У МАКОВІ ТРЕНУЮТЬСЯ ВЖЕ 40 РОКІВ

Робота будь-якого навчального закладу, крім освітнього компоненту, має й виховний. До числа тих, хто виховує майбутнє покоління, належать і спортшколи, які розвивають тіло та особистість юних вихованців. Одна з таких установ – Маківська ДЮСШ – цього місяця святкує 40-річний ювілей. Тож «Подолянин» вирішив поцікавитися історією та здобутками цієї спортивної школи.

ПОЧИНАЛОСЯ ВСЕ З ПІДВАЛУ

Про те, як установа розпочала свою діяльність і розвивалася, нам розповідає один з її творців, майстер спорту, заслужений працівник фізичної культури і спорту Володимир КОПИЧИНСЬКИЙ:

– Це сталося з моєї ініціативи та першого директора Миколи КУЛИКА, який працював тоді в Макові інст­руктором зі спорту сільради. Він – фа­нат футболу, а я – всіх видів спорту.
Микола Миколайович запропонував завітати до голови відомого маківського колгоспу-мільйонера Віталія Стеньгача. Віталій Володимирович на зустрічі сказав, що чув про нашу діяльність, але пожартував, що для нього це «Америка». Тому додав: «Хлопці, розкажіть, що ви хочете зробити?».
Ми розповіли, що в колгоспі на базі профспілок хочемо відкрити ДЮСШ, і для набору майбутніх вихованців є дуже великий контингент. Є дві середні школи – Чечельницька та Слобідсько-Рахнівецька. Він погодився підтримати ініціативу. Дали приміщення в підвалі, де наприкінці 1983 року відкрили секції з важкої атлетики, настільного тенісу, шахів, а також футболу. У но­востворену спортивну школу прийшли близько 300 дітей, розпочалася активна робота.

Володимир Копичинський розповідає, що почав виконувати роль тренера з важкої атлетики, а Микола Кулик запросив у Маківську ДЮСШ нині покійного тренера з футболу Геннадія Лесика. А також додає, що тоді молоді ентузіасти спорту, крім занять із дітьми, намагалися проводити і чимало змагань. На деякі з них запрошували й майстрів минулого:
– Виділю наш ветеранський футбольний турнір, участь у якому бра­ли багато цікавих спортсменів. Зокре­ма, навіть футбольна збірна СРСР та ветерани київського «Динамо».

– Володимире Васильовичу, а як сформувався викладацький склад?
– Почали працювати хлопці, які, як і я, закінчили Кам’янець-Подільський педінститут. Це вже згаданий Геннадій Лесик і Петро Дімітрієв, який займався настільним тенісом. А шахове відділення вів кандидат у майстри спорту Анатолій Бугерко. Це був чудовий спеціаліст, який влаштовував показові сеанси одночасної гри проти десяти суперників. Відтоді наш колектив почав працювати та досягати успіхів.
Після 5 років почався прогрес. Зокрема, я зумів виховати хорошого важкоатлета Олександра КУДРИ­НЕЦЬКОГО, який двічі став чем­піоном Радянського Союзу серед школярів і призером чемпіонату світу. 1990 року світова першість проводилася в Москві, де після завоювання «срібла» Сашка нагоро­джував наш видатний український важкоатлет Леонід ЖАБОТИНСЬ­КИЙ. Нині Саша працює та живе в рідному селі.

ВИХОВАНЦІ ТІШАТЬ І НИНІ

Із неприхованою гордістю тре­нер розповідає про головне – учнів школи. Серед них багато майст­рів спорту та призерів між­на­родних змагань:
– Серед важкоатлетів, крім Олександра, наша гордість – чемпіон Європи Володимир ДЕМКОВСЬ­КИЙ, майстер спорту Влади­слав БУРКІВСЬКИЙ. Наразі Ангеліна ЛОМАЧИНСЬКА та Яро­слав ЗАБОЛОТНИЙ також стали майстрами спорту та змагаються у престижних турнірах. Наприклад, недавно Ангеліна привезла бронзу з чемпіонату Європи у Вірменії.

– Коли Маківська ДЮСШ отри­мала пристойне приміщення?
– Років 17-20 тому. Це був колишній дитячий садочок. Вважаю, що найкращий в Україні. Але потім колгосп зруйнували, а садочок почав занепадати.

– Володимире Васильовичу, а як наразі виглядає спортивне життя в Макові?
– Ми підпорядковуємося сільській раді, яка нас фінансує. У школі працюють відділення футболу, волейболу та важкої атлетики. Усі секції об’єднують 122 учні, з яких моїх 23.

Тренер розповідає, що недав­но вдалося купити декілька тренажерів, а на 2024 рік у ДЮСШ планують придбати бус, який необхідний, адже після початку повномасштабного вторгнення два шкільні автобуси віддали для потреб ЗСУ.
Попри оптимізм, із сумом зазначає, що нині в роботі заважає те, що теперішні діти не дуже хочуть іти до спортзалу. Вони, за словами тренера, з більшим бажанням проводять час за ком­п’ютером або з мобільним телефоном. Однак найголовнішою проблемою, як і всієї України, є повномасштабна війна:

– Нині ми маємо хорошого молодого директора Валерія КАРПОВА. Він колись був непоганим футболістом. Маємо плани, але найбільше хочемо Перемоги.
Деякі наші вихованці служать на передовій. Я – депутат сільради, тому деколи до мене звертаються по допомогу, як-от кандидат у майстри спорту з гирьового спорту (їх Володимир Васильович виховав понад десяток. – Прим. ред.) Василь ЛАВРОВ. Він дуже просив зібрати медикаменти на фронт. Люди відгукнулися, також я цим займався. Зібрали, відправили на Константинівку.
Нині Василь служить водієм швидкої допомоги. Він зателефонував до мене й каже: «Володимире Васильовичу, ці медикаменти допомогли врятувати мінімум 5 жит­тів!».
Важко спостерігати, як молодь гине. Я вже продавав свою медаль за потрапляння у Книгу рекордів Гіннеса. Тоді на аукціоні її придбали мої учні, які тепер живуть в Англії. Вони вирішили повернути нагороду мені. Сподіваюся, що ще до нового року в Дунаївцях вдасться продати ще 4 медалі, аби віддати гроші для ЗСУ.

Олександр ЩЕРБАТИХ.