ЧИМ РАЙОННА ВЛАДА ЗАЙМАЛАСЯ ВЕСЬ РІК?

Початок року – це час підбиття підсумків і напрацювання планів на майбутнє. А в Кам’янець-Подільського району їх дуже багато. У рік, що відзначився пандемією, реформами, важким економічним станом, адже життя на час карантину практично зупинилося, все ж маємо і здобутки: покращення у медичній галузі, ремонт доріг, виконання бюджету, створення великого Кам’янець-Подільського району, а функції реорганізованих РДА – Дунаєвецької, Новоушицької, Чемеровецької – виконуватиме оновлена Кам’янець-Подільська райдержадміністрація. У період змін розмовляємо з головою Кам’янець-Подільської РДА Анатолієм БЕРНАШЕВСЬКИМ про те, як вижили у важкому 2020 році, та що несемо в 2021 рік.

– У лютому буде рік мого перебування на посаді голови Кам’я­нець-­Подільської РДА. І скажу, що він видався надзвичайно складним для мене. Адже довелося стикнутися із важкими проблемами: коронавірус, закриття Орининської та Староушицької лікарень, карантини-локдауни і, як наслідок, невиконання бюджету. Максимум зусиль – і таки виконання, закон про відкриття ринку землі та поїздки практично в кожне село з роз’ясненнями щодо нововведень. Але приємно, що робота дає результати, і ми з командою гідно виходимо з будь-яких проблем, що надиктовує час.

КОРОНАВІРУС ЗНЯВ КОРОНИ. АЛЕ НЕ ВСІМ

Анатолій Бернашевський зізнається, що найбільшим випробуванням року став таки коронавірус. Але сьогодні відчуває себе переможцем, бо районна лікарня забезпечена 150 кисневими точками. Кисень мають можливість подавати в терапевтичне, дитяче, інфекційне відділення. Для цього витратили 1 млн 700 тис. грн із державної програми і 700 тис. – з районного бюджету. Загалом на ЦРЛ витратили понад 6 млн грн.
– Збагачений кисень дуже нам допоміг, – продовжує голова РДА. – На щастя, нині є багато вільних місць у лікарні для хворих на COVID-19, але дав би Бог, щоб хвороба якомога швидше відступила, і ці місця нікому більше не знадобилися.
Якщо інші країни могли собі дозволити сидіти довго на карантині, бо отримали субвенції, то в нашому випадку це було практично неможливо. Адже треба заробляти гроші, бо наша країна зіткнулася з пандемією один на один. На допомогу, як завжди, українці прийшли одне одному. Ми з командою намагалися зробити все можливе. Вчасно надали допомогу підприємці. Не мірялися, хто, скільки, а просто приходили і запитували: «Що ще треба?». Серед них і Олександр Гінзеровський, Андрій Ванат, Віталій Завадський, Ігор Гай, Олександр Боршуляк, фонди «МіСт» і «Місто сонця», АТ «Подільський цемент» та малі підприємці. РДА при цьому змінила формат роботи. Від бізнесу не взяли жодної копійки. Натомість разом із медиками самі шукали постачальників. Обирали все необхідне, а підприємці самі закуповували. Пропозиції зазвичай знаходили вигідніші, ніж ринкові ціни. Коли було дешевше шити самим маски, то самі й шили. Меценати побачили, що їх не дурять, немає відкатів.
Ковід розставив пріоритети.
Я не боюся сказати, що Кам’янець-­Подільському району в боротьбі з пандемією допоміг бізнес, а політичні сили не допомагали. Хоча всім казав, що я поза політикою.
У мене є вертикаль, але я готовий співпрацювати з усіма. Не мені потрібна була допомога. Політичні сили писали мені листи і запитували, як із забезпеченням. Я всім люб’язно відписував, що ситуація контрольована, допомагають підприємці. Чекаємо на допомогу і від вас. Більше мені не писали. Боялися, що у відповідь напишу: «А чим допомогли ви?». Ну, не можна загальну біду переводити в політичну площину.
Згадує Анатолій Вячеславович ще один важкий момент – пе­ревезення медпрацівників під час карантину.
– Перевозили їх сільськими шкіль­ними автобусами, місто почало допомагати. Добре, що вдалося зна­йти спільну мову із тодішнім міським головою Михайлом Сімашкевичем. Зрозуміли, що ми не вороги, а повинні співпрацювати. Так і масками, костюмами ділилися, не розмежовуючи медиків на міських і сільських. За два місяці перевезень не було ні ажіо­тажу, ні скарг.

