НАД КАМ’ЯНЦЕМ – МЕТАЛЕВІ КРИЛА

Небо над Кам’янцем-Подільським знову підкорюють літаки. Після довгих років перерви посадковий майданчик занедбаного аеропорту в селі Кам’янка відновив своє призначення – навесні його вперше торкнулося шасі повітряного судна. Тепер над Смотрицьким каньйоном усе частіше з’являються металеві крила, для яких уже давно нашого міста на повітряній мапі не існувало.

«НЕ ВСТИГ КИЯНИН ВИПРОБУВАТИ КАМ’ЯНЕЦЬКУ «ЗЛІТКУ», ЯК НАМ ПОЧАЛИ ТЕЛЕФОНУВАТИ НЕЗНАЙОМІ ЛЮДИ ІЗ ЗАПИТАННЯМИ: «МОЖНА У ВАС СІСТИ?»

За два місяці відновлений аеродром зустрів із неба близько двох десятків приватних літаків. Кам’янецький повітряний простір почали пронизувати пілоти, для котрих мала авіація стала невід’ємною частиною життя. Серед них – досвідчений авіатор із Києва Денис ГОРБАЧОВ, який 1 травня здійснив першу посадку на нашому аеро­дромі; чернівчанин Євген БЛОШ­КО, котрий минулого тиж­ня взяв участь у змаганнях з повітряного фристайлу в Одесі; та навіть колишній військовий льотчик, парапланерист із Коломиї Ігор ТАБАНЮК, якому після падіння літального апарата у Гімалаях довелося шість днів боротися за життя.

А відроджувати повітряну візитку Кам’янця-Подільського взяв­­ся Ярослав КРОЧАК, котрого в місті знають як депутата міськ­ради і засновника приватного підприємства «Механік».

– Колись аеропорт із двома злітно-посадковими смугами віді­гравав велику роль у вантажних і пасажирських перевезеннях, – каже Ярослав Адамович. – Після припинення його існуван­ня приміщення передали в ко-мунальну власність Кам’янській сільраді, земля не використовувалася, а будівля просто зане­пала…

Проте весна 2015-го стала переломним моментом для занедбаного аеропорту. Сьогодні приміщення, де ще донедавна були розбиті вікна, ремонтується, а мешканці села знову чують гуркіт авіадвигунів.

– Аби мати можливість відбудувати аеропорт, ми створили громадську організацію «Механік-Авіа». Наразі розробляється проект землевідведення для посадкового майданчика, – розповідає Ярослав Крочак, демонструючи місце, де приземляються літаки. – До громадської організації увійшли активісти і пілоти. Серед них – і Денис Горбачов із Києва. До речі, не встиг він випробувати кам’янецької «злітки», як нам почали телефонувати незнайомі люди із запитаннями: «Можна у вас сісти?». За травень-червень на нашому аеродромі по декілька посадок зробили 18 різних літаків. Це пов­ноцінні одномоторні чотиримісні літаки з верхнім або нижнім розташуванням крила. До того ж аеро­дром став затребуваним не тільки для авіалюбителів. Прилітали і картографи із Київського політеху, які декілька днів жили в наметах посеред поля, аби зробити аерофотозйомку для карт навігації. Приземлявся у нас і гендиректор енергохолдингу «Крі­ гер» Леонід КРІГЕР. Із Житомира він летів усього 40 хвилин.

– Працюючий аеродром значно розширить туристичний потенціал міста. Крім того, на випадок воєнних дій не зайвим буде запасний посадковий майданчик для малих транспортних літаків. Додаткові можливості з’являться й у служби із надзвичайних ситуацій та екстреної медичної допомоги, коли, скажімо, необхідно буде терміново привезти медпрепарат чи кров зі столиці. Чотиримісний літак «Cessna-182», приміром, із Кам’янця до Києва летить лише годину.

– Відновлення аеропорту та облаштування посадкового майданчика потребує великих капіталовкладень. Чому Ви це робите, коли багато бізнесменів наразі вивозять свої капітали закордон?

– Напевне тому, що я – патріот України і залишуся тут незалежно від обставин.

На Хмельниччині фактично немає діючих аеродромів, крім військового у Старокостянтинові. Тому ідею відродити малу авіацію на Поділлі озвучив народний депутат Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, котрий пообіцяв знайти кошти для будівництва злітної смуги з асфальтованим або бетонним покриттям довжиною 800 метрів, завдяки якій на кам’янецькому аеродромі зможуть приземлятися двадцятимісні літаки. З ентузіазмом підтримали справу міський голова Кам’янця-Подільського Михайло СІМАШКЕВИЧ та обласна адміністрація, із розумінням поставився й голова Кам’янської сільради Юрій ВОЛОЩУК.

