РИНКОВІ НОТАТКИ

Сьогодні декілька тисяч кам’янчан годують свої сім’ї завдяки торгівлі. Більшість представників малого бізнесу стоять за прилавками Центрального ринку. І склалося так, що основна частина підприємців, які заробляють на хліб, тягаючи важезні сумки з товаром, стоячи на морозі й під пекучим сонцем, встаючи до сходу сонця, – це жінки. Напередодні професійного свята працівників торгівлі на ринок ми пішли не по товари, а по історії від продавчинь, які вже багато років працюють у цій галузі.

ТОВАР ЗГОРІВ, ЕНТУЗІАЗМ ПАЛАЄ

День у день понад 20 років поспіль на свої робочі місця, що на Центральному ринку Кам’янця, приходять Ірина БЕРЕБЕЛЮХ і Наталія ГЕРАСИМЕНКО. Обличчя цих жінок упізнають усі, хто хоч раз ішов на базар по фарбу, розчинники, клей, шпалери чи інші товари для ремонту оселі. Тільки мало хто знає, що люди, яким вдалося «розкрутитися» з невеличкого прилавка до власного кіоска, сьогодні змушені починати все спочатку. Пожежа, що у вересні минулого року сталася в молочному павільйоні, спопелила весь їхній товар. Відшкодування підприємці не отримали, проте, кажуть, вдячні, що залишилися працювати на своїх торгових місцях. Більше того – долучилися до відновлення фасаду павільйону та, незважаючи ні на що, обіцяють згодом гарно відсвяткувати закінчення реставрації своїх кіосків.

– Тоді згоріло 70% павільйону та п’ять кіосків із фарбами й шпалерами, які прилягали до нього, в тому числі й наш із чоловіком. У нас узагалі зітліло все до нитки – на мільйон гривень. Тепер починаємо навіть не з нуля, а з боргів. Знову доводиться стояти на морозі, зате ми загартовані – менше хворіємо, – жартує Ірина Беребелюх.

Така ж доля спіткала й пані Наталію, в якої товар закуповують чи не всі школи міста, дитячі садки, коледжі й технікуми. Не кожен здогадається, що ця усміхнена продавчиня взяла в борг товару більш ніж на півмільйона гривень, аби стати на ноги після шалених збитків, завданих вогнем.

– Я легше витримала цей удар, ніж чоловік. Він взяв усе, як кажуть, близько до серця, – розповідає Наталія Павлівна. – Було дуже важко, але коли я бачила, як постійні покупці біжать до мене щось купити, то відчула піднесення духу. Після пожежі односельчанка з Панівців підійшла і каже: «Наталю, тебе ж усе наше село знає, люди прийдуть по фарбу, щоб підмалювати припічки, все налагодиться!». Це була моральна підтримка, котра допомогла нам із чоловіком продовжити справу, за яку взялися двадцять з лишнім років тому. Пішли в торгівлю, бо такі умови склалися в державі – не було робочих місць. Треба було щось робити, щоб прогодувати сім’ю. Починали з маленького столика-прилавка, по товар їздили до Києва, Дніпродзержинська, Чернівців.

ПЕКЕЛЬНА РОБОТА СЕРЕД МОРОЗИЛЬНИКІВ

Своя специфіка роботи у продавців продуктового ринку. Тендітні плечі тут змушені не лише піднімати важкі ящики, але й ретельно слідкувати, щоб товар не зіпсувався, щодня привозити свіжі продукти, фасувати їх по холодильниках. За 18 років до пекельної роботи серед морозильних камер звикла Оксана КОВАЛЬЧУК, яка продає заморожену рибу та консерви.

– По товар колись їздив чоловік, а тепер він хворіє, тому все роблю сама, – ділиться з нами пані Оксана. – Хто б що не казав, а на базарі важко. Чого вартий лише щоденний підйом о 5.30. А треба ще й їсти вдома приготувати, дітям увагу приділити.

За таким товаром доводиться дуже ретельно дивитися, постійно розморожувати холодильники. Зіпсовану рибу ми одразу викидаємо, бо назад її ніхто не приймає. Рибу, яка трохи обвітрилася, чи оселедець, що попався битий, за копійки або й зовсім без грошей віддаємо бідним людям. А таких за останні два роки стало дуже багато! Страшно й боляче спостерігати, наскільки люди збідніли, приходять, просять їсти. Ми таке бачимо щодня.

Розповіла продавчиня і про щомісячні суми податків.

– Для прикладу, за липень із цього маленького кіоска я маю заплатити 1600 гривень за світло! Нам на ринку рахують електроенергію по 2 гривні й 8 копійок. Крім того, треба віддати 455 гривень за оренду кіоска, 304 грив-ні – у Пенсійний фонд, 138 гривень – єдиний податок. Уявіть собі, скільки мені треба вторгувати, щоб віддати державі таку суму. Навіть у відпустку поїдеш на декілька днів, і тобі ніхто не скаже не платити. Невже ми не варті того?! Адже щомісяця платимо шалені податки.

Саме продуктові кіоски найбільше постраждали через нещодавній потоп після зливи. Зі слів підприємців, вони роками говорять про проблему затоплень, але їх ніхто не чує…

ЗАЧІСКА ВІД МЕДИКА, БІЛИЗНА ВІД БУХГАЛТЕРА

А в іншому секторі ринку товар розкладає Лілія ЯЦЕНЮК. Її стаж у торгівлі – 21 рік, а звичний асортимент – білизна на будь-який колір і смак. Дивлячись, як уміло Лілія Василівна підбирає жінкам і дівчатам інтимні предмети гардероба, важко уявити, що колись вона працювала бухгалтером.

– Я була головним бухгалтером у дев’ятому цеху на нашому електронному заводі, – розповідає продавчиня. – А моя мама торгувала. Коли її не стало, я змушена була обирати: ринок чи бухгалтерія. Не змогла тут залишити мамине місце. Вже звикла цілими днями стояти за прилавком, а от їздити по товар уночі й носити величезні сумки дуже важко. Не раз шлунок підривала.

– О третій ночі їдемо й рано приїжджаємо. Пригадую, як узимку впала з сумками й побила коліна, а мені потім кажуть: «Продайте дешевше!» – з гумором додає сусідка по кіоску Людмила СОРОКА. Жінки зізнаються, що не так уже й легко вистояти на морозі чи у спеку, аби заробити собі на життя. Крім того, вистачає й роботи вдома, бо в кожної є сім’я та чимало інших клопотів.

Пережити справжню перекваліфікацію довелося ще одній працівниці ринку – Раїсі ГЕРЦ. У сферу торгівлі та послуг жінка прийшла після багатьох років роботи медиком, у відділенні молодшого дитинства міської дитячої лікарні. Білий халат замінила на підприємницьку діяльність, відкривши на ринку невеличку перукарню «Нова цирульня».

– У мене 29 років загального стажу, все своє життя віддала медицині, поки не пішла на пенсію за вислугою років, – каже Раїса Миколаївна. – На ринку вже дев’ятий рік. Тут хороший колектив, який об’єднався у профспілку працівників торгівлі, громадського харчування та послуг під керівництвом Людмили БОЯРСЬКОЇ. Ми підтримуємо один одного, разом відпочиваємо, організовуємо поїздки, неодноразово спільно збирали кошти для Євромайдану, АТО, пожежника, який травмувався під час гасіння павільйону. Тепер я просто не уявляю іншого життя.