АМЕРИКАНСЬКЕ БУДІВНИЦТВО У ЖВАНЦІ

Від перших осіб держав до пересічних громадян – світова спільнота солідарна з Украї­ною, на яку пішли війною. Вже ввійшло в гарну звичку іноземців, котрі поріднилися з нами своєю підтримкою, називати на український лад. Усі добре знають, хто такий Джонсонюк, Байденюк чи Дудюк. Сміливо нарікаємо Миколою американця Майкла БЕМА, який зайняв своє місце в іноземному батальйоні волонтерів та, не маючи ні владних повноважень, ні олігархічних статків, знайшов спосіб допомоги українцям.

Для цього 32-річний архітектор зі штату Монтана залишив рідну домівку, перетнув океан і не побоявся оселити­ся задля гуманітарної місії у країні, яка воює. Він робить те, що любить і вміє професійно.
Його ідеями і руками відновлюються та ремонтуються будинки, створюються гідні умови життя для внутрішньо переміщених осіб. Сьогодні чоловік втілює мрію про комфортне житло переселенців у Жванецькій громаді та планує працювати тут до середини літа.
В його команді також українська волонтерка Іра ПАСЕЧНИК, яка здійснює переклад і веде адміністрування проєкту.

– Ми представляємо неприбуткову організацію Ukraine Relief Effort (URE), в яку з війною об’єдналася громадськість міста Бозмен. Спочатку збирали кошти, аби допомогти тим українцям, які бігли від окупації за кордон, у Польщу. Поступово почали передавати медичне обладнання з США. В одній із таких благодійних поїздок у червні 2022 року декілька людей із нашої організації відвідали невелике місто Копичинці в Тернопільській області, щоб ді­знатися, чим ми можемо допомогти. На власні очі побачили, в чому є велика необхідність, і як можемо стати у пригоді. Місто прагнуло перейти до довгострокових житлових рішень для ВПО з використанням наявних будинків. І оскільки деякі з нас працюють в архітектурній галузі, ми порадили декілька варіантів. Місцевий благодійний фонд Копичинців «Навколо» тоді зосередився на ремонті приватних порожніх будинків і уклав партнерство з іншою організацією – CORE, для отримання фінансування. Я повернувся сюди в січні 2023 року і почав розробляти власні проєкти, – пригадує Майкл Бем, із чого розпочиналася його українська біографія.

Із доброї волі та старання­ми амери­канського волонтера 7 сімей-переселенців у Копичинцях тепер живуть у затиш­ку, зі зручностями та забули про житлові проблеми. А напередодні Різдва свій перший готовий будинок Майкл здав у Жванці. Отримати оселю «під ключ» – такий подарунок під ялинку родині з Херсона міг тільки снитися.
Як розповідає заступник сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Жванецької сільської ради Анастасія ЯРОВА, коли на запрошення регіональної агенції сталого розвитку в Хмельницькій області вони дізналися про проєкт, такою можливістю гріх було не скористатися. Але у громаді точно не сподіва­лися, що вже за тиждень пролунає дзвінок, і Майкл Бем самостійно об’їжджатиме місцеві села та вивчатиме потребу реконструкції будинків, де проживають сім’ї ВПО. Від керівництва потрібно було лише привезти за адресою, скомунікувати з господарями, допомогти з підрядником та організаційними моментами, а основне – фінансування, роботи, дизайн, облаштування – беруть на себе волонтери, котрі індивідуально підходять до кожного помешкання. Своїм професійним оком вимірювали першочерговість і ступінь робіт, загалом придивилися 8 хатин. Основною вимогою, що обов’язково прописується в договорі, є те, аби пересе­лен­ці після ремонту могли проживати тут не менше як два роки. Цієї весни американ­ці мають намір відреставрувати ще чотири будинки у Жванецькій тергромаді.
Неважко передбачити, що переселенців багато, а Майкл один. Але для нього важливо бути там, де є гостра необхідність, де обставини з житлом справді критичні та вимагають комплексного підходу, де непроста життєва історія. Бо мати чотири стіни і дах над головою в розумінні американця – це ще не означає мати дім. Для нього є недопустимим, коли в оселі не тече вода з крана чи відсутня вентиляція. Бо в домі має пахнути пиріжками, а не нести цвіллю, що, як член сім’ї, благополучно оселилася на стінах. Щоб людина почувалася впевнено і гідно на квадратних метрах, архітектор звертає особливу увагу на зручності та розумне облаштування. Тому вибір сімей, яким надаватиметься підтримка, був очевидним і не викликав жодних запитань.

