МІСЦЕ «З ДУШКОМ»: ХТО, ЧОМУ ТА З ЯКИМИ НАМІРАМИ РУЙНУЄ ТЮРЕМНИЙ ЗАМОК

Навантажена камінням уперемішку із землею вантажівка виїжджає з двору будинків №№57 та 59 на Нігинському шосе. На її міс­це тут же заїжджає наступна, і вусань у кабіні жовтого бульдозера вантажить су­мішшю ламаного каменю та іншого будівельного сміття вже її. Потім процес повторюється ще раз. І ще. І ще. На ранок 1 березня таким чином було вже вивезено понад 500 вантажівок із землею. А роботи того дня тривали до вечора. І триватимуть далі.

БУДИНОК ДЛЯ СУДДІВ НА МІСЦІ КАТІВНІ НКВС?

Забудовник земельної ділянки, уродженець с.Вахнівці на Новоушиччині 36-річний Володимир ПАРАСУЛЬКО, зупинятися не збирається. Тут, за будинками №№57 та 59, він зводитиме багатоквартирний дім. На місці старого губернського острогу та катівні НКВС, у місці з найчорнішою славою. Бо всі ті незліченні вантажівки, всі ці купи сірого втомленого каміння навколо – це рештки «тюремного замку» 1850-х років, який руйнують, розчищаючи майданчик під фундаменти. Багато ще залишилося, тому вусаню в екскаваторі є робота надовго.
Власне робочі місця – один із позитивних, на думку Володи­мира Парасулька, моментів. Ще серед таких – звільнення містян від спадку російської ім­перії. Хоча роль забудовника (до речі, випускника КУТЕПу, в абревіатурі котрого літера «т» відповідала за «туризм») у цій варварській історії зовсім маленька. На його місці міг бути будь-хто інший.
За інформацією відділу дер­жавного архітектурно-будівель­ного контролю, 24 листопада 2020 р. за рішеннями сесій Ка­м’янець-Подільської місь­кої ради – №5/96 від 4 серпня 2020 р., №15/97 від 8 вересня 2020 р. – ділянка, яка фігурувала в доку­ментах не як пустка, а як «форт (тюрма, фун­даменти)», була продана за 675 753 гривні. Перед тим рішенням виконкому міськра­ди №587 від 16 травня 2019 р. руїни тюремного замку були передані з балан­су департаменту житлово-комунального господарства на баланс департаменту економіки та розвитку інфраструкту­ри міста. У січні 2020 р. департамент економіки передав об’єкт комунального майна в оренду, де він перебував менше як рік.

ІДЕАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ, ГАНЕБНА СИТУАЦІЯ

Що було далі, також описано у фейсбук-пості відділу дер­жавного архітектурно-будівель­ного контролю: «Зважаючи на відсутність підстав для відмови та дотримання всіх норм, у січні 2021 р. департамент містобудування та архітектури видав міс­тобудівні умови та обмеження на реконструкцію нежитлової будівлі під житловий будинок за адресою: Нігинське шосе, 57-А. 22 квітня 2021 р. замовник будівництва подав повідомлення про проведення підготовчих робіт.
Проєктна документація на реконструкцію розроблена ФОП Бец В.Б., технічний нагляд здійснює Загоржевський П.О.
14 грудня 2023 р. відділ держ­архбудконтролю зареєстрував повідомлення про початок виконання будівельних робіт, яке, відповідно до п.1 ст.34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльнос­ті», надає право забудовнику виконувати будівельні роботи з реконструкції.
Наразі до Кам’янець-Подільсь­кої міської ради надійшла заява від кам’янчан щодо факту початку будівельних робіт. Створено робочу групу для з’ясування обставин на предмет порушень і законності таких робіт».

Із документами в забудовника ідеальний порядок. Більше того, він звертався до НІАЗу «Ка­м’янець», де директор Василь ФЕНЦУР особисто надав йому довідку, що вказана руїна жодного охоронного статусу не має. На моє запитання з цієї теми пан Фенцур із розпачем у голосі сказав: «Ми не надавали йому дозволу нищити, ми надали йому історичну довідку та підтвердили, що об’єкт не є пам’яткою архітектури». І це теж чиста, кришталевої прозорості правда. Документа, де б було вказано: «А нищіть це, будь ласка», ніхто не надавав. А за тим, що надали, нищити таки можна. І руки чисті, й побідкатися можна з чистою ж совістю. Хитро!

Як так сталося, що велетенсь­кі підвалини з масивними, обгорілими, та все одно дуже фотогенічними склепіннями віком 170 років були нікому не потрібні настільки, що навіть не мали статусу завалящої пам’ятки місцевого значення? У повоєнний радянський час, як розповів молодший науковий співробітник НІАЗу «Кам’янець» Руслан НАГНИБІДА, військові використовували територію колишнього ост­рогу як місце, де консервували на термін зберігання зброю, яка їм надходила. Після того змаще­ну солідолом і запаковану в ящи­ки зброю відправляли на ар­тилерійську базу. Цією роботою займалися слюсарі, які працювали на К-ПЕМЗі. У 1980-х роках бочки з солідолом загорілися, і військові покинули закіптявілі, обгорілі приміщення.
На опорному плані міста 2017 р. вони значаться як «погріб»(!). Хо­ча навіщо драматизувати. Погріб – бо ж таки погріб: мешканці прилеглих будинків і справді в останні десятиліття викорис­товували підземелля для власних потреб і зберігали там умовну картоплю з умовною ж консервацією.

