ЗАПИСКИ МОЛОДИХ МАМУСЬ
В один прекрасний момент їхнє життя поділилося на «до» і «після». Робочі блокноти, різні справи, зустрічі й буденні клопоти довелося поміняти на пелюшки, підгузки, брязкальця та дитячі казочки. Отримавши найважливіший у житті статус «мама», молоді, прогресивні й активні кам’янчанки, наші колеги-журналістки, зізнаються, що ніколи й ніщо раніше їх так не надихало, як малесенькі ніжки, гладенькі сіднички й пухкенькі щічки своїх малюків. До найтеплішого свята – Дня Матері – пропонуємо вам зворушливі записи творчих мамусь, натхненних дитячими пустощами, першими кроками, тісненькими обіймами і найріднішими у світі оченятками.
Ганна РОГОЖИНСЬКА:
«Я завжди вважала себе щасливою людиною: любляча родина, надійні друзі, робота до душі. Та лише торік, рівно о другій ночі, зрозуміла, чого насправді не вистачало для щастя. Зовсім небагато – лише 3270 грамів, тісно загорнутих у кілька яскравих пелюшок так, що виднілися лишень округлий носик та ямка на щічці. Виявляється, не вистачало купання в череді, любистку, ромашці; колискової про маленького козачка з різдвяним пряником; ранкових прогулянок у парку, першого причастя; гарбузової каші, печених яблук, супів-пюре та печива зі смаком топленого молока у щоденному меню. Не вистачало райдужного м’яча, що ночує то в одному, то в іншому кутку кімнати, замурзаного кріселка для годування, маленького ліжечка, в якому сплять лише брязкальця, пластмасова пірамідка та іграшкові кіт із песиком. А ще не вистачало маленького пустотливого «будильника» з соскою в роті, надійно затиснутою чотирма зубами, який вдосвіта смикає тебе за великого пальця на нозі та просить погортати з ним книжечку.
Тепер усе по-іншому. За останні дванадцять місяців усього так вдосталь! І щастя стало виглядати чіткіше. У нього зелені, як у тата, очі, дуже милі світло-русяві кучерики, мамина усмішка і страшенно непосидюча вдача. У нього найкраще у світі ім’я – Лук’ян, Лукася, Лук’янчик, Лука.
Тепер я знаю напевне, що щастя – це коли «ютуб» видає за популярну музику пісні про Гусачка із зеленим хвостиком; Зайчиська, який грає у футбол і забиває Вороні гол; про Півника, котрий заспав уранці, бо звечора ходив на танці; Котика, що мав гарну звичку – засинати в черевичку.
Щастя – це коли ти довго-довго просиш вимовити таке просте «ма-ма», а у відповідь пошепки чуєш «та-та». Щастя – це коли ти сидиш посеред власної квартири під дощем із кукурудзяних паличок і тішишся тому ще більше, ніж мале дитя. Коли умивальник у ванній кімнаті перетворюється на справжнісінький аквапарк, а посудомийна машина – на гараж для металевих візків, які щонайменше двічі на день їдуть у рейс «Кухня-коридор-балкон». Щастя – це коли ти миєш підлогу, а до тебе навкарачки з вологою серветкою підповзає крихітний помічничок і береться тобі підсобляти. А ще несказанне щастя вперше в житті сказати: «З днем народження, синочку! Ми з татком тебе дуже сильно любимо…».
Вероніка ВЛАСЮК:
«Сьогодні рівно два місяці, як я стала мамою. Хоча всі кажуть, що перші місяці найважчі й тягнуться дуже довго, але для мене вони збігли, як одна мить. Мене часто запитують, як я справляюся з дитиною, чи не важко? Я не хочу писати про труднощі, бо вони є в усіх, а напишу лише декілька тез, яким тепер мені видається материнство, що в ньому прекрасного і чого я вчуся у своєї дитини.
Ніколи не читайте схожих дописів, форумів і порад навіть найавторитетніших фахівців – у вас усе одно все буде інакше, бо ваша дитина не така, як усі.
З дитиною ти починаєш свій шлях до пізнання з нуля – вчишся бачити світ по-новому, дивуватися його багатогранності, щоб краще розуміти своє немовля.
Материнство вчить терпимості до примх і проблем інших, особливо якщо ці «інші» такі солодкі і їх постійно хочеться зацьомати.
З дитиною можна почати реалізовувати свої дитячі мрії – наприклад, я почала багато співати, бо Матвій ледь не з народження любить пісню. І він – найбільш вдячний слухач, який абсолютно не зважає на те, що в мами немає вокальних даних.
Коли стаєш мамою, то кардинально змінюється система цінностей – мене тепер зовсім не хвилює, що Гройсман став прем’єром, але для нас із чоловіком велике значення мають колір і консистенція какульок нашого малюка. Я знаю, що з часом я повернуся до своєї попередньої діяльності, але вже точно не буду все так важко перепускати через своє серце, бо то таки суєта суєт.
І наостанок – Любов! Як казав Симоненко, «я й сам не знав, що здатний так любити!».
Це неймовірне відчуття, коли ти бачиш, що проста твоя присутність і усмішка дарують відчуття повного щастя для маленького пупса. Напевно, така щирість буває лише у стосунках «мама-дитина». Знаєте, який позитив, коли ти цілими днями сама з маленькою дитиною? Ти скільки хочеш можеш цілувати його м’якенькі щічки, пахнючого животика, оксамитові ручки…».
Тетяна ХОПТЯР:
«Раніше я ні крапельки не любила зиму… Але чотири роки тому разом з міцними морозами вона принесла мені світлого і радісного янгола, який назавжди змінив моє життя. Я усвідомила, що на землі з’явилася людина, заради якої варто жити, творити і мріяти. Мій Влад – найкращий хлопчик, якого хочеться плекати, розвивати, виховувати, любити, з якого хочеться зробити ідеального чоловіка. Він – моя радість і мій біль. Я розквітаю, коли бачу захопливий погляд сина, і ладна відірвати шматок себе, коли відчуваю його біль.
На перший погляд, він ще такий маленький, але дорослий і свідомий насправді. Він завжди знає, чого хоче, вміє робити чимало речей і так любить вчитися. Таких, як він, немає, ну, в маминому серці точно… У нього все попереду. Владусь має ще стільки всього побачити і дізнатися. І я впевнена, що його доля залежить тільки від нас – від мами і тата. Натомість ми не потребуємо нічого, крім радісної та вдячної дитячої усмішки. Нехай ті пустощі й солодощі, яких так багато навколо нього, навчать його любити життя. Я його надзвичайно люблю і щодня дякую Богу за те, що дав можливість сповна відчути те, про що мріють тисячі жінок, – материнство».
