ПОЕЗІЯ, КРАСА І ВАЖКЕ ЖИТТЯ
Завалля – мальовниче село Кам’янець-Подільського району, яке комфортно розкинулося на березі річки Збруч. Тут прекрасні краєвиди, на яких, наче на картинах пейзажистів, поєднуються вода і гори, ліси і поля. Таку назву село отримало через своє розташування біля старовинного валу. В документах відоме ще із ХVІ ст., а до ХVІІІ ст. воно було навіть містечком. Успішним село було і за часів Радянського Союзу: великий процвітаючий колгосп, безліч робочих місць, гарні врожаї та стабільний розвиток. Сьогодні про все це нагадують лише закинуті величезні приміщення ферми і переобладнані на місцевий садочок і Будинок культури колишня контора та клуб колгоспу.
У тому, що не настільки тут усе погано, переконуєшся, коли спілкуєшся з привітними місцевими мешканцями, які люб’язно підкажуть дорогу і розкажуть про село. Тішаться вони і хай незначними, але здобутками: хорошими орендарями, цікавими культурними заходами, успіхами дітей у школі, цьогорічним гарним урожаєм картоплі та цибулі. Є в них і чимало планів, головні з яких – газифікація та розвиток туризму.
НА УРОКИ – ДО ПАНСЬКИХ ХОРОМІВ
На перший погляд, Завалля – це справжній рай для поціновувачів краси і тихого, далекого від міста життя. Проте для місцевих мешканців раєм рідний край не надто назвеш, адже життя тут, як і в більшості сіл, – це важка праця від ранку до ночі. Робочих місць практично немає, люди виживають за рахунок домашнього господарства, яке приносить мало грошей, зате відбирає чимало сил і здоров’я. Більшість молодих людей покидають рідні гніздечка, тому з часом з’являється все більше порожніх будинків…
На всю Завальську сільську раду, до якої входять чотири села – Завалля, Вітківці, Кудринці, Червона Діброва – нараховується трохи більше як тисяча осіб. Із них не назбирається і двох сотень діток. Живуть там 104 дитини шкільного віку і 67 – дошкільного.
У центрі села компактно розташовані всі необхідні комунальні заклади: сільська рада, Будинок культури, школа, садочок, ФАП, пошта і магазин.
Особливої уваги заслуговує Завальська школа I-III ступенів – переобладнаний панський маєток. Це старе низьке приміщення, але в ньому панує якась особлива велична атмосфера, віє непідробною аристократичністю та таємничістю. Неподалік від головної споруди – старовинний погріб. Колись тут зберігалося дороге вино, а тепер – продукти для шкільної їдальні. В цих «панських» апартаментах навчаються 60 учнів із Завалля та Вітківців. Школярі з Червоної Діброви ходять до школи в Слобідку-Рихтівську, а кудринецькі – до сусідньої школи Тернопільської області, бо туди їм ближче, ніж до Завалля.
Приміщення місцевого садочка «Сонечко» має не таку величну історію, адже переобладнали його із колгоспного клубу. Все ж умови тут досить непогані: охайно, чисто, є сучасний ремонт, якісні іграшки, цікавий і, головне, безпечний ігровий майданчик на вулиці. Сьогодні майже в усіх селах району практично зразкові садочки. Але лякає тиша в ігрових кімнатах. Зазвичай у місті в одній групі більше вихованців, ніж на весь садок у селі. Тут займається 21 дитина, але завідуюча Оксана Григораш каже, що ситуація із наповненістю непогана, бо садок розрахований саме на таку кількість дошкільнят.
РІДНИЙ КРАЙ, ОСПІВАНИЙ У ВІРШАХ
Дозвілля, культура і розвиток села тримаються на активістах і школярах. Різноманітні заходи до свят і пам’ятних дат проводяться у нещодавно відремонтованому Будинку культури в Заваллі або клубах у Вітківцях чи Кудринцях. Передовики завальського дозвілля – бібліотекар Світлана Васильчук і директор сільського Будинку культури Наталія Гоєк. Вони складають сценарії та готують святкову програму, враховуючи інтереси як дорослих, так і дітей та молоді. Активно допомагають їм і юні актори-аматори – учні місцевої школи та читачі бібліотеки: Катерина Никуляк, Іванна Ільчишена, Олена та Тетяна Корник, Олексій Бондар, Юля Дражньовська, Василь Слободян, Валентина Ганчар, Ірина Мамедова, Анастасія Ількович, Катя та Іван Онищуки. Створили вони театр книги, а ще полюбляють організовувати різноманітні танцювальні, вокальні та поетичні конкурси і забави.
Родзинкою місцевої бібліотеки є стенд із книгами відомого земляка – поета Івана Васильчука.
– Як сотні інших сіл, й моє село
В тремких вогнях
мрійливості згоряє,
Як інші – в палісадниках втопає.
