ЯК РОСІЯНКА В АВСТРАЛІЇ ПІКЛУЄТЬСЯ ПРО УКРАЇНУ

Днями Україна мала сумну другу річницю 10-літньої війни з рф. За цей час у наших головах сформувалося чітке розуміння того, що велика частина нашого кордону межує з «імперією зла». Проте насправді наш сусід ще гірший, ніж ми думаємо. Адже, крім власної Чеченської республіки, а також Грузії, Сирії та України, де кремль розпалив криваві війни, в москві становлять небезпеку й для власних громадян.
Однією з таких є корінна москвичка Катерина ТРУШКІНА-РЕЗЕНДЕ, яка раніше працювала менеджеркою в одній із місцевих компаній, однак із часом покинула рідний дім і тепер допомагає українській армії, проживаючи в безпечній для себе Австралії. Про Катерину нам розповіла її подруга Тамара. Жінка нещодавно за­вітала до редакції, аби розповісти про приятельку з Австралії, яка робить корисні для української армії речі.
Отже, «Подолянин» поспілкувався з Катериною про нашу Перемогу, волонтерство, інформаційну підтримку України та те, як путін знущається з росіян.

«ВДАЛОСЯ СФОРМУВАТИ АНТИВОЄННУ СПІЛЬНОТУ»

Навіть за даними кремлівсь­кого росстату, з початку вторг­нення і до кінця серпня мину­-лого року рф покинули від 1,6 до 2 млн громадян. Хтось зробив це з економічних причин, а хтось утік від мобілізації. Однак навіть такий відтік людського потен­ціалу не зупиняє сусідню країну в її абсурдних рішеннях. Днями в єкатеринбурзі фсб рф затрима­ла 32-річну громадянку росії та США Ксенію Хавану. Жінка приїхала на історичну батьківщину, аби побачити 90-річну бабусю,
а натомість наступні 20 років мо­же провести за гратами. Причина – донат для ЗСУ в сумі 51 долар та інкримінована їй державна зрада. Але наша співрозмовниця таких помилок повторювати не збирається.

– Мені 37 років, у росії не проживаю з 2017 року, – розповідає Катерина Трушкіна-Резенде. – Про мене майже немає інформації зі зрозумілих причин, адже росіяни переслідують своїх громадян за антивоєнну позицію. За «зраду батьківщини», допомогу ЗСУ або так звану дискредитацію російської армії нам загрожує великий тюремний строк. Таких репресивних за­конів у росії в останні два роки було прийнято близько 50.

– Катерино, як у Вашому житті з’явилося волонтерство для України?
– Із того, що після вторгнення я почала брати участь у різних зборах. У перші тижні війни ми відправляли теплий одяг і засоби для тактичної медицини. До цього я не знала, що таке турнікети, і які вони бувають.
Згодом по допомогу почали звер­татися знайомі, які живуть в Україні. Спочатку ми відправляли їм з Австралії медичні аптечки. Але це дуже дорого. Тож я моніторила соц­мережі й невдовзі зв’язалася з українською діаспорою в Туреччині. Уже через них ми купили багато аптечок, а згодом зосередилися на придбанні саме турнікетів, оскільки їх дуже не вистачає на лінії зіткнення.
Десь рік тому я вирішила на деякий час відійти від волонтерської діяльності. Проте мені стало лише гірше. Ти вже просто повинен перебувати в цьому процесі.

Розповідає жінка й про спів­працю з українцями в Сіднеї:
– Початок повномасштабної війни став шоком, але відтоді вдалося сформувати міцну антивоєнну спіль­ноту, яка займається різ­ними зборами. Купуємо дрони, теп­ловізори та все інше, що можна. Робимо це самотужки, а також спів­працюємо з українською громадою, яка в Австраліії є міцною та активною. З українцями дуже приємно співпрацювати, адже за підтримки австралійської держави вони влаштовують багато різних програм, які чітко працюють. І за це їм велика шана. Коли долучаєш­ся до співпраці з українською громадою, знаєш, що люди в Украї­ні неодмінно отримають адресну допомогу.

Катерина додає, що незабаром після початку вторгнення в Австралії та Новій Зеландії почала діяти громадська організація «Svoboda AlIiance», яка допомагає Україні. До її складу входять переважно росіяни, які прожили в еміграції 20-30 років, мають місцеві паспорти та не збираються повертатися до рф. Однак є й прості волонтери, як, наприклад, наша співрозмовниця, яка не має австралійського громадянства, що створює для неї додаткову небезпеку:
– Офіційно в ГО лише 5 членів, однак навколо них є ще близько 20 волонтерів. Крім того, що ми працюємо над запитами, маємо також і власні проєкти. Як правило, це збори. Коли знаємо, що комусь потрібен автомобіль для вивезення поранених, тоді відкриваємо збір і знаходимо в Україні відповідальну людину, якій згодом ці кошти будуть передані для придбання авто. А, наприклад, торік влаштували великий збір медичного обладнання, яке взяли в лікарень в Австралії. Також часто збираємо просто на дрони, адже їх теж дуже не вистачає українським військовим.
Президент нашої організації Ілля ФОМІН торік їздив із допомогою до України, а також працював на волонтерських пунктах у країнах Балтії.

