ПАМ’ЯТЬ ЗБЕРІГАЮТЬ ВІРТУАЛЬНО

У Китайгородській ОТГ активно розвивається віртуальний музей громади. На фотографіях, які місцеві мешканці виставляють на спеціальній сторінці у «Фейсбуку», – цілі пласти історії та народознавства.

Милуючись опублікованими весільними фотографіями 1948, 1957, 1973, 1986, 1992 років, можна простежити не лише моду на одяг різних поколінь, але й традиції. «Наприкінці весілля молода роздавала кожному гос­тю по шматочку короваю з медом. Ой, як смачно було», – коментує одну з фотографій відвідувач музею. А в роті вже солодко стає і вчувається неперевершений запах святині.

Разом із дітками, зображеними на світлинах, мимоволі усміхаєшся і розумієш, що це вже не вихованці садочків та учні шкіл, а дорослі люди. Адже зображені на світлинах учні Демшинської семирічної школи (1951 р.), вихованці Вихватновецького дитячого садочка (1970 р.) тощо.

Багато фото з краєвидами сіл громади. Знайшли навіть світлину із хором механізаторів, який був створений при Демшинському клубі й активно давав концерти у 70-х роках.

А он Микола Королюк опублікував фото знахідки на городі в тещі – монету, датовану 1565 р., Богдана Демчик подала фото пра­діда Никифора Байрака 1931 р. із с.Дерев’яне.

Збирають у музеї світлини й біографії відомих уродженців. Особливої уваги заслуговує пост про Анастасію Гой, 1914 р.н., яка записала багато легенд рідного краю. Світлину надала внука Іванна Кульчицька.

Із музею історії села Демшин передали фото, на якому за­сі­дан­ня спортивно-масової ко­-місії при колгоспі с.Калачківці (1970 р.).

Усіх знахідок не перерахуєш, і всі вони цінні та цікаві. Адже там чиїсь батьки, дідусі, бабусі. Хтось побачить себе і мимоволі усміхнеться. Адже і подумати не міг, що потрапить до музею.

Цінний для збереження пам’яті та популяризації культури громади проект створила начальник відділу освіти, культури, спорту і туризму Китайгородської ОТГ Любов Волоховська.

– Наш край дуже багатий не лише на краєвиди, але й людей. Прості селяни працюють, живуть, але коли ми їх втрачаємо, то губляться цілі пласти історії, а це дуже боляче. Тому ми вирішили пам’ять зберігати віртуально, – каже Любов Петрівна. – Дуже приємно, що діти почали цікавитися інформацією про рідних і публікувати її у нас. Маємо вже

навіть пропозиції проводити крає­знавчі конференції. За місяць роботи побачили, що нашим людям таких спогадів не вистачало. А в нас є чимало світлин, якими можемо здивувати.

Одна із дописувачів і популяри­заторів проекту Леся Королюк вда­ло зазначила на сторінці музею:

«Отримую масу задоволення від нашого віртуального спілкування! Італія, Іспанія, Польща, Київ, Чернігівщина, Хмельниччина – де б ми не були, частинка нашого серця зав­жди там, де народилися і виросли, де робили перші кроки, били коліна, з татом і мамою йшли на весілля, куди збиралося все село, де бабуся пекла хліб, і він пах на всю вулицю, де з дідусем (своїм чи товариша) їхав на підводі… Ще раз дякую всім за найприємніші спогади – наше дитинство, юність батьків, безтурботність молодих бабусь та дідусів! Ми є один в одного – і це, як на мене, дорогого варте!».