ПРО ВТРАЧЕНІ ЛІКАРНІ ТА ГРОШІ, ВИКИНУТІ НА ВІТЕР

Медичні питання переслідують Анатолія Вячеславовича із дня призначення на посаду.
Адже з 1 квітня постала проблема закриття двох лікарень – Орининської та Староушицької. Зізнається, що коли почав розбиратися в ситуації, то зрозумів, що проблема не в державі, а в місцевих людях.
– Не поставилися нормально відповідальні особи до реформи.
А почалася вона ще 2015 року. Якщо якісь райони могли щось правильно продумати, то це не в нашому випадку, – каже голова. – Всі знали, що з 1 квітня 2020 року треба грати за новими правилами. Але ж думали, що пронесе. Запитую: «Люди добрі, ви мали 5 років, аби довести все до вимог НСЗУ, чому ж не зробили?». А у відповідь чую: «Ду­мали, що пронесе, і реформу від­мінять!». Куди відмінять, якщо вона активно впроваджується по всій країні? Кинулися якось рятувати ситуацію. Зробили хоча б поліклінічне відділення. А якби правиль­но підійшли до цього питання і ще з 2015 року засукали рукави, почали працювати, то мали б повноцінні медичні заклади. А всі ці роки гроші просто викидали на вітер. Усі знали, що проводиться реформа.
А на утримання цих необдуманих лікарень витра­чали 10 млн грн у рік. У них працювали по 5-7 лікарів-пенсіонерів. А обслуговуючо­го персоналу – 57 осіб. В одного – 0,5 ставки, в іншого – 0,25. Пацієнти – дві-три бабусі, яких, як мені пояснювали, тримають, щоб вони супчику поїли. Та за такі гроші цим бабусям із Кам’янця можна було комп­лексні обіди возити. От і маємо, що за 5 років витратили 50 млн грн. Аби зробити ремонти приміщень, забезпечити заклади всім, що вимагає НСЗУ, треба було влізтися у 22 млн.
Як хотіли утримувати ці лікарні далі – невідомо. Прийшов в Орининську лікарню: система опалення там погнила, труб практично немає, води немає, в кабінетах – цвіль. Мені пояснюють, що труби так течуть, тому й цвіте все. Рентген 1972 року випуску, приміщення валиться. Хто там робитиме рентген? А ці державні гроші просто розкрадалися. За короткий проміжок часу воду зробили, систему опалення поміняли, тепер є запасний котел, насоси. Уклали договори із цемзаводом, який продовжує ремонтні роботи в денному стаціонарі. Кабінет УЗД підприємство вже зробило, ми знайшли узиста, який невдовзі приступить до роботи.
На щастя, ні в Старій Ушиці, ні в Оринині люди не відчули проблем через закриття лікарень. Є сімейні лікарі при ПМСД, є лабораторії, де роблять основні безкоштовні аналізи. За державні кошти із соцекономрозвитку на округи закупили аналізатори, також для ІФА-тестів, переносний УЗД-апарат для райлікарні. Це за депутатські кошти, як кажуть у народі. За ці ж гроші мультифункціональні майданчики зробили у Старій Ушиці та Оринині. На школу в Новій Ушиці виділили фінансування, будинок рад у Дубинці відбудували. Він був завалений. Ми ж стіни звели, накрили, а Інна Абдулкадирова далі вже до пуття доведе.
Кинулися до екстреної медицини. Машини поламані. Трохи громади, трохи район – усе полагодили, укомплектували. Вдалося залучити три машини і для сімейної медицини. Одну для Оринина, другу – у Сахкамінь, а ще одна машина буде спеціально виділена для перевезення хворих на діаліз.
Під запитанням і доля новобу­-дів – Шустовецької та Вихватновецької амбулаторій. Будувалися вони за рахунок державних коштів і співфінансування із бюджетів громад. Було багато проблем при здачі та прийнятті, але недоліки усуваємо, ще трохи часу – і вони запрацюють повноцінно. Процес затягнувся, бо керівники громад не підходили комплексно до робіт і контролю.

