ОТІ ШЕРИФИ З ФІЛЬМІВ – ЦЕ МИ

8 БЕРЕЗНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ЖІНОЧИЙ ДЕНЬ

«Знаєте, що мені найбільше подобається в робочих буднях? Коли їдеш у поліцейському авто, а тобі назустріч вибігають дітки, вітаються, ти зупиняєшся, розпитуєш, як у них справи, чи все добре вдома. Вони з радістю діляться своїми успіхами у навчанні, розповідають, хто їх образив, або хто кого любить, хто до кого збирається на день народження. А ти тішишся цими щирими розмовами із ними, бо розумієш, що зламала систему, виховуєш нове покоління діток, які довіряють поліції, а не бояться її, як це було ще декілька років тому».

Чомусь саме з цієї фрази нашої героїні хочеться почати розмову напередодні Міжнародного жіночого дня. Чарівна поліцейська, яка бандитів на місце поставить, із сімейними конфліктами розбереться, допоможе тим, хто опинився у скруті. Усе це про єдину на Хмельниччині жінку – поліцейську офіцерку громади, капітанку поліції Оксану КОЗЛОВСЬКУ. З нею ми і детально поговорили про робочі будні, як це працювати за графіком 24 на 7, чому в її робочому автомобілі є навіть бензопила й інші не надто жіночі гаджети.

ЯК ЖИТОМИРЯНКА СТАЛА ГУМЕНЧАНКОЮ

Оксана Валеріївна в правоохоронних органах із 2007 року. Починала в патрульно-постовій службі Житомира, звідки сама родом.
– Я не готова сказати, чи з дитинства мріяла бути поліцейською, – згадує наша співрозмовниця. – Мама дуже хотіла, щоб я була бухгалтеркою, тому після школи відучилася на бухгалтерку, а потім вступила до Національної академії внут­рішніх справ. Правда, не все так легко було: подала документи, а мені сказали, що місць немає. Я не здалася, дуже просила, аби взяли, пообіцяла, що буду найкращою студенткою, і таки вступила. Коли навчалася, одразу ж почала ходити у підрозділи й питати, де є вільні посади.
І таки знайшла роботу.
Працювала в пішому патрулі. Це робота не для слабких, адже серед ночі доводилося втихомирювати сімейних дебоширів та інших правопорушників.
У Кам’янці-Подільському наша героїня з 2008 року, потрапила сюди за перерозподілом, і так із корінної житомирянки стала кам’янчанкою. Спочатку працювала в кримінальній міліції у справах дітей, потім – у службі дільничих. Коли на території області стартував проєкт «Поліцейський офіцер громади», без вагань подала свою кандида­туру і пройшла всі етапи відбору. Ось уже за рік у Гуменецькій громаді вона стала своєю, гуменецькою поліцейською Оксанкою, яку люблять, поважають і знають, що вона завжди прийде на допомогу.
– Півтора року тому взяла участь у конкурсному відборі на поліцейського офіцера громади Гуменецької ОТГ, – згадує Оксана Вале­ріївна. – Після відбору поїхали до Львова на навчання за програмою ПОГ. І ось недавно минув рік, як працюю поліцейською офіцеркою громади. Не боялася бути першо­проходицею, бо все, що перше, – все цікаве. Особливості цієї роботи в тому, що ти більш мобільна, ПОГи забезпечені автомобілями, завжди є на території обслуговування і не задіюються на інші території. Більше часу проводиш у громаді, з населенням. У цьому є дуже багато плюсів, адже мало того, що швидше можемо приїхати на виклик, бо постійно тут, то ще й краще знаємо місцеве населення. Практично за адресами знаємо, до кого їдемо і чого можна чекати на тому чи іншому виклику.
Охоплюємо ювенальну превенцію, яка мені особисто дуже близька, дозвільну систему, безпеку дорожнього руху. За домовленістю з директорами шкіл проводимо заходи з безпеки дорожнього руху школярам. На службі найчастіше доводиться їхати на дрібні сімейні суперечки, які врегульовуються мирним шляхом.
До речі, поліцейські офіцери громади працюють при Гуменецькій громаді, Староушицькій та селах колишньої Колибаївської. Там поліцейський офіцер залишився, незважаючи на те, що населені пункти приєдналися до міста.