МОВЧАТЬ ІСТОРИКИ, МОВЧАТЬ КРАЄЗНАВЦІ

У місті стільки людей, покликанням котрих є історія та па­м’ят­коохоронна сфера, від НІАЗу до історичного факультету університету, від товариства УТОПІК на чолі з паном Олегом ПЕТРОВСЬКИМ і до Спілки краєзнавців. Чому така прірва народу мовчить нині й мовчала раніше? Чому на захист водолікарні виходили мітинги, а тут реакція суспільства квола, млява, та що там млява – непомітна? Як так сталося, що ледь не єдина стаття про тюремний замок була в «Подолянині» 2021 р. (і саме «Подолянин» надрукував і проєкт губернської в’язниці А.За­харова свого часу)? Як узагалі стається, що старі споруди руйнують на догоду девелоперам для будівництва нового житла? (Залишимо за дужками запитання, навіщо країні у стані війни з велетенською демографічною кризою і мільйонами мігрантів, котрі, ймовірно, назад не повернуться, стільки нового жит­лового фонду, якщо простоює на­явний). Дивні та риторичні запитання. Зайві та назавжди без від­повідей. Відповісти на них – оголосити вирок нам як суспільству.
Хоча сьогоднішнє мовчання спільноти істориків і пам’яткоохоронців пояснити важко, та 2020 р. НІАЗ «Кам’янець» підготував – далі процитуємо твердокам’яний канцелярит – «облікову документацію на об’єкт «Підвальні приміщення колишньої в’язниці ХІХ ст.». Ініціатором звернення уваги на каземати був колишній кам’янецький посадовець Григорий Горшунов. Історичну довідку щодо споруди писав Віктор Травінський, на той час працівник НІАЗу.
Відомо також, що колишній арештантський будинок, що роз­ташований неподалік від руїн тюремного замку, на опорному плані значиться як щойно виявлена пам’ятка.
Отже, документацію на щойно виявлену (щойно? Та гаразд, це ще один канцелярит. Канцелярити для українських посадовців і чиновників виконують роль ромашкового чаю та ва­леріани одночасно) було підготовлено. Чому ж далі справа не пішла?
Підготуйтеся, зараз буде ще одна порція густого канцеляриту: «Відповідно до вимог ЗУ «Про охорону культурної спадщини», занесення будівель до перелі­ку об’єктів культурної спадщини здійснюється за відповідним наказом місцевого органу охорони культурної спадщини, в нашому випадку – Департаментом інформаційної діяльності, культури, національностей і релігій Хмельницької ОДА та Міністерства культури України». Це рішення так і не було ухвалене. Жодного статусу казематам на Нігинському так і не було присвоєно. Каземати є, а пам’ятки немає. Чому? Маємо лише чутки, нібито Хмельницький документи завернув.

Валентина ЛУКАШУК, началь­ниця відділу з питань культури, мистецтва, охорони культурної спадщини та туризму в області прокоментувала ситуацію так:
– До нас документи щодо цього об’єкта не заходили офіційно. Спробуємо розглянути документи в четвер на Консультативній раді, але ще їх не забрали з Нової пошти.

Що далі? Позов у прокуратуру, виїзд слідчих на об’єкт, спілкування із забудовником і щире нерозуміння правоохоронців, а що ж не так, документи ж усі в по­рядку? А екскаватор тим часом навантажує все нові КамАЗи, а від казематів залишається все менше… І захищати їх морально непросто: справді ж, типова споруда, справді, в’язниця часів російської імперії… Та від картини, як ківш екскаватора врі­зається в черговий фрагмент тюремного замку, кров холоне. З 170-річними спорудами, ще й з такою історією, так можуть поводитися лише варвари.

Історик Руслан Нагнибіда передрікає, що схожа жахлива історія може бути не останньою:
– Територія Нового плану, яка всія­на цінною забудовою, й надалі піддається руйнації, коли самі власники поступово роблять євроремонти, тим самим змінюють образ міс­та. Правда, що це період російської імперії. Тому слід шукати механізми, які би були більше звернуті на полікультурність міста та ідентифіковували мешканців житлових будинків, із метою проведення просвітницької діяльності серед мешканців Кам’янця, а саме молоді, яка повинна звикати брати на себе відповідальність за збереження пам’яток і навчитися правильно діяти в разі юридичних абсурдних колізій.

P.S. Після довгої розмови з нашим кореспондентом пан Парасулько відмовився пояснювати для газети власну позицію.

Ірина ПУСТИННІКОВА.