«КРОВ ЗАЛИВАЛА ОКО, АЛЕ ПЕРШОГО Я ЗАДВОХСОТИВ»
У лютому 2022 року нацгвардієць Олексій ТОМАШУН із Кам’янця-Подільського зустрів своє 19-річчя в окопах поблизу Волновахи. Його життя вже тоді змінило вторгнення росіян. Але найскладніші випробування були попереду.
– Просто сидів в окопі й кажу: «В мене ж сьогодні день народження». Хлопці відкрили банку тушонки, підпалили сірник і сказали: «З днем народження!» – пригадує Олексій.
Ще до початку повномасштабного вторгнення під час строкової служби підписав контракт. Згодом його підрозділ триматиме оборону на донецькому напрямку, не даючи ворогу просунутися вглиб Волновахи. Саме там у третій день війни він знищив першого російського окупанта, який намагався атакувати позиції гвардійців із гранатометом.
– Один із росіян вибіг з РПГ у наш бік. Якби не його смерть, була би наша смерть. То був перший двохсотий ворог у моєму списку, – розповідає військовий.
Після повернення в частину Олексій продовжив навчання. Він опанував курс тактичної медицини, здобув сертифікацію командира мінометного розрахунку та отримав ще декілька військових спеціальностей. У вересні 2024 року знову вирушив на донецький напрямок. Там його підрозділ працював із 12 бригадою спеціального призначення «Азов». Під час одного з боїв він зазнав важкого поранення. Через травмовану ногу не зміг швидко відійти, кинув гранату в бік противника, після чого ворожа граната прилетіла у відповідь. Олексій втратив око, але не здався.
– Кинув гранату на їхні голоси. Через хвилину-дві прилетіло мені. Я зазнав поранення. Одразу витекло око. Думаю: «Треба назад у бліндаж. Якщо будуть заходити, там їх і прийматиму», – згадує гвардієць.
Усвідомлюючи небезпеку, він відступив у власний бліндаж. Там у ближньому бою зміг знищити всіх ворогів і вийти до своїх буквально по тілах окупантів.
– Я чув, як вони заходять. Кров заливала здорове око, але першого з них «задвохсотив». Встиг підняти зброю і влучив йому в голову. Потім почали закидати мене гранатами. Обличчя, ліву руку та ногу посікло уламками. У бліндажі були пляшки з бензином. Я почав горіти. Але якраз тоді, коли ворожий снаряд обвалив землю, полум’я згасло, – згадує воїн.
Під час відступу Олексія ще декілька разів обстрілювали, його поранили уламками. Він наклав на ногу турнікет і вирушив до своїх, дорогою декілька разів втрачаючи свідомість. Лікарі дістали з його тіла понад десять уламків, однак деякі з них залишилися в кістках і в орбіті ока, адже їхнє видалення занадто ризиковане. Попри важке поранення, Олексій не збирається залишати службу. Сьогодні 22-річний незламний воїн проходить лікування та реабілітацію, але вже будує плани на майбутнє в лавах Національної гвардії України.
Юрій ЗАЯЦЬ, офіцер служби інформації та комунікації в/ч 3043 Нацгвардії України, капітан.