ШЕРИФИ І ШЕРИФИНЯ НА СТОРОЖІ ПОРЯДКУ

Не тільки страж порядку, але консультантка, помічниця, психологиня, вихователька, педагогиня, майстриня ЖКГ сфери. Усі ці професії вдалося опанувати Оксані Козловській. Коли вона описує свої робочі будні, од­разу згадуються американські фільми з їхніми шерифами.
– Так от, ті шерифи з фільмів – це ми, – сміється співрозмовниця. – Наша команда складається із трьох осіб: я та двоє моїх колег – Володимир Жибак і Віталій Мельничук. Де які проблеми – там і ми. Он нещодавно дороги позамітало, то ми ­їздили і дивилися, де замети, до­помагали відбуксувати застряглі автомобілі. Сильним вітром повалило дерево, то ми і його пиляли та звільнили проїжджу частину. Нац­поліція забезпечила нас бензопилами, тому на випадок негоди маємо чим розчистити дорогу. Сніги добряче додали роботи. Разом із представниками Гуменецького комунального підприємства об’їздили всі підопічні нам населені пункти, дивилися, де є проїзд, де треба розчистити.
Наша Гуменецька громада велика, під опікою 23 села, де проживають понад 15 тисяч людей. Іноді доводиться не одну сотню кілометрів наїздити, доки всі виклики охопиш. Маємо два автомобілі на трьох, чекаємо на третій. За правилами, в кожного ПОГа має бути свій. А яке у нас оснащення: про бензопилу вже казала, пневмоножиці, потужний ліхтар. Аптечка в нас спеціальна, в ній є все на випадок надзвичайної ситуації: термоковдри, джгути, шини, носилки для постраждалих осіб. Нацполіція забезпечила нас вогнепальною табельною зброєю, спецзасобами, тому готові реагувати на будь-які правопорушення як кримінального, так і адміністративного характеру.
Оксана Козловська зізнається, що готова і дерева пиляти, і сніги розчищати, головне – щоб якомога менше викликів було пов’язано із насиллям щодо дітей. За минулий рік гуменецькі шерифи встановили місцезнаходження 5 неповнолітніх. Одну дитину з міста на своїй території знайшли, ще одну – з Дунаєвецького району. Вона мала бути в Голоскові, у свого хлопця, але там її не виявили. Завдяки оперативним заходам, знайшли її аж у Княжполі. В Макові, на кордоні тодішніх районів, передали дівчину працівникам Ду­наєвецької поліції. На щастя, всіх пропаж було оперативно знайдено і доставлено додому.
Завдяки наполегливості поліцейських офіцерів, їхній людяності й готовності завжди прийти на допомогу, люди більше почали довіряти поліції. А з іншого боку, і сто разів подумають, перш ніж вчинити правопорушення, адже знають, що ПОГ завжди десь у селі.
– За рік, що працюємо в Гуменецькій громаді, знизився рівень реєстрації правопорушень, криміногенна ситуація значно покращилася. Тобто, результати роботи є, – констатує Оксана Валеріївна. – Кожен ранок у нас починається з наради в голови Гуменецької громади Інни Абдулкадирової. Може, хтось уночі дзвонив до неї чи до нас, обмінюємося інформацією. План роботи на день складаємо. Десь потрібна допомога для виїзду соцпрацівників у сім’ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, можливо, потрібен виїзд із комунальною службою. При громаді є Центр для надання допомоги одиноким та людям похилого віку. Їздимо і з ними, допомагаємо літнім людям. Коли голова громади проводить наради зі старостами, то і ми там мусимо бути, може, у старост є до нас запитання, чи проблема села, яку ми можемо спіль­-но вирішити, ми буваємо на всіх сесіях сільської ради. Словом, беремо найактивнішу участь у житті громади. Нас так уже й охрестили: «Гуменецька поліція».
Хоча співрозмовниця зізнається, що не має хобі, і навіть борщі не варить, бо зі щільним графіком ні на що не вистачає часу, все ж під час розмови з’ясовуємо, що час вона знаходить на благороднішу справу, яку надиктовує серце, – волонтерство. Замість того, аби сказати, що це не входить у мої обов’язки, допомагає чим може, навіть і тоді, коли соромляться попросити про допомогу.
– Довго пам’ятатиму ситуацію з багатодітною сім’єю, яка проживає в одному із наших сіл, – згадує Оксана. – Приїхали проконтролювати, як у них справи. Господиню зустріли за воротами, йшла до сусідів позичити яєць, аби спекти дітям пирога. Ми залучили підприємців, благодійників громади – і наступного дня завезли родині борошна, масла, яєць та інших продуктів харчування. Як та мама бідна плакала… Як щиро дякувала за допомогу. Ми з колегами тоді зрозуміли, що допомагати справді легко, і, на жаль, є дуже багато людей, які потребують найбанальнішого.
З усмішкою наша героїня згадує, як в умовах карантину по­ліцейські офіцери Гуменецької громади вітали діток з особливими потребами до Дня святого Миколая. Спільно з підприєм­цями Гуменецької ТГ придбали солодкі подарунки, на поліцейській машині завітали до кожної дитинки додому. Наїздили кілометрів багато, зате діти відчули, що вони потрібні та про них дбають, навіть якщо всіх позакривали на карантин. Таких прикладів співпраці з громадою ПОГи згадують дуже багато. І радіють, що змогли змінити підхід до справи, завоювати не лише любов селян до себе, а й довіру до нової професії.