БУДЕ ОДИН ПАСТИР І ОДНЕ СТАДО
Сьогодні церковне питання перебуває у центрі уваги громадськості. І причина тому не тільки святкування 1030-річчя хрещення Київської Русі, а й можливість створення в Україні єдиної Помісної православної церкви. Проте мало кому відомо, що наше місто ще сто років тому було одним з осередків руху за незалежність Православної церкви на Правобережній Україні. Зокрема, Священний синод УАПЦ з ініціативи міністра ісповідувань в уряді УНР Івана Огієнка відбувся в Кам’янці-Подільському 14 жовтня 1919 року.
Також свідком цього прагнення є храм Богоявлення Господнього Української
автокефальної православної церкви, що на майдані Вірменський ринок, 4. Нині священиком там служить наш співрозмовник – митрофорний протоієрей Мар’ян ТИРКУС.
– Отче, розкажіть про історію виникнення Української автокефальної православної церкви.
– Українська автокефальна православна церква сягає своїм корінням у Хрещення святого князя Володимира, який 988 року охрестив Київську Русь та збудував Десятинну церкву. Він також запросив із Константинополя першого митрополита Фотія та священиків, адже на той час українське населення поклонялося ідолам. Із часом у нас висвячувалися вже свої священнослужителі та рукополагалися власні єпископи. Український народ завжди хотів мати власну незалежну церкву. Можна виділити декілька етапів її відродження.
1921 року був скликаний Собор, але оскільки українських архієреїв було знищено, а єпископів із Болгарії, які їхали на Собор, перехопила у Харкові радянська влада, священнослужителі були змушені самостійно рукоположити благодаттю Святого Духа Василя Липківського на правлячого архієрея і митрополита Київського. Третє відродження Автокефальної церкви відбулося 1989 року після довгих років переслідування радянською владою. Відновлену УАПЦ очолив Патріарх Мстислав (Скрипник). І сьогодні, попри намагання багатьох сил знищити або зламати Автокефальну церкву, вона існує та процвітає, хоча й не у великій чисельності.
– Як розвивалися громади УАПЦ за часів незалежності в нашому місті?
– У 90-х роках існувало приблизно 70 приходів Автокефальної церкви. Нині їх стало трішки менше, адже частина перейшла до Київського патріархату. На сьогодні в Кам’янці-Подільському до УАПЦ належить храм Богоявлення (духовна консисторія, де я нині служу), храм Нерукотворного образа на Черемушках (настоятель протоієрей отець Володимир) і храм Князя Володимира у Зіньківцях (настоятель ієрей отець Костянтин).
Між священиками УАПЦ і Київського патріархату дуже добрі стосунки, ми ходимо один до одного на свята, разом співслужимо на літургіях та один в одного причащаємося. Адже все одно рано чи пізно буде один Пастир і одне стадо.
– Коли відчули покликання до священства?
– Ще у початкових класах. Брав книгу і ходив із нею, неначе священик під час літургії. Батьки казали, що, напевно, він буде священиком, навіть зробили мені іграшку у вигляді кадила. Першу освіту здобув у Дрогобицькому технікумі нафти та газу, але далі за покликанням пішов у Львівську семінарію, також навчався в Івано-Франківському богословському інституті. Господь кличе всіх до себе, але на священницьке служіння собі обирає окремих. Як написано у Святому Писанні, багато покликаних, але мало обраних. Щодо поведінки священиків, то ми дивимося не на священика, а на Бога, який промовляє через нього. А священнослужитель, як і кожна людина, має свої гріхи та, як і всі інші люди, буде за них відповідати.
У Кам’янці служу п’ять років. Це вже мій третій прихід: перший був у Вінницькій області, потім служив у Волочиську.
– Яка історія храму Богоявлення Господнього?
– Будинок, де нині розташовується храм, спочатку був зведений як житловий. У ХІХ ст. перероблений під православний храм, який діяв до 30-х років минулого століття, поки
його не закрила радянська влада. За радянських часів тут було НКВС, міліція, пожежна, школа, гуртожитки. Наприкінці 90-х років комплекс знову передано церкві та відкрито храм Богоявлення Господнього. Також тут живе родина священика.
Незабаром ми плануємо відкрити недільну школу, адже приходять батьки з проханнями навчати їхніх дітей Божому Закону. Зареєстровано також духовне училище, але до цього ще не дійшли руки.
– Вам довелося зустрітися з привидом молодої жінки, яка, за легендою, блукає в будинку, де Ви мешкаєте, про що так охоче розповідають місцеві екскурсоводи?
– Насправді в будівлі тихо та спокійно, навіть чути, як за вікном гуляє вітер.
– Деякі люди не приходять до Автокефальної церкви, адже переконані, що ви неканонічні, а отже, позбавлені благодаті. Чи це справді так?
– Жодна церква не позбавлена благодаті, бо Дух Святий є над усіма священнослужителями. Навіть священиків, які з тієї чи іншої причини не служать, коли відходять у вічність, ховають як ієреїв. Багатьом не зрозуміле грецьке слово «автокефалія». Можливо, була б більш доречною і краще сприймалася людьми Українська незалежна церква. А щодо закидів, що вона не канонічна, то це видумки людей, адже наша церква вийшла за всіма канонами від Константинопольської Церкви-Матері.
– Чи маєте у Вашому храмі якісь особливі святині?
– Маємо близько 90 мощей різних святих. Це, зокрема, частина животворящого Хреста, на якому був розіп’ятий Ісус Христос, є частина ризи Пресвятої Богородиці, мощі чотирьох апостолів: Андрія, Луки, Якова та Филипа, святого Миколая, святої Варвари, святих лікарів Пантелеймона, Агапіта та Луки Кримського. Одночасно мироточить ікона Пресвятої Богородиці в самому іконостасі. Храмові ще була подарована ікона Божої Матері «Знамення», яка зміцнює родини. За п’ять місяців не одне подружжя, яке було на межі розлучення, зійшлося знову, примирилося і зберегло шлюб. Зцілень було дуже багато, але я їх не записую, щоб не робити сенсацій. До храму можна приходити, приклонятися до святинь, бо він відчинений щодня.
– На Вашу думку, чи є реальним отримання томосу про автокефалію Української церкви вже цього року, і чи не викличе це ще більшого протистояння між православними в Україні?
– Як я вже сказав, має бути один Пастир і одне стадо. І до цього ми йдемо. Але як таке станеться – це вже залежить від наших молитов, нашого прагнення і нашої любові один до одного. Ми молимося, щоб Дух Святий зійшов на Вселенського Патріарха Варфоломія і Священний синод Константинопольської церкви, щоб вони могли ухвалити правильне рішення. Чим більше нас молиться, то тим більша ймовірність надання томосу вже цього року.
Олександр БУЧКОВСЬКИЙ, прес-секретар Духовної ради м.Кам’янця-Подільського.