Його красу привілля замело,
Ріки між берегами джерело
Одвік розлогих верб гілля купає, – пише він у своєму вірші «Завалля».
Збірки Івана Миколайовича «Відлуння розіп’ятих скель», «Сонети», «Полонений птах», «Над вічним плином», «Кам’янець. Вінок сонетів» перебувають на найпочеснішому місці. Над ними красується портрет Тараса Шевченка кінця ХІХ ст., вишитий на мішковині. Передала його бібліотеці місцева мешканка Наталія Васильчук.
Культуру, історію рідного краю селяни знають і поважають. Скажімо, у Вітківцях ще з 1990 р. працює музей старовинних виробів, організований Світланою Осіпчук, яка тоді працювала бібліотекарем. Усі експонати зносили туди жителі як Вітківців, так і ближніх сіл.
Шанують у селі й пам’ять про минуле. У самому центрі громади стоїть Меморіал жертвам Голодомору, недалеко від нього – пам’ятний знак воїнам, загиблим під час Другої світової війни.
Не стоять місцеві мешканці осторонь і від сучасних подій, які відбуваються в країні. З перших днів АТО на сході воює Андрій Павлюк. Також наш спокій там захищають Микола Ткачук, Микола Ількович і Олександр Гаврилюк.
У ПОШУКАХ «АТЛАНТИДИ»
– Природа дала нам усе для активного розвитку туризму, – каже сільський голова Ірина Павлюк. – Є в нас і річка Збруч, біля якої можна гарно відпочити, і прекрасні краєвиди Подільських Товтр, і навіть карстова печера «Атлантида» за межами села. Проте немає якісної дороги, якою можна до нас дістатися.
Печера – найголовніша родзинка, але наше протистояння за неї триває ще з 2006 року. Бо організація, яка займається нею, співпрацювати з нами категорично не хоче, не сплачує жодних податків із надання туристичних послуг. Її представники пояснюють це тим, що печера і парк для екстремалів, створений біля неї, розташовані за межами сільської ради. Ми зверталися в усі можливі інстанції, аби вплинули на них, проте нам усі кажуть, що це неприбуткова організація, яка лише розвиває туризм.
Діти із місцевої школи сюди часто ходять на екскурсії. Читачка завалецької сільської бібліотеки Іванна Ільчишена торік написала навіть цілу дослідницьку роботу про рідне село і його «Атлантиду».
«Це єдина в межах Поділля печера з триповерховою будовою, – пише дівчинка. – На першому поверсі представлені високі та широкі галереї, на другому – звужені порожнини, а на третьому – невеличкі ходи. На перетині галерей першого та другого поверхів є великі зали заввишки до 12 метрів. Назви в них досить красномовні: «Зал радості», «Зал казки», «Зал альпіністів», «Зал підкорювачів печер», «Зал Снігової королеви», «Зал «Динамо».
Юна дослідниця детально їх описала. На її думку, один із найкращих – «Зал Гагаріна», де стіни покриті природною мозаїкою, а вода, як скульптор, створила безліч гротів з іскристого гіпсу.
Як бачимо, трикілометрова мандрівка печерою обіцяє подарувати чимало вражень та естетичну насолоду. Щоправда, так просто зайти в неї неможливо, про екскурсію треба домовлятися заздалегідь.
З НАДІЄЮ НА ГАЗИФІКАЦІЮ І ЯКІСНУ ДОРОГУ
Інфраструктура в селі не вельми. Дається взнаки відстань від районного центру. Якщо до Слобідки-Рихтівської дорога ще нормальна, то до Завалля вона вже нікудишня. Автобуси курсують до села тричі на день. Але багато ними не наїздишся, бо ціна на квиток добряче кусається – в межах 20 грн. в один бік.
Найнеобхідніші продовольчі та промислові товари люди купують у місцевих магазинах. На всю громаду їх зареєстровано чотири: три приватні та один від райспоживспілки. Більшістю продуктів харчування завальчани забезпечують себе із власних господарств. А от продати за розумною ціною надлишок і заробити хоч якусь копійчину вони не можуть. Бо ж скільки це на ринку молока чи картоплі треба продати, щоб повернути хоча б вартість дороги. Тому здають усе заготівельникам за копійки.
Місцеві мешканці за кордон практично не виїжджають, обходяться сезонними заробітками в Чернівецькій і Тернопільській областях. Працюють там у теплицях, вирощують помідори та перець, збирають урожай із тамтешніх садів.
Медичне обслуговування в громаді надає ФАП у Заваллі, в інших селах – фельдшерські пункти. В Кудринцях і Заваллі є відділення пошти, де люди можуть оплатити комунальні послуги, відправити листи, придбати пресу чи необхідні продовольчі товари.