– Ми запланували відкрити і виробниче приміщення, де спільно з київськими спеціалістами працівники «Механіка» складатимуть малі двомісні літаки АІ-10 вітчизняної розробки. Обшивку і каркас робимо самі, а «начиння» – двигуни, авіоніку, електроніку – купуємо і складаємо. Почали практикувати навіть проведення поточних дрібних ремонтів літаків, бо зіштовхнулися з тим, що українські пілоти не мають, де цього зробити. А у нас є хороша ремонтна база. Це все в наших силах.

– Відновлення аеропорту в Кам’янці-Подільському – це, власне кажучи, відновлення іміджу міста, – додає приватний підприємець із міста Хмельницький, генеральний директор ТОВ «Каммед» Валерій СЛАБІНСЬКИЙ, котрий із ностальгією споглядає, як на «злітку» приземляється літак. – Я виріс у Кам’янці й добре пам’ятаю, як у дитинстві ми з хлопцями ходили на аеродром дивитися на літаки. За Радянського Союзу з нашого міста до Хмельницького, Києва, Тернополя, Одеси курсував літак «Morava», так званий, пасажирський кукурудзник. Було б добре, якби й сьогодні відновилися регулярні рейси. Ними могли б скористатися не лише приватні підприємці, котрі бажають зекономити час, скажімо, на ділову поїздку. Думаю, рейси були б популярними і серед туристів, які відмовляються їхати до Кам’янця, зважаючи на розбиті дороги.

«ЛІТАК – НЕДЕШЕВЕ ЗАДОВОЛЕННЯ, ХОЧА, РАЗОМ ІЗ ТИМ,

НЕ НАБАГАТО ДОРОЖЧЕ НІЖ ХОРОШИЙ АВТОМОБІЛЬ»

Польоти над Кам’янцем уже встигли захопити дух у багатьох авіалюбителів. Тепер у їхніх розмовах знаходиться місце і для невеликого, та надзвичайно красивого міста над Смотричем. Опанував місцеві горизонти і чеський надлегкий літак «Atec Zephyr» киянина Дениса Горбачова.

– Кам’янець – цікаве місто, але до відкриття аеродрому можливості полетіти туди не було, – розповідає Денис, який літати навчався у Польщі. – Літак я купував у Голландії два роки тому. Тоді багато знайомих придбали літаки. Загалом же в Україні є чимало людей, котрі захоплюються малою авіацією. Звичайно, літак – це не-дешеве задоволення, хоча, разом із тим, не набагато дорожче ніж хороший автомобіль. Від 1000 до 2000 гривень щомісяця коштує стоянка і близько 300 євро на рік – підтримка льотної придатності й нормального стану літака. До речі, стоянок в Україні вистачає. Тільки під Києвом їх близько десятка. В нашій країні працюють підприємства, що випускають літальні апарати. Більше того, навіть створюються нові. На щорічному зльоті імені Сергія Корольова, що проходить у Житомирі, цьогоріч був представлений літак, випущений у Броварах.

Iснують різні класи повітряного простору, в кожному з яких – свої вимоги до літаків і пілотів. Якщо, скажімо, ми використовуємо клас G (до 1500 метрів), то тут спрощені правила, можна навіть не мати радіозв’язку. Такий простір діє по всій країні. Й це особиста справа кожного пілота, на яку відстань він летить.

Ніколи раніше пілот Денис Горбачов у Кам’янці не був. Утім перший його приліт став символічним відкриттям нашого аеродрому. Наступного року до Дня міста киянин разом із Ярославом Крочаком запланували організувати авіаційне свято.

«ЗАЧЕХЛЯЕШЬ САМОЛЁТ, СТАВИШЬ КОЛОДКИ ПОД КОЛЁСА… ЗАКРЫВАЕШЬ АНГАР И УЕЗЖАЕШЬ, ЧТОБ С НЕТЕРПЕНИЕМ ОЖИДАТЬ СЛЕДУЮЩЕЙ ВСТРЕЧИ С НЕБОМ»

А за штурвалом «Cessna A-150L» ширяє над містом і буковинець Євген Блошко.

– В небе над Каменцем-Подольским больше всего удивляет разнообразие ландшафта, архитектура Старого города и крепость, – каже пілот. – Год «рождения» моего самолёта – 1971-й. Производитель – американская компания «Cessna Aircraft». Он рассчитан на перелёты с расстоянием до 600 километров. Сначала моим увлечением было авиамоделирование, потом – параплан, парашют и, наконец, самолёт. Летать начал восемь лет назад. Точнее, учиться летать. Сейчас летаю в Одессу, Киев, Львов. В Украине малая авиация достаточно развита, ведь занимает пятое место в Европе.

І хоча передати враження від польоту словами важко, у пілота Євгена це вийшло досить вдало. Ось що він написав на своїй сторінці у соцмережі «Фейсбук»:

«А что такое страх? Когда летишь в грозу, думаешь только о высоте, направлении и курсе. На страх просто нет времени. А потом внизу, на земле, когда накатывает, уже и рассказать не-чего. Вот тогда и становится страшно.

Страшно после. Страшно уже в безопасности.