– Пані Катерино, недавно Ви дали інтерв’ю австралійському радіо ABC, де розповіли, що ваша російсько-українська війна розпочалася 2020-го. Що тоді вплинуло на світогляд Катерини Трушкіної-Резенде?
– Частина моєї родини з білорусі. Й після придушення протестів у цій країні я чітко побачила, як один злочинний режим підтримав дії іншого. Тоді мені став зрозумілим масштаб цього зла.
Згодом, коли почалося вторг­нення в Україну, я побачила, як через прикордонний пункт, який я сама перетинала 2018 року, коли їхала в гості до родичів, тепер їдуть російські танки (йдеться про білорусько-російський кордон. – Прим. ред.). Це просто розірвало серце, адже спочатку 2020 року силовики подавили протести проти олександра лукашенка, а згодом змусили білорусів стати співучасниками злочину проти України.

«СВІТ МАЄ БІЛЬШЕ ДОПОМАГАТИ УКРАЇНІ»

Далі говоримо про мітинги на нашу підтримку, які співрозмовниця відвідує в Сіднеї та інших австралійських містах. За словами пані Катерини, вони поки не дають необхідного результату. Однак припиняти їх активна спільнота «зеленого континенту» не збирається.

– Із початку вторгнення мітингів було дуже багато. Одного дня ви­ходили українці, а наступного – росіяни. Представників росії було близько 200, а з українського боку, звісно, більше. На жаль, коли ці заходи влаштовує російська діаспора – це не дуже добре висвітлюється в ЗМІ, тому може скластися враження, що ми мовчимо. Проте це не так.
Згодом людей виходило все мен­ше, й нині на мітингах присутні по 50-70 осіб. Тож ці акції почали відбуватися спочатку двічі на тиждень, потім – один раз, а згодом – лише раз на місяць.
Наразі з російського боку кістяк складають близько 20-30 людей, але до нього додаються молоді люди, які мігрували з рф після по­чат­ку вторгнення. Недавно ми мітингували під російським посольст­-вом у Сіднеї. Акція була присвя­чена вбивству Олексія Навального (25 лютого голова ГУР МОУ Кирило Буданов заявив, що з наявної в нього інформації це не вбивство, а в політика справді обірвався тромб. – Прим. ред.), а також приєдналися до українців у Канберрі.
Російськомовних у Австралії близько 50 тисяч. Однак це не лише росіяни, а й жителі інших пострадянських країн. Тож дехто з них вважає, що це не його війна. А, наприклад, у білорусів ситуація відмінна від інших. У рб досі присутні смертна кара, а також силовики, які «навідуються в гості» до родин. Тож білоруси не виходять із міркувань безпеки. Хоч це й не значить, що вони не допомагають і не донатять.

– Росіяни мітингують із закликами насамперед до австралійського чи власного уряду?
– Основний заклик – більше допомоги Україні та санкцій для росії. Вимагаємо також визнати рф країною-терористкою і видворити звідси російських дипломатів, які на «зеленому континенті» займаються чимось іншим, а не своїми прямими обов’язками. Тож насамперед ми звертаємося до керівництва Австралії.

– Чи отримували Ви відповіді на свої заклики?
– З австралійською владою ми спілкуємося через листування та петиції. До речі, саме для цього нам і необхідна громадська організація. І нам відповідають, однак усі відповіді у стилі «Ми висловлюємо глибоке занепокоєння».
І це жахливо, адже Україна потребує більшої підтримки. Недавно тут розгорівся скандал, коли було утилізовано 45 бойових гелікоптерів MRH90 «Taipan».
Ніхто так і не зрозумів, чому їх не передали Україні. Були мітинги від української громади, скандал в австралійському парламенті, запит від українського посла Василя МІРОШНИЧЕНКА, однак це озброєння до ЗСУ так і не потрапило. Офіційна відповідь – гелікоптери не відповідали вимогам безпеки. Однак це абсурд, адже навіть з Офісу Президента України було повідомлення, що на лінії фронту свої безпекові критерії.
Попри це ми та українська громада продовжуємо тиснути на владу. Оскільки нинішня ситуація є жахливою. Так, Австралія допомагає Україні. Зокрема, країна передала ЗСУ дуже хороші БМП «Bush­master», але цього недостатньо. Ніхто не може зупинити навіженого, який здатен покласти в Авдіївці власних людей більше, ніж радянський союз за всі роки війни в Афганістані.
Мені не шкода російських військових, але вважаю, що західний світ загалом є занадто слабким. Ад­же тут ніхто не розуміє, що наразі формуються різні «осі зла», й у разі поразки України Китай нападе на Тайвань. І, наприклад, якщо з ма­терикового Китаю ракети до Авст­ралії не долітають, то з Тайваню – так. Тоді, аби напасти на австралійців, китайцям не потрібно буде направляти війська. Вони можуть закидати тут усе ракетами. Світ дуже змінюється, і, на жаль, країни першого світу цього не розуміють.

