Суспільство

«Я відчув на собі, що таке росія, коли уламки ракети прилетіли в мій гараж. Посікло машину, пошкодило будинок, загорілася покрівля. Тоді я зрозумів: їх треба виг-
нати з України».

Домашні улюбленці для багатьох українців давно стали повноправними членами родини. Коти й собаки живуть поруч із людьми, розділяють із ними радість і тривоги, а часом навіть допомагають пережити складні періоди. Водночас відповідальність за їхній добробут, безпеку та ідентифікацію дедалі більше стає питанням не лише особистої турботи, а й державної політики.

У лютому в італійських Мілані та Кортіні-д’Ампеццо відбулися XXV зимові Олімпійські ігри. На вершинах змагань зібралися найсильніші атлети з усього світу, і серед них – українська фристайлістка Неллі ПОПОВИЧ, студентка Кам’янець-Подільського національного університету ім.Івана Огієнка.

Весна приходить не лише у природу – вона народжується в жінці. У її здатності любити й берегти, підтримувати й надихати, ухвалювати рішення й дарувати життя.

Щоразу, коли Олександр повертається додому, першою назустріч вибігає Белла – маленька чорна собачка. Вона стрибає, крутиться, ніби хоче розповісти, що чекала, сумувала і знала: він повернеться. Беллу військовий привіз із Покровського напрямку та подарував їй дім і турботу.

У Кам’янці-Подільському вже понад чотири місяці працює Центр розвитку «Сяйлик», створений при благодійному фонді «SOS Штаб громадянської оборони». Тут щодня відбувається тиха, але надзвичайно важлива робота – допомога дітям із розладами аутистичного спектра (РАС).

Знайомтеся: водій-сапер 143 ОНТЦ «Поділля» старший сержант Максим КУШНІР. Його шлях у військо починався з кількох підтягувань у ліцеї, а продовжився сотнями кілометрів фронтових доріг, замінованими мостами, крижаними річками та зруйнованими будівлями. У день, коли народився його син, він був на полігоні. У день, коли почалася велика війна, очолював військову колону, що прямувала на захист Києва.

Нині, коли вся країна працює на Перемогу, важливою стає не лише робота наших Захисників на передовій, а й щоденна, злагоджена праця тих, хто тримає тил. Саме тут, у громадах, у кабінетах із чергами та документами, формується стійкість держави.

Обличчя цього чоловіка знайоме багатьом кам’янчанам. Віталій ГОРБУЛЕНКО був журналістом «Подолянина» у 2012-2016 роках – до тої миті, як пішов у військо. Також він знайомий і всій Україні – як головний редактор журналу «Вічний мандрівник», випуск якого Віталій здійснює паралельно зі службою в ЗСУ.

Коли волонтери везли на фронт автомобіль, серед коробок була незвична передача – 16-кілограмова гиря та ваги, які передала дружина бійця. «Такого ми ще на передову не возили», – жартували хлопці. Але для сапера Богдана ГУЖАЛЬСЬКОГО ця спортивна атрибутика – необхідність для підкорення нових спортивних горизонтів.

RAMIN VAN – ветеранський хаб у Кам’янці-Подільському, який поєднує барбершоп, тату-простір, спільноту військових і меморіальний формат. Створений у пам’ять про загиблого командира групи спеціального призначення 8-го полку ССО ЗСУ Романа ГОЛОВАТЮКА.

Із 6 до 22 лютого в Італії, в містах Мілан і Кортіна-д’Ампеццо, відбуватимуться ХХV Ігри Олімпіади. Як повідомили в Кам’янець-Подільському національному університеті ім.Івана Огієнка, двоє представників вишу отримали ліцензії на участь у найпрестижніших зимових змаганнях світу, а всього до складу команди України ввійшли 46 спортсменів.

Війна виснажує не лише фізично – вона поступово «з’їдає» сили зсередини. Тривога, емоційне вигорання й відчуття втрати сенсів стали щоденними супутниками тисяч українців. Саме тому сьогодні особливо важливими є простори, які допомагають людині знову знайти внутрішню опору й відновити рівновагу. Один із таких – Центр життєстійкості, що із травня 2024 року працює у нашій громаді.

Кам’янчанин Юрій ЯРОШЕВСЬКИЙ почав свій шлях у війську у 18 років, коли його призвали на строкову службу. Відтоді й дотепер хлопець несе службу в Збройних силах України. Повномасштабне вторгнення зустрів на сході України разом із побратимами. Але через важке поранення воїну довелося змінити спеціалізацію.

«Водієві нині на війні не позаздриш. Якщо ми, оператори БпЛА, працювали на одній точці по декілька днів, то нашому Дмитру доводилося щодня мотатися до нас «убитими дорогами». А це – 300-400 кілометрів за день, з яких щонайменше 20 – під загрозою ворожих дронів. І він привозив нам боєкомплект, заряджені акумулятори, продукти – словом, усе, що просили. Він у нас профі у своїй справі. Часто вивозив із таких ситуацій, про які й згадувати не хочеться», – так відгукуються сапери про свого водія, старшого солдата 26-річного Дмитра ГЛАДЮКА.