А в ситуации, когда надо, казалось бы, бояться, ты просто работаешь. Выполняешь механические действия для сбережения не столько тела, сколько внутреннего огня, души. Нет. Страшит не только неизвестность. Ещё нас пугает собственное воображение после всего произошедшего. А вдруг было бы по-другому. Вдруг этот порыв ударил бы посильнее, вдруг самолёт попал бы в туман и топлива мало, вдруг ударило бы молнией.

Но в противовес страху всегда есть надежда.

Вот и тучи становятся не такими плотными и в блистере начинает поигрывать солнечный зайчик. И дождь не так часто барабанит в лобовое стекло. Вот уже и горизонт прочищается. И как награда – солнце и бесконечно голубое небо! И вот как это передать словами?

Приземляешься. Подруливаешь к ангару. Глушишь двигатель. Тебя спрашивают: «Ну как?» И что ответить? Как передать это чувство победы? Ты сел на аэродром. Ты жив. Это главное. Отвечаешь: «Нормально». И только блеск глаз выдаёт ту обеспокоенность, то напряжение, которое тебе удалось пережить. Все молчат. Все всё понимают без слов.

Зачехляешь самолёт. Ставишь колодки под колёса. Красные заглушки – в воздухозаборники. Закрываешь ангар и уезжаешь, чтоб с нетерпением ожидать следующей встречи с небом. Какой она ещё будет?!».

«НАВІТЬ ПІСЛЯ ПАДІННЯ ПІЛОТ НЕ ВІДМОВИВСЯ ВІД НЕБА»

Осягає небесні простори над Кам’янцем-Подільським і коломиєць, у минулому підполковник авіації Військово-повітряних сил України, голова Прикарпатської асоціації малої авіації Ігор Табанюк. Саме він допомагав створювати в Кам’янці громадську організацію «Механік-Авіа» і сьогодні підтримує дружні стосунки із Ярославом Крочаком, який взявся докладати зусиль до розвитку малої авіації.

– В голові не вкладається те, що довелося пережити парапланеристу Ігорю Табанюку, – каже Ярослав Крочак. – У листопаді 2009-го він полетів до Індії, в селище Бір, куди щороку з’їжджаються парапланеристи з усього світу. Склалося так, що Ігор упав у Гімалаях, де без їжі, води та ще й із травмованим хребтом пробув шість діб, аж поки його не врятували. Уявляєте, навіть після цього пілот не відмовився від неба і нових польотів…

«АВІАЦІЯ – ОСОБЛИВЕ ХОБІ»

До когорти тих, хто у прямому сенсі слова завжди на висоті, планує приєднатися і Ярослав Крочак.

– Ми, «технарі» з виробництва, знаємо один одного, спілкуємося із фахівцями з усієї України, – каже кам’янчанин. – Та коли я познайомився з льотчиками, зрозумів, що авіація – це особливе хобі.

Польоти на власному літаку – захоплення не лише особливе, але й дороге. Зі слів механіка, вартість малого літака – від 40 до 200 тисяч доларів.

– Розхід у малого двомісного літального апарата – 9 літрів на 100 кілометрів, у чотиримісного – 15-16 літрів. Літаки адаптовані до нашого 95-го бензину. На Заході є спеціальний авіаційний бен-

зин – могаз. Він набагато ефективніший, але завозять його дуже мало, і він досить дорогий. Хороші аеродроми мають свого заправника. У Польщі, скажімо, такий сервіс на дуже високому рівні. А взагалі, серед європейських країн мала авіація найбільше розвинена у Франції та Німеччині, на іншому континенті – в Америці й Канаді. Там невеликі аеродроми розміщені на відстані 30-40 кілометрів один від одного.

Закладів, де навчають опановувати небо, в Україні чимало, зокрема у Львові, Кіровограді й Києві.

– З міжнародним посвідченням пілота немає перешкод для вильоту за кордон. Літак, до прикладу, сідає у Львові, замитнюється, а потім за кордоном розмитнюється і летить по всій Європі. Питаю якось знайомого льотчика, на яку найдальшу відстань доводилося літати, а він каже: «В Англію». Уявляєте, на своєму літаку – в Англію!

На кожен виліт пілот бере дозвіл у ППО, зазначає час вильоту й орієнтовний час прибуття у певну точку. Приміром, декілька тижнів тому на території області були низькі польоти військової авіації – винищувачі зі Старокостянтинова відпрацьовували малу висоту, тому вильоти того дня взагалі були заборонені: якщо малий літак потрапляє у хвіст гарячого газу реактивного літака, це закінчується погано. Як тільки пілот приземляється, відразу фіксує час і повідомляє: «Посадка успішна». До речі, кожен аеродром має свою радіостанцію, позивні та зафіксовану частоту. Позивні є і в літаків.

А поки залізні птахи прокладають повітряні стежки над Кам’янцем, головне – щоби наш аеродром продовжував робити кроки назустріч малій авіації, а у пілотів під ногами завжди було мирне небо.