ЗЕМЛЮ НІХТО НЕ ЗМУШУЄ ПРОДАВАТИ

Напруга в селах району була і через закон про ринок землі. Люди не знали, що це таке, і що він принесе.
– Обрав тактику їздити у села і роз­повідати людям із перших вуст, – каже Анатолій Бернашевський. – Брав документи, де розписано, скільки і які аграрії платять за землю селянам і в громади. Пояснював, що ринок землі принесе здорожчання паїв. Показував, що один фермер платить 3%, а інший – 8%. Як наслідок, аграрії почали підвищувати ціну. Ніхто не каже людям продавати паї. Головне – аби їхнє багатство цінували.
Запроваджуємо цікавий проєкт аналізу використання сільськогосподарських земель. Запустили його вже в одній із наших громад і побачили, що є питання щодо тисячі гектарів землі. Тисячі… Треба розбиратися: хто використовував, чому бюджетом сільської ради недоотримані кошти. От вам і відповідь, чому так довго громади не хотіли об’єднуватися. Досить спекулювати на настроях людей і гратися в політику.
Якби ми гралися в політику, то 146 мільйонів гривень на поточний середній ремонт доріг не отримали би. Кам’янець-Подільський район єдиний в області повністю зробив ямковий ремонт доріг. Стоїть знак «Кам’янець-Подільський район», а за ним ямковий ремонт закінчується. Зима минає, а асфальт разом зі снігом не сходить. Це значить, що шаферний ремонт себе виправдав. Усі ми розуміємо, що їх необхідно капітально ремонтувати.
Ще однією катастрофою для району Анатолій Вячеславович називає пасажирські перевезення. По них надзвичайно вдарив карантин. Якщо колись сільські маршрути обслуговували 113 автобусів, то тепер їх трохи більше як 50. Вимога щодо сидячих місць дуже вдарила по рентабельності, але й значно менше людей добираються до міста. Студенти вчилися ди­станційно, люди середнього віку переважно працюють за кордоном.
– Якось дуже просили перевізника залишитися на маршруті до села Війтівці. Думали: що ж йому не сходиться? – згадує Анатолій Вячеславович. – Виїхали без його відома на той маршрут, аби прослідкувати за наповненістю. Ситуація виявилася катастрофічною. Одна-дві людини виїжджають із села, а машину треба бити. Проблема навіть у тому, щоб знайти водія.

СТАЛИ БІЛЬШИМИ, АЛЕ БЛИЖЧИМИ ДО ЛЮДЕЙ

Як ніхто не вірив у продовження медичної реформи, так і не вірилося в укрупнення районів. Кам’янеччина тепер значно більша. Три нові райони прийшли до нас зі своїми туристичними родзинками, але і зі своїми проблемами та порожніми бюджетами.
– Наш район вступив в об’єднання із перехідним бюджетом 7 мільйонів, – каже Анатолій Бернашевський. – Загальний бюджет виконали на 103%, при тому, що був важкий період. Дунаївці та Нова Ушиця приєдналися з нульовим бюджетом, а Чемерівці мають на рахунках 300 тисяч. Подальша доля райдержадміністрацій, які до нас приєдналися, така: їх ліквіду­вали, 1041 працівника звільнили. На весь об’єднаний район зали­шаються працювати 149 спеціа­лістів, 97 з них – соцзахист. Залишаються відділення соцзахисту, служби у справах дітей та архіва­ріуси у РДА, що ліквідували. Вони будуть у нашій структурі, але на віддаленій роботі.
Рік для Кам’янець-Подільської РДА відзначився тим, що там відмінили фіксовані прийоми громадян. Тепер люди знають, що можна прийти в будь-який час, а не у визначений день місяця. Це значно скоротило кількість звернень на «Гарячу лінію». Голова обіцяє, що в об’єднаній структурі така практика залишиться й надалі:
– Людям пояснюємо, що можемо вирішити, а що не можемо, роз’яснюємо, як діяти далі. Головне, що гарна комунікація напрацьована. За день, буває, так наговорюся, що аж захрипну.
Питання залишаються щодо функціонування районної ради.
Депутатів обрали, а грошей для апарату ради – нуль. Треба шукати механізми фінансування райради, яка наразі на місяць пішла за свій рахунок. Але функції їхні ніхто не відміняв. Райони майно передали ще до нового року. Установи, майно Кам’янець-Подільського району передавали депутати райради нового скликання, а в районах, що приєдналися, – депутати старого скликання. Кам’янець-Подільська райрада має право впливати на ці рішення, але повинна все це про­аналізувати, юридично вивчити.
Найприємнішим моментом року голова РДА називає візит президента. Каже, що було тривожно, але коли почув оцінку роботи, то зрозумів, що перебуває на своєму місці.
– Програма «Туристичний магніт», запроваджена завдяки візиту президента на Кам’янеччину, – це туристичний момент, який зшиє Україну. Заручи­лися підтримкою нашої ініціативи, і 6 млн грн буде виділено, аби побудувати причали на Дністрі, створити річні маршрути. Завдяки цьому ми значно збагатимо туристичні стежки. Скажімо, приїжджає автобус на Бакоту, і навіщо їхати назад автобусом, якщо можна повернутися річкою. Краєвиди там вражають. Наше завдання – затримати туриста на декіль­ка днів. А для цього потрібні умови. От ми і робимо все можливе.
Ще одним пріоритетом голова Кам’янець-Подільської РДА називає створення госпіталь­ного центру.
– Переконаний, що це життєва необхідність. Розробляємо кон­цепцію, розуміємо, що важкий процес, але необхідний. До труднощів звикли.
Приємно, що за рік роботи зна­йшов багато друзів і однодумців. Команду вдалося підібрати хорошу.
А від неї дуже багато залежить. Зрозумів, що ти як керівник не маєш права одягати корону і командувати, маєш бути менеджером, комунікатором і співпрацювати з усіма. А інакше результату не буде.