ШЕЛДОН ІЗ ШАНХАЯ

Кожен житель світу має товари виробництва цієї країни – від телефонів і до светрів та іграшок. Про економічну могутність і велику кількість населення ми кожного дня чуємо із телепередач і читаємо у соціальних мережах. Так, це Китай – одна із найцікавіших країн світу, яка славиться своєю культурою та великою історією. А що китайці думають про Кам’янець-Подільський, його культурну спадщину, людей, село й інфраструктуру міста? Про це ми запитали у жителя Піднебесної, який потрапив у наше місто завдяки спеціальній волонтерській програмі «AIESEC». Знайомтеся – Шао (Шелдон) ТАОДЖІ.

– Шелдоне, розкажи про себе та як ти потрапив в Україну?

– Мені всього-на-всього 20 років. Родом я із Шанхая – одного із найбільших міст Китаю. Наразі опановую тонкощі міжнародного бізнесу в Ноттінгемському університеті. Правду кажучи, не я обирав Україну моїм основним варіантом для поїздки. Так сталося, що Україна вирішила вибрати мене.

І тепер я в Кам’янці-Подільському викладаю англійську мову для студентів національного університету.

Якщо чесно, то Україна в Китаї вважається досить магічною країною. У вас мене найбільше вразило те, що багато чого відрізняється від нашого світосприйняття. Наприклад, одяг, культура, їжа, люди – все різниться.

– Як ти вважаєш, що є основною особливістю твоєї нації?

– На мою думку, найхарактернішою та найсильнішою рисою китайця є рух і швидка зміна. Ми завжди стараємось удосконалюватися, йти в ногу із часом, застосовувати різні нові технології та методики у техніці, освіті, медицині та й узагалі в усіх галузях. Ми хочемо бути найрозвинутішими і першими.

– А української?

– На мою думку, українці – дуже сором’язливий народ. Але головна ваша перевага в тому, що не боїтеся спілкуватись. На відміну від китайця, українець може за 5 місяців вивчити англійську мову. Від ваших людей завжди віє якимось теплом, ви дуже чуйні та дружні. Навіть коли я захворів, то відчував неабияку підтримку: мені допомагали, приносили малину, водили до лікаря… I це при тому, що я був зовсім незнайомою людиною.

– Щодо особливостей китайської освіти. У ній є щось прототипне українській?

– Початкова, шкільна і студентська освіта зазвичай кардинально відрізняються одна від одної. Так само вчителі – дуже різнопланові. Ми навіть трохи боїмося своїх пе­дагогів, адже за неправильні дії можна отримати покарання. Однак

китайські студенти, на відміну від українських, мають більше свободи. Для прикладу, нам не задають так багато домашніх завдань. Проте натомість ми вчимося більше ніж українці, навіть денні заняття

у нас тривають довше ніж в Україні.

– Де тобі зручніше – у великому Шанхаї чи маленькому Ка­м’янці? Залишився би тут назавжди?

– Однозначно – Шанхай! Там люди заробляють набагато краще, але й, відповідно, набагато більше працюють, аби отримувати такі статки. У великому місті бачу більше можливостей знайти гідну роботу чи реалізувати себе як особистість. Для мене маленькі міста – це тільки можливість мати великі будинки. Щодо України, то тут варто подумати. Якби я мав добре оп­лачувану роботу, соціальний статус, то, можливо, і залишився б назавжди. Нині просто не зможу тут вижити, мені буде важко адаптуватися до такого суворого буденного життя. І залишився б я тут, зважаючи на два елементи жит­тя: дівчата – найкрасивіші, їжа – найдешевша (сміється).

– Ти був в українському селі?

– Ні, не бував. Коли їду в Чернівці, то проїжджаю повз українські села зі старими будиночками. Мрію, що колись усе-таки потраплю в одне хоча б на декілька днів. Хочу більше пізнати його, ознайомитися із культурою і побутом.

Перебуваючи в університетському музеї, побачив українську піч. Не повірите – у Китаї такі ж самі печі для глиняного посуду. Ще мені дуже сподобалися ваші вишиті речі. Вони неймовірні.

– Твоя китайська мрія аналогічна американській?

– Спочатку хочу заробити багато грошей, одружитися і народити одну або дві дитини. Просто на сьогодні у Китаї наявність трьох-­чотирьох дітей не досить нормально сприймається. Сподіваюся, у майбутньому із цією ситуацією буде все нормально. Хоча моя сім’я також досить велика, бо нас – троє братів. Я наймолодший.

– Шелдоне, а що найбільше припало до душі та що не сподобалось у Кам’янці?

– Мабуть, як і кожному іноземцю, який приїжджає у це місто, дуже подобається фортеця, яка зачаровує. Також тут є й інший елемент – основний скарб – це мешканці міста. Вони чудові та дружні.

Насправді ваше місто – це місто культури, проте воно не дуже охайне і зовсім не корисне для здоров’я. Тут дуже багато автомобілів, а дороги – у жахливому стані, їх потрібно негайно відбудовувати.

Найбільше, що не сподобалося у місті, – це вода, яка має жахливий смак і непридатна для пиття. Теплої води взагалі бракує, включають тільки тричі у тиждень. Хотілося б, аби в гуртожитку, де я нині мешкаю, завжди була гаряча вода.

Погано, що тут немає китайського ресторану. Це мене засмучує, адже не можу скуштувати своєї національної їжі.

І ще одне, коли проходжу біля місь­кої ради, то завжди звертаю увагу, що на флагштоках не майорить прапор Китаю. Це трохи ображає…

Ігор КИРИЛЮК.

За допомогу в перекладі дякуємо координатору

програми «AIESEC» Дані Дереш.