– Це мають бути переселенці, які живуть у поганих умовах. Мені не потрібна таблиця, аби сказати, що сім’я, яка рік живе без водопроводу чи належного опалення, потребує допомоги. Ми справді визна­чаємо пріоритети наших проєктів, виходячи з умов життя, категорій вразливості та конкретних потреб сім’ї, – роз’яснює Майкл Бем. – Ми зосереджуємося на умовах проживання, а не просто на переліку можливих необхідних об’єктів. Наприклад, будівля має бути сухою, що може включати ремонт даху, нові вікна та двері або дренаж фундаменту. Міцне здоров’я вимагає чис­того довкілля, належного зберігання продуктів харчування, особистої гігієни та хорошої якості повітря у приміщенні. Звісно, ми забезпе­чуємо ремонт та об’єкти, але наша мета – це хороші умови для життя, тому дизайн невід’ємний.

Люди вже й так добре наїлися підвального життя, залишили все, що наживали роками, тому нині необхідно подарувати їм відчуття дому, а не перевалочного пункту. Відтак першим об’єктом американського будівництва у Жванці стало покращення помешкання родини з Херсона, де от-от очікувалося поповнення третьою дитиною. Чоловіка мобілізували, а реальна ситуація з житлом без санвузла, кухні, водопроводу оцінювалася Майклом як стресова і була б ще напруженішою, коли б народилося немовля. Тому американець швидко взявся за ремонтні роботи, якими було забезпечено базові зручності, виокремлено ванну кімнату та їдальню, щоб відповідати цивілізованим стандартам гідного життя, почуватися комфортно і здорово. За запитом матері також було придбано пральну машину, оскільки з новонародженим важко випрати всю білизну вручну.
Не можна було не ввійти в становище і двох переселенок пенсійного віку з Херсона. Їм, на щастя, вдалося врятуватися і вчасно евакуюватися в Сокіл, проте повертатися немає куди. Місцеві на безкоштовній основі надали постраждалим житло, і, звісно, вони потрапили в поле зору американця, одними з перших стоять у черзі на поліпшення оселі.
Загалом відновлення одно­го будинку триває приблизно 2-3 місяці, аби Майкл міг з упевненістю впустити в дім мешканців. Перш ніж розпочати роботу, всі обов’язкові моменти узго­джуються з власником, який дозволить переселенцям жити у своєму будинку довгостроково, підрядником, здатним ви­конати ремонт, і місцевою владою, з якою волонтери підтримують зв’язок, але працюють незалежно. Усі кошти на ремонт – це пожертви, що збираються на території США. Час від часу до «толоки» приєднуються місцеві жителі, дехто дарує речі, але американці оплачують усю роботу.
Майкл Бем завжди готовий розширяти географію допомоги і йти назустріч іншим громадам. Хоча зауважує, що будівельні роботи вимагають налагодження добрих робочих відносин із багатьма людьми у громаді, і краще працювати в одному місці за один раз. У своїх проєктах він займається всіма процесами: розробкою, управлінням, бізнес-операціями, дизайном. Але саме облаштування естетичного і практичного простору – його стихія, тому, якщо хтось має власну команду з фінансування та управління проєктами, він із радістю допоможе.

Адже для цього він тут, поки за­лишається і не поспішає ку­пува­ти квитки назад. Свій комфорт проміняв на створення комфорту іншим, що викликає неабияку повагу та вдячність. Майкл поклав на паузу забезпечене і звич­не життя в Америці та опинився в небезпеці українського сьогодення. Багато людей співчувають і допомагають українцям, але не всі готові до таких рішучих та кардинальних змін. Але чоловік не вважає, що робить щось фантастичне, і своє рішення резюмує досить просто:

– Коли почалася війна, я був на передостанньому семестрі магістерської програми з архітектури в Університеті штату Монтана. Про повномасштабне вторгнення почув від одногрупниці Кароліни з Польщі, яка заснувала URE ще 2014 року з першим нападом на Україну.
З повномасштабним вторгненням вона активізувала благодійницьку роботу. Моя перша реакція, пов’язана з війною, була такою: мої друзі допомагають. Я одразу ж долучився до організації, але знав, що зможу бути більш корисним, якщо буду тут особисто, аби зрозуміти, чого потребують люди. Це неможливо зробити через емейл чи телефон, тому й зібрав валізи. Закін­чував навчання у грудні 2022 року, і це була чудова можливість внести величезні зміни в моє життя. Я був вихований піклуватися про тих, хто не може допомогти собі сам. Приїхати сюди було природно. Однак я не можу залишитися тут назавжди, оскільки маю фінансові та сімейні зобов’язання вдома.
Я познайомився з багатьма чудовими людьми і їв дуже хорошу їжу. Але Україна потребує кращих будівельних норм і набагато-набагато кращого правозастосування.
Для мене було б честю, якби хтось з українців захотів продовжити роботу, яку ми виконуємо, після мого від’їзду. Якщо хтось зацікавлений, то може зв’язатися зі мною (michael.behm@ukrainereliefeffort.org).

Юлія ЛІЧКЕВИЧ.