «Завод точної механіки»). Це планки, дошки, шпон, які у них йдуть у відходи. Також він дав нам свердлувальний верстат. Ножики для різьби виготовляємо
самі, використовуємо для них спеціальну сталь. Усе необхідне
обладнання я приніс із дому.
Коли щось потрібно, як-то клей, морилка, олівці і так далі, то купую за власні гроші. Щоправда, зарплата у мене мінімальна. А державна підтримка нульова. Я зрозумів, що її й не буде. Вже звик забезпечувати дітей усім необхідним. Незважаючи на труднощі, ця робота мені дуже подобається: і сам процес виготовлення моделей, і навчання дітей, і те, як вони намагаються перейняти вміння. У самого троє дітей. Молодша дочка теж уміє виготовляти моделі кораблів у пляшках.
…Юні умільці теж виявили бажання поспілкуватися з нами. Олександра СТАНИЦЮ в колективі по-дружньому називають Сан Саничем:
– Вперше сюди прийшов у жовтні минулого року. Мені сподобалося. Вже сам зробив три яхти та один корабель у пляшці. Вдома у вільний час теж роблю кораблі. І ніхто мені там не допомагає.
Діма ВУРСТА:
– Лише за один рік зробив 9 моделей суден. Щоб займатися цією роботою, треба мати терпіння і цікавість.
– Чи допомагає тобі судномоделювання під час навчання у школі?
– Так, при вивченні геометрії. В майбутньому хочу стати інженером-конструктором.
– А батькам твоє захоплення подобається?
– Дуже. Вони задоволені тим, що я відвідую цей гурток. У мене вдома вже створено маленьку виставку моїх робіт.
Максим ДІЖИЦЬКИЙ:
– Я сюди прийшов два тижні тому. Коли вперше зайшов, побачив дуже гарні кораблики на стінах. Вони мене дуже зацікавили.
– Щось тобі вже вдалося зробити?
– Закінчую маленький кораблик для пляшки.
– Велику роль відіграє підтримка батьків, – продовжує Станіслав Петрович. – Наприклад, мама Діми ВУРСТИ його перші моделі навіть на роботу носила, всім хвалилася. Також батьки Славка ЗЮБРИЦЬКОГО постійно підтримують сина. А як допомагає мама нашого молодшого Владика КУЧЕРА! Вона разом з ним виготовляє моделі. Владик ще навіть не навчився шнурків зав’язувати, а кораблі вже моделює.
– Що на Вашу думку гурток дає дітям?
– По-перше, їх забрали з вулиць від поганого товариства, бездумного вештання і шукання пригод. По-друге, тут вони не лише працюють, створюють і фантазують, але й, що найважливіше, вчаться співпрацювати у колективі, спілкуватися, допомагати і підтримувати один одного.
P.S. Ми так звикли нарікати на погане виховання дітей, на те, що їх, теперішніх, нічого не цікавить… А Ви загляньте у цю невеличку кімнатку корабельного дива і побачите зовсім інших хлопчаків, які вірять у казку і вміють творити її власними руками.