ЗА КРОК ВІД БОЖЕВІЛЛЯ…
Уже не один рік сусіди психічно хворої кам’янчанки оббивають пороги державних установ, але марно. Люди благають чиновників, медиків і соціальні служби, аби жінку відправили на лікування. Вони зізнаються, що душевно хвора перетворила їхнє життя на пекло. А місяць тому вона мало не спопелила весь будинок, де проживають ще чотири сім’ї. А через її нічні верески, виття, гуркіт і бурмотіння сусіди забули про міцний сон. Крім того, із власної оселі божевільна зробила смітник, де заводяться гризуни та комахи.
Журналісти «Подолянина» теж навідалися до будинку на вул.Каліська, 26, де, власне, й мешкає жінка. Те, що ми побачили, шокувало. Вибиті шибки, облуплені й закопчені стіни, захаращена непотребом підлога, розкидане повсюди шмаття й розбите скло, нестерпний сморід від харчових відходів і повно мух – у такій антисанітарії вже декілька років живе Ольга Котоній. Її квартира нагадує лігво. Тут немає ні світла, ні води, ні газу. Стіни чорні від кіптяви, а поруч валяються оголені електричні дроти. Стеля в будь-яку мить може обвалитися на голову. Важко уявити, як можна зимувати в таких умовах. І взагалі, як тут жити?!
– Наприкінці квітня хвора жінка мало не спалила весь будинок, – розповіла нам сусідка Валентина Михайлівна. – Я прокинулася вночі від її крику. Коли вибігла, то побачила, як вона танцює на вулиці й кричить, що ми горимо. До пожежі в її хаті ще й хробаки повзали. А влітку «аромати» настільки нестерпні, що ми вікон не відчиняємо, щоб не задихнутися. Я живу тут уже більше як двадцять років, але жодного разу не бачила, щоб Ольга Казимирівна прала собі чи щось готувала. Їжу вона вигрібає зі сміттєвих баків, також підгодовують сусіди, колишні колеги і студенти (Ольга Котоній працювала викладачем на кафедрі соціології, політології та історії ПДАТУ. – Прим. ред.) або дають небайдужі в супермаркетах. Бо ж рідних у неї немає.
Сусіди давно помічали дивакуватість жінки. З їхніх слів, із незнайомцями вона поводиться агресивно, а в дітей кидає камінням.
– Я не лікар і не можу встановлювати діагноз, – каже сусідка. – Це мають зробити спеціалісти. Можливо, Ольгу Казимирівну можна підлікувати, і вона житиме, як і всі люди. Неодноразово із цим проханням ми зверталися до міської влади, соціальних служб і міліції. Але вони лише прийдуть, потупцяються під дверима та йдуть.
У державних установах, які ми обдзвонили, про Ольгу Котоній чули. Втім там лише розводять руками, «футболять» звернення по колу і в усьому звинувачують недосконале українське законодавство.
– Цю пацієнтку я знаю вже давно, – каже лікар-психіатр міської поліклініки Григорій БАСЮК. – Як спеціаліст, однозначно кажу, що вона хвора. Але щоб психічно хвору людину відправити на обстеження та лікування, потрібна добровільна згода її самої чи рідних або рішення суду. Ця проблема наболіла в нашій країні, але законодавство ніхто змінювати не поспішає. Звісно, її можна силоміць відправити в Скаржинці, але це буде порушенням прав людини і ледь не викраденням.
Опускають руки перед законодавством і у міськвідділі поліції. Там пояснюють, що жінка правопорушень не вчиняла, принаймні звернень із цього приводу не було, тому немає підстав для її затримання та направлення до психлікарні. Єдиний вихід із ситуації – звертатися до Феміди.
– Дільничий неодноразово реагував на звернення сусідів, але нічого вдіяти не може. Оскільки, за законом, відправити хвору на примусове лікування повинні рідні. Якщо їх немає, це можуть зробити сусіди, написавши звернення до суду, – пояснила речник поліції Ольга ШМОРГАЛ.
Не під силу допомогти душевно хворій і соціальним службам.
– Коли соцпрацівники разом із міліціонером і лікарем навідалися до Ольги Казимирівни, вона зачинилася в хаті й почала гавкати, – розповіла нам директор департаменту соціального захисту населення міськради Людмила ПОЗИНЮК. – Якщо в людини є психічні розлади і захворювання, соцпрацівники її не обслуговують. Не маємо ми права взяти психічно хворих і до соціального центру «Турбота».
Минулого тижня зі своєю бідою сусіди знову пішли до «білої хати». Їх укотре запевнили, що відправлять хвору жінку на лікування. Людям не залишається нічого іншого, як повірити черговій обіцянці й міркувати над тим, хто розчищатиме авгієві стайні, коли їхня сусідка лікуватиметься.