Найголовніше і найпроблемніше питання – забезпечення робочими місцями. Їх тут катастрофічно бракує. Потроху місцеві мешканці працевлаштовані в Кудринецькому цеху ПАТ «Гіпсовик», на електростанції товариства «Сібекс», яка працює тут ще з 90-х років.
Головні доходи сільська рада отримує за рахунок плати за землю від підприємств сільськогосподарського виробництва: ТОВ «Прометей», ВП «Компанія», ТОВ «Династія», які орендують тут паї. Аграрії уклали соціальні угоди і допомагають розвивати інфраструктуру села.
За межами сільської ради функціонує і підприємство «Континент», яке спеціалізується на вирощуванні свиней за новими технологіями.
Про тутешні комунальні блага говорити не доводиться, адже тут старі електроопори, пічне опалення, люди самі вивозять сміття. З іншого боку, добре, що хоч є сміттєзвалище, куди можна його вивозити. Добре тут і з вуличним освітленням, яке повністю забезпечене в трьох селах: Кудринцях, Заваллі та Червоній Діброві. Є надія і на газифікацію, бо сільська рада – замовник газопроводу Завалецького напрямку. Створили тут навіть відповідні кооперативи, які відповідали б за цей процес.
На сесії сільської ради місцеві депутати вирішили делегувати кошти на ремонт дороги Довжок – Кудринці. Та щиро вірять, що ремонтні роботи дороги до села зроблять і в них, і матимуть вони хоча б таку, як уже є на Довжку.
Ось так і живуть у Заваллі люди: важко працюючи, пам’ятаючи і розвиваючи свою культуру, згадуючи гарне минуле й сподіваючись на краще майбутнє.
Вікторія КОЖЕВНІКОВА.
З ІСТОРІЇ ЗАВАЛЛЯ
У книзі «Парафії та церкви Подільської єпархії», що побачила світ 1901 року під редакцією Юхима Сіцінського, читаємо (в перекладі українською мовою):
«Завалля – село при річці Збручі, на австрійському кордоні, на низовині, оточеній горами, від міста Кам’янця-Подільського за 20 верст на південний захід, від поштової станції Жванець за 12 верст на північний захід. Клімат сирий. Грунт чорноземний і глинистий, виснажений. В околицях села видобувають гіпс. Назву Завалля отримало від свого розташування біля старовинного валу.
У документах Завалля відоме з XVI століття. До XVIII століття було містечком. Належало 1565 року Язловецькому, далі послідовно – Косаківським, Вьєлегорським, Канарським і Старжинcьким. Наприкінці XVIII століття маєток перейшов до Дверницьких, які володіють Заваллям і тепер.
Населення переважно православне, 444 чоловіки та 465 жінок; євреїв 15, католиків 7. Парафіяни – українці-селяни. Крім хліборобства, ще мають заробітки.
Церква в Заваллі була вже 1565 року. У XVIII столітті, як і тепер, церква була Свято-Миколаївська. 1739 року вона була дерев’яна, крита соломою, стара. 1748 року тут була вже нова церква, теж дерев’яна, з трьома банями. У 1775 – 1777 роках побудовано й 1789 року освячено нинішню церк-ву – кам’яну, з однією банею, хрестоподібну. Зведено її головним чином на кошти місцевого священика Якова Рудницького. 1896 року встановлено новий іконостас. Дерев’яна дзвіниця стоїть окремо від церкви. У церкві є білі шовкові ризи, пожертвувані російською імператрицею Катериною II.
Церковної землі: садибної – 1 десятина 1894 сажні, орної – 30 десятин 2174 сажні, непридатної – 10 десятин 1968 сажень; земля в п’яти ділянках.
Будинок священика побудовано 1847 року, а службові будівлі священика та псаломщика й будинок псаломщика -1880 року на кошти поміщика.
Церковнопарафіяльна школа з 1887 року. Вона розміщується в дерев’яному будинку, побудованому 1892 року на кошти селян при допомозі училищної ради».
Зауважимо також, що в часи Російської імперії Завалля входило до Рихтівської волості Кам’янецького повіту Подільської губернії.
Завальська сільська рада, за даними довідника «Населені місця Поділля», виданого 1925 року, включала село Завалля (252 господарства, 1073 мешканці) й присілок Кізя (25 дворів, 56 мешканців). 11 серпня 1954 року її територію розширили за рахунок сусідньої Вітковецької сільської ради. 15 серпня 1959 року Завальську сільську раду ліквідували, включивши її села до складу Слобідсько-Рихтівської сільської ради.
26 лютого 1976 року Завалля знову стало центром сільської ради, до якої також увійшли Вітківці (відомі з 1460 року), Кудринці (відомі з кінця XV століття) й Червона Діброва (поселення виникло 1928 року як хутір Діброва). Цікаво, що 1925 року Завалля й Кудринці входили до складу Довжоцького району, а Вітківці – Жванецького, причому всі три села були центрами самостійних сільських рад.
Підготував Олег БУДЗЕЙ.