«УСЕ ПОЧАЛОСЯ 2010-го»

Насамкінець наша розмова переходить у площину реакцій на війну проти України не лише росіян, які покинули свою країну, а й тих, хто в ній залишився. Катерина не має особливих надій на те суспільство, однак вважає, що воно стало таким через певні причини.

– Ви сказали, що до 2017 року мешкали у рф. У росії на Вас завели кримінальне провадження? Вам уже якось погрожували в цьому контексті?
– Моє ім’я є у списку з 30 активіс­тів з Австралії. Списки лежать у російському МЗС на столі. До рф нам зась. У суботу ходили до тутешнього російського консульства. Давала інтерв’ю місцевим великим виданням. Опісля проросійські джерела відразу ж розкрили всі мої дані. Тому жодних сумнівів щодо перебування у відповідних списках не маю.
Кримінальних справ проти мене поки немає. В нас це відбувається так: ти прибуваєш на батьківщину, тебе затримують, саджають у СІЗО, а далі починають кримінальне переслідування. Звичайно ж, я хочу бачити родичів, котрі залишилися в росії. Однак, доки триває війна, не зможу. Поряд із людьми, що підтримують воєнні дії, мені перебувати зовсім не хочеться. Знаєте, кажуть, що пропаганда не може з нормальних особистостей зробити монстрів. Може, якщо її транслювали безперервно 20 років. Я через це втратила багатьох друзів. Моя сестра хоче відправити одного зі своїх синів на війну, а мама любить путіна…

– Катерино, коли російська держава зробила «поворот не туди»?
– На початку нульових не було жодного слова про якісь війни чи імперію. Замість цього займали­ся піаром особистості путіна. Якщо знайти старі відео з ним, то там були сказані ніби правильні речі.
А відтак у народі господар кремля сприймався позитивно. 2010-го, після економічної кризи, все й почалося. З усіх боків говорили про велич росії.
У людей складалося враження, що все налагоджується. 2012-го я багато подорожувала й після повернення з-за кордону не відчувала особливої різниці, перебуваючи в москві. Фасад, створений владою раніше, дуже добре вводив у оману. Навіть я ледь не купилася на нього. Але подивившись глибше, можна було побачити справжню ситуацію, яка щоразу гіршала. Корупція, погіршення якості освіти, ЖКГ, спорту…
Люди все ніяк не могли усвідомити, в чому проблема. У нормальних із них виникли запитання після 2014 року, коли почали діяти санкції. Та більшість почала шаленіти через тотальне зубожіння. У рф нормально живуть лише москва, санкт-петербург і північні міста, де люди мають різні надбавки. Усі інші перебувають у злиднях. 2015 року я працювала менеджеркою в одній із компаній та літала у відрядження в Башкортостан, місто Стерлітамак. Там на заводі заробітна плата була 4000 рублів. Це 50 доларів.
Звідси й виникає бажання сьогоднішніх російських солдатів якнайбільше заробити на війні, щоб придбати, для прикладу, квартиру родині за всяку ціну.

– Добре. Але чому житель нафтогазової країни, який за­роб­ляє 50 доларів на місяць, не запитує себе, чому його життя виглядає саме так?
– У цьому й парадокс, що злиден­ність такого рівня та репресії ведуть до того, що незгідний зі станом справ просто «здохне» з голоду.
І так живе вся країна, і голову давно ніхто не підіймав. Це просто катастрофа. Можливо, моя думка непопулярна, але люди не побігли вбивати інших 24 лютого 2022 року. З ними добре попрацювали, й тепер відправлення на війну для них є значною подією в житті. Після війни необхідно, аби психологи всього світу намагалися привести їх до нормального стану.

– В Україні ми не маємо жодних ілюзій. Але чи можливий соціальний вибух, який змусить росіян знести свою владу?
– Я ставила собі це запитання.
І відповідь – лише голод. За кордоном ми сподівалися, що до цього доведуть відхід брендів та ті санкції, які є. Але вони не працюють та мають багато дірок. Наприклад, нідерландська пивна компанія «Hei­neken» ніби пішла з рф. Але насправді вона почала робити напої під іншими марками й за ці 2 роки отримала надприбутки. Таких речей не повинно бути. Необхідні такі санкції, які змусять російську економіку померти.